flag Судова влада України

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

17 травня 2017, 15:08

УКРАЇНА

ВИЩА  РАДА  ПРАВОСУДДЯ

ТРЕТЯ ДИСЦИПЛІНАРНА ПАЛАТА

 

РІШЕННЯ

 

 

26 квітня 2017 року

Київ

№  996/3дп/15-17

 

Про притягнення судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. до дисциплінарної відповідальності

 

 

         

 

 

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Олійник А.С., Худика М.П., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявами Середи Максима Леонідовича та голови ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В., стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького Андрія Івановича,

 

встановила:

 

Указом Президента України від 21 липня 2008 року № 645/2008 Балаклицького А.І. призначено на посаду судді Київського окружного адміністративного суду строком на п’ять років, а Постановою Верховної Ради України від 6 червня 2013 року № 326-VII обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.

До Вищої ради юстиції з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 31 липня 2014 року надійшла заява Середи М.Л. (вх. № С-2284/0/7-14), а 16 грудня 2014 року – заява голови ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В. (вх. № 533/19/13-14) про проведення перевірки стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

У заявах вказується, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2014 року (справа № 810/851/14-а) суддя Балаклицький А.І. обмежив право на проведення мирних зібрань шляхом заборони політичній партії «Соціал-Патріотична Асамблея Слов’ян», політичній партії «Українська        націонал-трудова партія», Всеукраїнській громадській організації «Об’єднання Богдана Хмельницького», ОСОБІ_1, ОСОБІ_2 та іншим суб’єктам, які матимуть намір реалізувати право на мирні зібрання, проведення заходів (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів тощо) на вулицях Спаська та Покровська у місті Вишгороді Київської області з 8 лютого по 1 квітня 2014 року.

Як зазначено у заявах, у зв’язку з наведеним суддя Балаклицький А.І. підлягає перевірці відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

На підставі частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви були передані до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції вказані заяви передані члену Вищої ради юстиції Беляневичу В.Е. для проведення перевірки.

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Протоколами повторного автоматизованого розподілу від 21 лютого 2017 року члена Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. визначено доповідачем у цій справі.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2017 року № 499/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І.

Третя Дисциплінарна палата, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., пояснення судді Балаклицького А.І., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, встановила такі обставини.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2014 року (справа № 810/851/14-а) суддя Балаклицький А.І. обмежив право на проведення мирних зібрань шляхом заборони політичній партії «Соціал-Патріотична Асамблея Слов’ян», політичній партії «Українська націонал-трудова партія», Всеукраїнській громадській організації «Об’єднання Богдана Хмельницького», ОСОБІ_1, ОСОБІ_2 та іншим суб’єктам, які матимуть намір реалізувати право на мирні зібрання, проведення заходів (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів тощо) на вулицях Спаська та Покровська у місті Вишгороді Київської області з 8 лютого по 1 квітня 2014 року.

Свою постанову суддя Балаклицький А.І. мотивував тим, що:

1) вулиці Спаська та Покровська у місті Вишгороді є невеликими за розмірами, непридатними для одночасного перебування на ній великої кількості людей (понад 500 осіб). По обидва боки вулиці розташовані житлові будинки зі значною кількістю мешканців. Крім того, мирні зібрання призначені, у тому числі, і на робочі дні, а у цей час більшість місцевих мешканців від’їжджають на роботу та навчання, тому мирні збори можуть завадити звичайному ритму життя мешканців й створити перешкоди у русі;

2) до позивача з повідомленнями про проведення в один час та у тому ж місці мітингів звернулись три різних організації та двоє громадян, що може спричинити конфронтацію між учасниками мітингів.

Крім того, при прийнятті постанови суддею Балаклицьким А.І. враховано:

- повідомлення комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради від 4 лютого 2014 року № 8м/р щодо запланованого проведення цим підприємством заходів із розчищення доріг від снігу та посипки покриття протиожеледними матеріалами (у тому числі на вулицях Спаська та Покровська у місті Вишгороді);

- лист Вишгородського РВ ГУ ДСНС України у Київській області від 4 лютого 2014 року № 43, з якого вбачається, що «проведення масових заходів на вул. Спаській та Покровській у м. Вишгороді вплине на ефективність оперативного реагування, збільшення часу ліквідації пожеж та інших надзвичайних ситуацій, та, як наслідок, може призвести до значної кількості людських жертв та знищення матеріальних цінностей»;

- лист Вишгородського РВ ГУМВС України в Київській області від 4 лютого 2014 року № 598, з якого слідує, що «вул. Спаська та вул. Покровська в м. Вишгороді є невеликими за розмірами, непридатними для одночасного перебування на ній великої кількості людей (понад 500 осіб) ... тому проведення акцій на цих вулицях створить незручності пересічним громадянам, призведе до порушення їх прав та свобод, гарантованих Конституцією України, також проведення масових заходів за участю великої кількості громадян під різними гаслами може спровокувати сутички, конфліктні ситуації та порушення громадського порядку»;

- лист комунального закладу «Вишгородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» від 4 лютого 2014 року № 63, в якому зазначено, що масові заходи можуть значно ускладнити надання якісної медичної допомоги мешканцям міста Вишгород;

- лист Головного управління МВС України у Київській області від 27 січня 2014 року № 15/54, в якому наведено інформацію про те, що «впродовж безстрокової акції протесту розпочатої 30.11.2013, органами внутрішніх справ міста Києва було зареєстровано майже дві тисячі повідомлень за фактами правопорушень, пов’язаних з масовими заходами, захоплено сім адміністративних приміщень. Подібні акції протестів відбулись в шести райцентрах Київської області, а 24.01.2014 скоєно спробу підпалу адміністративного приміщення Бучанського міського відділу міліції Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області, розташованого в п’ятиповерховому житловому будинку».

Враховуючи викладене, суддя Балаклицький А.І. дійшов висновку, що «проведення акцій на вулицях Спаська та Покровська в м. Вишгороді створить незручності пересічним громадянам, призведе до порушення їх прав та свобод, гарантованих Конституцією України, а також проведення масових заходів за участю великої кількості громадян на вказаних вулицях в м. Вишгороді та прилеглій території, негативно вплине на безпеку дорожнього руху та ускладнить безперешкодний під’їзд автомобілів спеціального призначення».

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня і 31 жовтня 2014 року (справа № 810/851/14-а) апеляційну скаргу Вишгородської міської ради Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2014 року залишено без руху з наданням строку на виправлення недоліків, а в подальшому – повернуто без розгляду.

На думку Третьої Дисциплінарної палати, суддею Балаклицьким А.І. при розгляді справи № 810/851/14-а допущено низку істотних порушень норм процесуального права.

Даючи оцінку діям судді Балаклицького А.І. при розгляді цієї справи, Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що під виглядом вирішення спору судом фактично встановлено заборону загального характеру, яка поширювалася на невизначене коло осіб, значну територію і мала діяти протягом тривалого часу. Мотиви, з яких судом було застосовано обмеження права на мирні зібрання, явно не відповідають статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 39 Конституції України, статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ). Обставини справи вказують на упередженість судді Балаклицького А.І. при вирішенні справи і на те, що суддею винесено рішення, яким свідомо порушено приписи статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за результатами встановлено непропорційне обмеження мирних зібрань, що не було необхідним у демократичному суспільстві.

Зокрема, постановою Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2014 року вирішено питання про права та обов’язки невизначеного кола осіб, оскільки резолютивною частиною постанови право на мирні зібрання обмежене не лише щодо відповідачів, але й стосовно «інших суб’єктів, які матимуть намір реалізувати право на мирні зібрання». Таке формулювання не залишає сумніву щодо того, що рішення суду не було спрямоване на вирішення конкретного спору. Воно стосувалося правовідносин, які на момент ухвалення судового рішення навіть не виникли. Про це свідчить вжите у резолютивній частині рішення формулювання «матимуть намір».

Таким чином, рішенням суду замість розв’язання спору між конкретними особами фактично встановлено заборону загального характеру, що поширювалася на значну територію, невизначене коло осіб і була тривалою. Таке рішення мало ознаки нормативно-правового акта, що є явним виходом за межі повноважень суду, визначених Конституцією і законами України.

Своїми діями суддя Балаклицький А.І. грубо порушив положення процесуального закону, що встановлюють компетенцію адміністративного суду, зокрема статтю 162 «Повноваження суду при вирішенні справи» та статтю 182 «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання» КАСУ, що призвело до порушення права на мирне зібрання як одного з основоположних прав людини.

Саме по собі одночасне виникнення одразу в п’яти суб’єктів наміру провести мирні зібрання на тих самих вулицях міста Вишгорода, одночасне звернення цих суб’єктів до Вишгородської міської ради 4 лютого 2014 року з відповідними повідомленнями (реєстрація повідомлень міською радою здійснена з послідовними вхідними номерами) є достатньо маловірогідним. Очевидною є і майже повна тотожність текстів частини таких повідомлень (див., зокрема, а.с. 14–15).

Заплановані мирні зібрання повинні були проводитися на вулицях, розміщених на околицях міста Вишгорода, якими здійснювався під’їзд до резиденції Януковича В.Ф.  «Межигір’я». Такий вибір місця проведення заходів можна було б пояснити їхнім протестним характером, втім, принаймні частина із запланованих заходів (громадянська кампанія «Українці за добробут держави» та громадянська кампанія «Я – за мирну Україну») такого характеру, вочевидь, не мала.

На цьому тлі звернення Вишгородської міської ради з позовною вимогою, спрямованою на вирішення питання про права та обов’язки невизначеного кола осіб, які не залучалися до судового розгляду, свідчить про зловживання позивачем правом на звернення до суду та про те, що таке звернення не має легітимної мети обмеження права на мирне зібрання, визначеної статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 39 Конституції України, статтею 182 КАСУ.

Третя Дисциплінарна палата вважає загальновідомим той факт, що такі звернення органів місцевого самоврядування до суду з позовними вимогами про обмеження права на мирні зібрання були спрямовані на протиправне обмеження права на мирне зібрання. Ця обставина, серед іншого, підтверджується розміщеним у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57680610) вироком Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 16 травня 2016 року в справі № 373/2427/15-к, який у подальшому залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2016 року. Згідно з цим вироком Переяслав-Хмельницького міського голову засуджено за статтею 340 Кримінального кодексу України за те, що він, зокрема, діючи умисно та маючи на меті незаконне перешкоджання організації і проведенню масових заходів громадянам, використовуючи службове становище, із залученням підлеглих йому осіб забезпечив виготовлення документів, які містили неправдиві відомості про існування загрози життю і здоров’ю людей та учасників під час проведення вказаних акцій, та на цій підставі організував підготовку, особисто підписав і забезпечив подачу до Київського окружного адміністративного суду позовної заяви від імені міської ради про обмеження реалізації права на мирні зібрання.

Суд повинен був дати правову оцінку наведеним вище фактам, які свідчили про те, що звернення до суду мало на меті не вирішення реально існуючого спору, а прагнення встановити заборону на реалізацію права на мирні зібрання загального характеру.

Втім, із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що судовий розгляд був проведений суддею Балаклицьким А.І. формально, без належного дослідження та оцінки матеріалів справи № 810/851/14-а (яка на момент розгляду судом була невеликою за обсягом і складалася лише з 39 аркушів).

Такий висновок підтверджується, зокрема, тим, що матеріали справи № 810/851/14-а взагалі не підтверджують існування будь-яких спірних відносин між позивачем (Вишгородською міською радою) та одним із                                відповідачів – Всеукраїнською громадською організацією «Об’єднання Богдана Хмельницького». Так, у «Повідомленні про проведення акції громадянського протесту» (підписане головою правління цієї організації ОСОБОЮ_3), що долучене до позовної заяви Вишгородської міської ради (а.с. 11), взагалі не йдеться про намір проводити мирні заходи у місті Вишгороді.

Згідно з матеріалами справи № 810/851/14-а двох відповідачів – політичну партію «Українська націонал-трудова партія» та політичну партію «Соціал-Патріотична Асамблея Слов’ян» взагалі не було повідомлено про призначене на 7 лютого 2014 року о 13:00 судове засідання, про що свідчать відповідні акти (а.с. 34, 35). Втім, у тексті постанови від 7 лютого 2014 року, прийнятої суддею Балаклицьким А.І., вказано, що сторони належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Суддя Балаклицький А.І. не проводив перевірку того, чи зареєстровані відповідачі у встановленому порядку як політичні партії. Про це свідчить те, що у Єдиному реєстрі громадських формувань (http://rgf.informjust.ua/home/index) відомості про реєстрацію одного з відповідачів – політичної партії «Українська націонал-трудова партія» – відсутні.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що суддя Балаклицький А.І. не здійснював судового розгляду, а умисно діяв з метою досягнення заздалегідь визначеного результату – встановлення заборони на здійснення права на мирне зібрання загального характеру.

Суддя Балаклицький А.І. під час засідання Третьої Дисциплінарної палати, надаючи пояснення щодо своїх дій при розгляді справи № 810/851/14-а, не навів жодних доводів на підтвердження їх законності.

З огляду на встановлені обставини дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата вважає, що характер дій судді Балаклицького А.І. свідчить не лише про їх незаконність, але і про умисність допущених ним порушень норм законодавства України та явну упередженість судді при розгляді цієї справи.

На цьому тлі явно неналежне обґрунтування застосованого суддею Балаклицьким А.І. обмеження (а фактично – заборони) права на мирні зібрання оцінюється Третьою Дисциплінарною палатою як прояв сваволі.

Право на мирне зібрання є одним з основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується як статтею 39 Конституції України, так і статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Підхід обох зазначених документів однаковий: обмеження права на мирне зібрання допускається лише відповідно до закону, як виняток, із певних вичерпно визначених мотивів: в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 39 Конституції України), або, за термінологією Конвенції, в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (параграф 2 статті 11). Такий самий підхід використовується і в статті 182 КАСУ. Більше того, практика застосування статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виробила достатньо чіткі  зрозумілі критерії допустимості обмеження права на мирні зібрання.

Таким чином, обмеження права на мирне зібрання згідно зі статтею 39 Конституції України, статтею 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (враховуючи практику її застосування Європейським судом з прав людини, яка є джерелом права в Україні), статтею 182 КАСУ має бути обґрунтовано як щодо правових підстав, так і щодо доведення фактичних обставин, що слугують приводом для встановлення обмеження.

При цьому таким обґрунтуванням не може слугувати саме по собі посилання на незручності, які неминуче створює для оточуючих будь-яка масова акція. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче порушує звичний плин життя, і органам місцевої влади важливо продемонструвати певну терпимість до мирних зібрань, оскільки свобода зібрань не повинна втрачати своєї суті (§ 44 рішення у справі «Сергій Кузнєцов проти Росії»).

Втім, при прийнятті постанови про обмеження права на мирні зібрання суддя Балаклицький А.І. послався саме на різноманітні незручності, які завжди властиві мирним зібранням, а не на обставини, з якими закон пов’язує можливість обмеження права на їх проведення.

У частині посилання суду на те, що в одному й тому самому місці в один і той самий час мали намір провести мирні зібрання різні суб’єкти, слід зазначити, що суд взагалі не розглядав можливості замість повної заборони мирних зібрань для всіх суб’єктів застосувати певні обмеження, які передбачали б розведення заходів, що проводяться різними суб’єктами, у часі або за місцем їх проведення. До того ж зміст повідомлень про проведення мирних зібрань жодною мірою не свідчив про антагоністичність запланованих заходів, зокрема, громадянин ОСОБА_2 планував провести «громадянську кампанію «Українці за добробут держави» (а.с. 15), а громадянин ОСОБА_1 – «громадянську кампанію «Я – за мирну Україну».

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі. Хоча обсяг тексту, наведеного в постанові від 7 лютого 2014 року, достатньо об’ємний, вона так і не дає відповіді на питання про те, чому право на мирні зібрання повинно бути обмежене невизначеному колу осіб та поширюватись саме на такий строк. Змістовний та часовий аспекти застосованої заборони жодною мірою не співвідносяться з обґрунтуванням, наведеним у постанові.

На думку Третьої Дисциплінарної палати, допущені суддею Балаклицьким А.І. порушення процесуального закону є істотними й утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті  83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла станом на 7 лютого 2014 року.

Дії судді Балаклицького А.І. при розгляді справи № 810/851/14-а та прийнятті в ній постанови Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2014 року також охоплюються одним із видів діянь, віднесених законом до порушення присяги судді (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на 7 лютого 2014 року), а саме вчиненням дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 7 лютого 2014 року, не привели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею Балаклицьким А.І.

Так, після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а у випадку, коли воно могло розглядатися як дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, також вважалося порушенням присяги судді і було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Не змінився характер наслідків, передбачених законом для таких грубих порушень, і після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та новим Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (у новій редакції) передбачено звільнення судді з підстав вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. При цьому істотним дисциплінарним проступком, згідно з пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визнається грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Таким чином, редакційні зміни в описі незаконних діянь суддів, що є підставою для звільнення їх з посади, не привели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Балаклицьким А.І. З огляду на сказане перешкод для притягнення судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, немає.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку є підставою для звільнення судді.

За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта).

Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року в частині одинадцятій статті 109 відтворює це правило, передбачаючи, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок), є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.

За даними Київського окружного адміністративного суду, з дати вчинення дисциплінарного проступку (7 лютого 2014 року) суддя Балаклицький А.І. 186 днів перебував у відпустці та 89 днів був відсутній на робочому місці внаслідок тимчасової непрацездатності. Таким чином, на сьогодні строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, не минув.

Зі змісту характеристики, підписаної головою Київського окружного адміністративного суду Басаєм О.В. та затвердженої рішенням зборів суддів Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року (№ 7-4/16), вбачається, що Балаклицький А.І. характеризується позитивно, є дисциплінованим, відповідальним та вимогливим. У колективі користується повагою та авторитетом.

Водночас рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 липня 2016 року № 1402/дп-16 Балаклицького А.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку у виді умисного допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод (пункт 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів») та дисциплінарного проступку у виді умисного істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил підвідомчості (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI), накладено на Балаклицького А.І. дисциплінарне стягнення у виді тимчасового на 6 місяців відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 березня 2017 року № 413/0/15-17 скаргу Балаклицького А.І. на вказане рішення залишено без задоволення.

Таким чином, зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Балаклицьким А.І., а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, у вигляді підриву авторитету правосуддя та судових органів, враховуючи дані про особу судді, зокрема те, що після вчинення дій, які є предметом розгляду в цій дисциплінарній справі, суддя вчинив дисциплінарний проступок, який послужив підставою для накладення на нього жорсткого дисциплінарного стягнення у виді тимчасового – на 6 місяців – відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим, у тому числі з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Київського окружного адміністративного суду Балаклицького Андрія Івановича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів з дня його ухвалення.

 

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                             І.Ю. Мамонтова

 

Члени Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                               П.М. Гречківський

 

                                                                                                            А.А. Овсієнко

                                                                                                                      

                                                                                                            А.С. Олійник

                                                                                                           

                                                                                                            М.П. Худик