Київський окружний адміністративний суд

На виконання рішення зборів суддів Київського окружного адміністративного суду (далі – КОАС) від 29.08.2011 проаналізовано причини зміни та скасування судових рішень в адміністративних справах за період січень-грудень 2015 року, переглянутих в апеляційному порядку, та які повернулись до КОАС станом на 31.12.2015.

Метою дослідження було вивчення причин скасування та зміни судових рішень в адміністративних справах, виявлення проблемних та спірних питань, які виникають при застосуванні норм матеріального та процесуального права, та в подальшому стають причиною скасування або зміни прийнятих постанов та постановлених ухвал за результатами вирішення адміністративних спорів, надання пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики, а відповідно і підвищення рівня здійснення правосуддя у суді.

Об’єктом вивчення були адміністративні справи та судові рішення, прийняті за результатами їхнього судового розгляду, а також ухвали та постанови Київського апеляційного адміністративного суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку.

Протягом січня-грудня 2015 року в провадженні КОАС перебувало 83441 адміністративна справа. Розглянуто та постановлено судові рішення у 7453 справах, з яких 4709 – з прийняттям постанови. Задоволено 3469 адміністративних позовів. По 162 адміністративним справам провадження було закрито. 425 заяв залишено без розгляду. Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду склав 877 адміністративних справ.

Протягом звітного періоду всього за апеляційними скаргами направлено до Київського апеляційного адміністративного суду (далі - КААС) 2261 адміністративних справ та матеріалів, що становить 31,1% від загальної кількості розглянутих справ та матеріалів. Сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, а також особами, які не брали участі у справах було оскаржено 1944 постанова та 317 ухвал КОАС. Станом на 31.12.2015 КААС всього переглянуто 1995 судових рішень КОАС. За результатами апеляційного перегляду:

залишено без змін - 1585 судових рішень (21,3%), з яких 1469 постанов (19,7%), 116 ухвал (1,6%);

скасовано - 389 судових рішень (5,2%), з яких: 129 ухвал (1,7%) та справи повернуто для продовження розгляду; 260 постанов (3,5%);

змінено – 21 судове рішення (0,3%), з яких 20 постанов (0,3%) та 1 ухвала (0,01%).

Інформація щодо скасованих рішень КОАС окремо по суддях в адміністративних справах, переглянутих КААС впродовж періоду січень-грудень 2015 року.

Судді КОАС	Постанови	Ухвали	Усього
1.Басай О.В.	3	-	3
2.Балаклицький А.І.	27	9	36
3.Брагіна О.Є.	23	17	40
4.Василенко Г.Ю.	18	5	23
5.Виноградова О.І.	5	2	7
6.Волков А.С.	19	12	31
7.Головенко О.Д.	5	3	8
8.Дудін С.О.	2	3	5
9.Журавель В.О.	6	1	7
10.Кушнова А.О.	5	-	5
11.Лапій С.М.	13	4	17
12.Леонтович А.М.	7	-	7
13.Лисенко В.І.	6	2	8
14.Лиска І.Г.	15	7	22
15.Панова Г.В.	14	4	18
16.Панченко Н.Д.	11	1	12
17.Скрипка І.М.	7	9	16
18.Терлецька О.О.	20	31	51
19.Файчак В.О.	6	-	6
20.Харченко С.В.	11	10	21
21.Шевченко А.В.	7	2	9
22.Щавінський В.Р.	30	7	37
	260	129	389

Інформація щодо змінених рішень КОАС окремо по суддях в адміністративних справах, переглянутих КААС впродовж періоду січень-грудень 2015 року.

Судді КОАС	Постанови	Ухвали	Усього
1.Басай О.В.	-	-	-
2.Балаклицький А.І.	2	-	2
3.Брагіна О.Є.	1	1	2
4.Василенко Г.Ю.	2	-	2
5.Виноградова О.І.	2	-	2
6.Волков А.С.	2	-	2
7.Головенко О.Д.	1	-	1
8.Дудін С.О.	2	-	2
9.Журавель В.О.	1	-	1
10.Кушнова А.О.	1	-	1
11.Лапій С.М.	1	-	1
12.Леонтович А.М.	-	-	-
13.Лисенко В.І.	-	-	-
14.Лиска І.Г.	1	-	1
15.Панова Г.В.	1	-	1
16.Панченко Н.Д.	-	-	-
17.Скрипка І.М.	2	-	2
18.Терлецька О.О.	1	-	1
19.Файчак В.О.	-	-	-
20.Харченко С.В.	-	-	-
21.Шевченко А.В.	-	-	-
22.Щавінський В.Р.	-	-	-
	20	1	21

Слід зазначити, що станом на 31.12.2015 у суддів Головенка О.Д., Журавля В.О., Леонтовича А.М., Лисенко В.І., Скрипка І.М., Файчак В.О. та Шевченко А.В. закінчились повноваження судді.

Таким чином, частка змінених та скасованих судових рішень КОАС судом апеляційної інстанції за звітний період становить 20,5 % від загальної кількості переглянутих судових рішень та 5,5 % від загальної кількості розглянутих КОАС справ і матеріалів.

Тобто, серед змінених та скасованих судових рішень переважали постанови (68,3%), частка ухвал становить 31,7%.

Аналіз причин скасування та зміни ухвал, постановлених суддями Київського окружного адміністративного суду в адміністративних справах, переглянутих в апеляційному порядку за період з 01.01.2015 по 31.12.2015

Сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, а також особами, які не брали участі у справах було оскаржено в апеляційному порядку 317 ухвал КОАС. Станом на 31.12.2015 КААС всього переглянуто 246 ухвал КОАС. За результатами апеляційного перегляду:

залишено без змін - 116 ухвал (36,6% від загальної кількості оскаржених ухвал, 1,6% від загальної кількості винесених рішень);

скасовано - 129 ухвал (40,7% від загальної кількості оскаржених ухвал та 1,7% від загальної кількості винесених рішень) та справи повернуто для продовження розгляду;

змінено – 1 ухвала (0,3% від загальної кількості оскаржених ухвал та 0,01% від загальної кількості винесених рішень).

Протягом звітного періоду предметом апеляційного перегляду були ухвали:

- про залишення позовної заяви без руху – 7 (1,9% від загальної кількості оскаржених ухвал КОАС), з них: 6 скасовано, 1 залишено без змін;

- про повернення позовної заяви/подання – 69 (21,8%), з них: 44 скасовано, 25 залишено без змін;

- про відмову у відкритті провадження у справі –39 (12,3%), з них: 27 скасовано, 12 залишено без змін;

- про забезпечення адміністративного позову – 6 (1,9%), з них: 2 скасовано, 4 залишено без змін;

- про залишення позовної заяви без розгляду – 58 (18,3%), з них 32 скасовано, 26 залишено без змін;

- про зупинення провадження у справі – 7 (2,2%), з них 4 скасовано, 3 залишено без змін;

- про закриття провадження у справі – 19 (6%), з них 8 скасовано, 11 залишено без змін;

- про передачу справи до іншого суду – 1 (0,3%), з них 1 скасовано;

- про поворот виконання судового рішення – 2 (0,6%), з них 1 скасовано, 1 залишено без змін;

- про розстрочку виконання судового рішення – 17 (5,4%), з них 3 скасовано, 14 залишено без змін;

- про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню – 9 (2,8%), з них: 1 скасовано, 8 залишено без змін;

- про перегляд рішення за нововиявленими обставинами – 5 (1,6%), з них: 1 скасовано, 4 залишено без змін;

- окрема ухвала – 3 (0,7%), з них: 1 скасовано, 2 залишено без змін;

- про зміну способу і порядку виконання судового рішення – 2 (0,6%), з них 1 скасовано, 1 залишено без змін;

- про роз’яснення судового рішення – 2 (0,6%), з них 2 залишено без змін;

- про призначення експертизи – 4 (1,3%), з них 4 залишено без змін;

- в порядку виконання рішення суду (ст. 267 КАС України) – 1(0,3%) - залишено без змін.

Таким чином, найбільша частка скасованих ухвал припадає саме на: ухвали про повернення позовної заяви/подання - 44 (63,8% від загальної кількості переглянутих КААС ухвал про повернення позову), ухвали про залишення позовної заяви без розгляду – 32 (55,2% від загальної кількості переглянутих КААС ухвал про залишення позову без розгляду), ухвали про відмову у відкритті провадження – 27 (69,2% від загальної кількості переглянутих КААС ухвал про відмову у відкритті провадження), підстави таких скасувань будуть проаналізовані далі по тексту.

Найменший відсоток скасувань припадає на ухвали, постановлені в порядку виконання судових рішень: ухвали про поворот виконання судового рішення, розстрочку виконання судового рішення, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, перегляд рішення за нововиявленими обставинами, зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Вивчивши підстави скасувань ухвал КОАС судом апеляційної інстанції, можна зазначити наступне.

Залишення позовної заяви без розгляду

За результатами апеляційного перегляду 58 апеляційних скарг на ухвали про залишення позову без розгляду, 26 ухвал залишено без змін (44,8%), 32 ухвал скасовано з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду (55,2%).

Стаття 155 КАС України визначає підстави та порядок залишення позовної заяви без розгляду, а також правові наслідки цієї процесуальної дії для позивача.

Більшість підстав для залишення позовної заяви без розгляду повторюють підстави для повернення позовної заяви (частина третя статті 108 КАСУ), але якщо позовну заяву може бути повернуто лише на етапі вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі, то суд може залишити позовну заяву без розгляду у будь-який час провадження в суді будь-якої інстанції після його відкриття, якщо будуть виявлені відповідні підстави.

Переважно судді КОАС залишали позовні заяви без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача у судове засідання без поважних причин (п.4 ч.1 ст.155 КАС України) або у зв’язку з пропуском строку звернення до суду на підставі ст.100 та п.9 ч.1 ст.155 КАС України.

Характерними помилками при постановленні ухвал про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку із пропуском строку звернення до суду було:

- неповно з’ясовувалися обставини, що мають значення для справи, зокрема, нез'ясування чи неправильне визначення судом моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

Прикладом може слугувати справа №810/3510/15 за позовом Н. до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправним та скасування акту. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив с того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду. Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів вручення позивачу оскаржуваного акту, протоколу та припису Інспекції від 19.06.2014, а також постанови про притягнення до адміністративної відповідальності від 03.07.2014. Водночас, колегія суддів зазначила, що 27.07.2015 позивач Н. звернувся до ВДВС Солом’янського РУЮ у м. Києві з відповідною заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №44329532 порушеного 09.08.2014 року за постановою Інспекції ДАБК у Київській області про стягнення штрафу. Тому, колегія суддів дійшла висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів 24 липня 2015 року, а саме з матеріалів виконавчого провадження. Беручи до уваги, що адміністративний позов подано поштою 08 серпня 2015 року, колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції, що позивачем було пропущено строк звернення до суду встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання, у зв'язку з чим ухвалу було скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При постановленні ухвал про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача судді КОАС не завжди враховували наступні норми процесуального права, що призводило до скасування судового рішення.

Згідно з п.4 ч.1 ст.155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Зазначена підстава залишення позовної заяви без розгляд кореспондує з положеннями частини ч. 3 ст. 128 КАСУ. Перше таке неприбуття тягне за собою відкладення розгляду справи, а друге - залишення позовної заяви без розгляду.

При вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави суд повинен з’ясувати: 1) чи належним чином позивача було повідомлено про судовий розгляд перший і другий раз; 2) чи обидва рази були відсутні поважні причини неприбуття позивача або інформація про такі причини; 3) чи відсутня заява позивача про розгляд справи за його відсутності. За змістом процесуального закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Позовну заяву може бути залишено без розгляду, лише якщо відповідь на усі ці питання є позитивною.

Таким прикладом скасування є ухвала у справі № 810/959/13-а за позовом фізичної особи-підприємця М. до Білоцерківської ОДПІ ГУ Державної фіскальної служби у Київській області про зобов’язання вчинити певні дії, в якій Київський окружний адміністративний суд залишив позов без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України.

Однак на думку апеляційного суду, такі висновки суду першої інстанції є помилковими.

Істотною умовою для ухвалення процесуального рішення про залишення позовної заяви без розгляду є повторне неприбуття, належним чином повідомленого позивача у судове засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, повістку про виклик до суду на 13.10.2015 року позивачем не отримано, на адресу суду 16.10.2015, тобто після відкладення розгляду справи, повернувся конверт з відміткою про причини повернення “за закінченням терміну зберігання”. Повістку про виклик до суду на 23.10.2015 року позивачу вручено 21.10.2015 року тобто менше ніж за 3 дні до судового засідання.

Судом першої інстанції при залишенні даного позову без розгляду не дотримано вимог ст.155 КАС України, а саме: не з'ясовано обставини щодо належного повідомлення позивача та його представника про розгляд справи та чи мала місце повторність неявки позивача (чи його представника) в судове засідання.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та були підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду справи.

Залишення позовної заяви без руху

Згідно з даними судової статистики протягом 2015 року до КААС оскаржено 7 ухвал про залишення позовної заяви без руху, за результатами апеляційного перегляду 6 скасовано, 1 ухвалу залишено без змін.

Головними підставами для залишення позовної заяви без руху в суді першої інстанції були:

- відсутність документа про сплату судового збору або відмова у звільненні від оплати судового збору;

- не зазначення реквізитів сторін;

- не зазначення позивачем доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Причинами скасування ухвал про залишення позову без руху було те, що судді КОАС:

- не досліджували обставин заявленого позову;

- залишаючи позовну заяву без руху, не враховували положення норми законів, згідно яких позивачі звільнені від сплати судового збору.

Так, у справі № 810/2868/15 за позовом Бєлінського В.В., Данченка О.Г., Горенко О.Л., Кліменкова А.В., Коробко М.В., Петручик Г.В., Рубан О.В., Чалої Ю.М. до Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області Ульмера М.М. про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, Київський окружний адміністративний суд залишив позов без руху у зв’язку з тим, що позивачем не зазначено засобів зв’язку та адреси електронної пошти кожного з позивачів, а також адреси електронної пошти відповідача, крім того, не надано доказів на підтвердження кожної обставини, якими обґрунтовується позов, а долучені до позовної заяви документи не засвідчені згідно Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 “Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації”.

Скасовуючи дану ухвалу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що суд першої інстанції безпідставно залишив даний адміністративний позов без руху, оскільки, як вбачається з позовної заяви, вона відповідає вимогам статті 106 КАС України, в ній зазначені поштові адреси сторін, при цьому, пунктом 2 частини 1 статті 106 КАС України не вимагається обов’язкового зазначення засобів зв’язку або електронної адреси у разі їх відсутності.

Крім того, частиною 3 вказаної статті установлено, що до позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

При цьому, обов’язкового завірення копій прикладених документів на цій стадії не вимагається.

Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що наявність або відсутність доказів на обґрунтування позовних вимог є підставою для вирішення справи по суті і такі докази не повинні вимагатись судом до вирішення питання про відкриття провадження у справі, оскільки, на стадії відкриття провадження у справі, суд не може входити в обговорення, чи є фактично порушеними права (законні інтереси) позивача оскаржуваним рішенням (дією, бездіяльністю). Ці питання досліджуються судом в процесі судового розгляду.

За таких обставин, вказані судом першої інстанції недоліки, не могли бути підставою для залишення позовної заяви без руху, отже ухвала не відповідає нормам процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання і, в свою чергу, було підставою для скасування судового рішення з поверненням справи для продовження розгляду.

У справі № 810/5068/15 за позовом ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл" до Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, Київський окружний адміністративний суд залишив позов без руху у зв’язку з тим, що позивачем не надано доказів в обґрунтування позовних вимог та не надав документу, що свідчить про сплату судового збору у розмірі, передбаченому Законом України “Про судовий збір”.

Скасовуючи дану ухвалу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що суд першої інстанції не зазначив розміру судових витрат, який повинен сплатити позивач, а лише формально зазначив про відсутність документу про сплату судового збору у розмірі, передбаченому Законом України “Про судовий збір”, що на думку суду апеляційної інстанції є порушенням норм процесуального права. Крім того, позивачем до адміністративного позову було надано низку документів, які, на його думку, обґрунтовують позовні вимоги. Що стосується інших документів, колегія суддів зазначила, що вони можуть витребовуватись судом при розгляді справи по суті з власної ініціативи або за клопотанням сторін.

Так само, у справі № 810/4494/15 за позовом ПАТ “Калита” до УПФУ України в м. Броварах та Броварському районі Київської області про визнання дій протиправними, залишаючи без руху позовну заяву ПАТ “Калита”, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність її вимогам ст.106 КАС України та запропонував позивачу усунути виявлені недоліки шляхом сплати судового збору у розмірі 1827 грн., тобто як за звернення до суду з адміністративним позовом майнового характеру. Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилась із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на те, що позивачем оскаржується саме дії відповідача вчинені щодо вимог відшкодувати витрати на виплату та доставку пенсій з червня 2015 року по липень 2015 року на суму 79 978,85 грн., призначених відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Тобто предметом доказування у справі не є ані перелік осіб, яким виплачені відповідні суми пенсій, ані розмір проведених виплат.

Позовні вимоги ПАТ “Калита” не направлені на скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, або оскарження розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, а лише стосуються визнання протиправними дій відповідача - суб'єкта владних повноважень, тобто є вимогами немайнового характеру.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем було додано квитанцію про сплату судового збору на суму 73,08 грн., тобто за позовні вимоги немайнового характеру, а тому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про невідповідність її вимогам ст. 106 КАС України та наявність підстав до залишення позовної заяви без руху.

Наприклад, у справі №810/1527/14 за позовом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області до ТОВ "Колві "Євротерм" про стягнення штрафних (фінансових) санкцій, Київський окружний адміністративний суд, постановляючи ухвалу виходив з того, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 КАС України, а саме не додано до позовної заяви доказів сплати судового збору. Суддя КОАС зазначив, що позивач не належить до суб'єктів, які звільнені від сплати судового збору в розумінні ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011р. №3674-VI, а положення п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону №3674-VI не застосовуються до позовів про стягнення з суб'єктів господарювання штрафних санкцій органами з питань захисту прав споживачів.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився, зазначивши, що суддею суду першої інстанції помилково не було застосовано положення п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” щодо звільнення позивача від сплати суми судового збору, що призвело до неможливості стягнення позивачем суми штрафу з ТОВ “Колві “Євротерм” та надходження коштів до бюджету України. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вищезазначений адміністративний позов позивачем було подано не як органом з питань захисту прав споживачів, а як органом державного ринкового нагляду, згідно з положеннями Закону України “Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції ”.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що суддя суду першої інстанції дійшов неправильного висновку про постановлення ухвали про залишення позову без руху, оскільки відповідно до норм ст. 5 Закону України “Про судовий збір” позивача звільнено від сплати судового збору.

Повернення позовної заяви

Згідно з даними судової статистики, протягом 2015 року до КААС оскаржено 68 ухвал про повернення позовної заяви. За результатами апеляційного перегляду 24 ухвал залишено без змін (36,2%), 43 ухвали скасовано (63,8%), та 1 ухвалу змінено (1,4%)

Частина 3 ст.108 КАС України передбачає перелік підстав, за наявності яких позовна заява повертається позивачеві. Ці підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Серед оскаржених до апеляційного адміністративного суду ухвал про повернення переважали ухвали, постановлені на підставі п.1 ч.3 ст.108 КАС України, тобто у зв’язку із неусуненням позивачем недоліків позовної заяви, яку було залишено без руху. Відповідно і відсоток скасування цих ухвал є найбільшим.

Як показав аналіз скасованих ухвал про повернення, судді КОАС допускали наступні помилки при їх постановленні:

- не встановлювали факту незарахування коштів до Державного бюджету для перерахування судового збору на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху.

Як приклад, справа № 810/2746/15 за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до гр.М. про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України у розмірі 39009 грн. 65 коп. Київський окружний адміністративний суд повертаючи позовну заяву, виходив з того, що на виконання ухвали суду про залишення позову без руху будь-яких документів від позивачки не надходило. що для перерахування судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області визначено наступні реквізити: рахунок отримувача: 31213206784001, код класифікації доходів бюджету: 22030001 Символ звітності “ 206”, отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд, код отримувача: 37955989, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Київській області, код банку отримувача: 821018.

Однак, згідно з даними, наведеними у платіжному дорученні від 23.06.2015 № 1004, наданому позивачем на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2015, судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп. сплачено Харківським національним університетом внутрішніх справ за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУДКСУ у Київській області, рахунок отримувача: 31213206784001, код отримувача: 37955989, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Київській області, код банку отримувача: 821018.

Вказана обставина, на переконання суду першої інстанції, свідчить про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення без руху.

Колегія суддів не погодилася з таким висновком першої інстанції та зазначила, що як вбачається з матеріалів справи та, зокрема, оскаржуваної ухвали, встановивши невідповідність реквізитів зазначених у платіжному дорученні, наданому позивачем, суд першої інстанції не встановив факту незарахування таких коштів до Державного бюджету.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції з метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги було направлено на адресу ГУ ДКСУ у Київській області судовий запит від 3011.2015, з метою встановлення вищевказаної обставини та отримано відповідь (лист від 02.12.2015 №06-13/1325-7330) про те, що кошти за платіжним дорученням Харківського національного університету внутрішніх справ від 23.06.2015 № 1004 у розмірі 182 грн. 70 коп. у повному обсязі зараховано до Державного бюджету, за кодом бюджетної класифікації 22030001 “Судовий збір” (Державна судова адміністрація України, 050)”. Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про невиконання позивачем вимог ст. 4 Закону України “Про судовий збір”.

- не перевіряли, чи наявні у суді документи на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, а також не досліджували, чи одержав позивач ухвалу про залишення позовної заяви без руху у строк, достатній для її виконання.

Як приклад, справа № 810/3863/15 за позовом ПАТ "Обухівське" до ДПІ в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення. Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені у мотивувальній частині ухвали Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2015 недоліки у встановлений строк, а саме до 25.09.2015 ПАТ “Обухівське” не усунуті. Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши, що як вбачається з матеріалів справи, згідно штемпелем на конверті, 23.09.2015 позивачем на адресу Київського окружного адміністративного суду, на виконання ухвали суду від 27.08.2015 надіслано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на п’яти аркушах в одному екземплярі. Дану кореспонденцію зареєстровано судом першої інстанції 29.09.2015.Згідно з частиною дев’ятою ст. 103 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти надійшли на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

Дана норма свідчить про те, що позивачем своєчасно усунено недоліки зазначені в ухвалі суду першої інстанції від 27.08.2015, а тому відсутні правові підстави для повернення позовної зави позивачеві. Зважаючи на те, що зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвалу було скасовано, а матеріали адміністративного позову – направлено в суд першої інстанції.

- неправильно визначали підсудність адміністративних справ;

Так, у справі № 810/673/15 за позовом Яцун Н.Д. та Яцун К.Д. до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання дії та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, позов було повернуто у зв’язку з тим, що позивачами було порушено правила територіальної підсудності, оскільки розгляд та вирішення даного спору належить до підсудності відповідного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача.

Скасовуючи дану ухвалу як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з наступного.

Територіальна підсудність адміністративних справ визначається за правилами статті 19 КАС України. Відповідно до частини першої цієї статті, адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Водночас необхідно враховувати, що справи з приводу оскарження актів індивідуальної дії, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи - позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача (частина друга статті 19 КАС України).

Отже, за цими правилами визначається територіальна підсудність справ, у яких відповідачами є суб'єкти владних повноважень, які є розпорядниками публічної інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є дії та бездіяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по розгляду скарги Яцун К.Д. та Яцун Н.Д. в частині недотримання вимог Закону України “Про звернення громадян” та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

За змістом статей 3, 6, частини 3 статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес.

Зважаючи на те, що відповідач у спірних правовідносинах виступає розпорядником публічної інформації та є суб'єктом владних повноважень в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України, а дії та бездіяльність останнього стосуються прав та інтересів позивачів Яцун К.Д. та Яцун Н.Д., колегія суддів прийшла до висновку про необхідність визначення територіальної підсудності даної справи за вибором позивачів з урахуванням положень частини 2 статті 19 КАС України. У зв’язку з цим, судова колегія не знайшла правових підстав для повернення позовної заяви згідно пункту 6 частини 3 статті 108 КАС України.

У справі № 2а-7272/10/1070 за заявою Наконечної Л.В. про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа, виданого КОАС в адміністративній справі за її позовом до прокуратури Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, КОАС повертаючи дану заяву, виходив з того, що з аналогічною заявою Наконечна Л.В. зверталась до суду 03.03.2015 року. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2015 року, яка набрала законної сили, у задоволенні заяви було відмовлено. Однак, при постановленні вказаної ухвали судом першої інстанції було помилково зазначено ч.2 замість ч.3 ст.108 КАС України. Дана описка послугувала причиною зміни ухвали у мотивувальній частині судом апеляційної інстанції, а саме було вірно зазначено норму процесуального законодавства, якою керується суд - п.5 ч.3 ст.108 КАС України.

не враховувались всі обставини справи, висновки не відповідали нормам закону;

Так, у справі № 810/4670/15 за позовом ТОВ “Завод Укрбазальтізол” до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, ухвалою КОАС від 16.09.2015 позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання безпосередньо до суду: позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ст. 106 КАС України, зокрема з уточненням п. 2 позовних вимог; оригіналу документу про сплату судового збору виходячи з кількості заявлених вимог, у розмірі, передбаченому Законом України “Про судовий збір” та з зазначенням вірних реквізитів для сплати судового збору за подання адміністративного позову до Київського окружного адміністративного суду.

Колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не виконав усі вимоги ухвали КОАС, оскільки із пункту другого заявлених позовних вимог можливе вирішення спору по суті. Також, позивач, оскільки провадження у справі вже було відкрите 16.09.2015 року, міг безпосередньо у судовому засіданні змінити свої позовні вимоги, що допускається ст. 137 КАС України. Тому, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала прийнята судом з порушенням норм процесуального права, не враховано всі обставини справи, тому дану ухвалу було скасовано, справу повернуто для продовження розгляду.

У справі № 810/4734/15 за поданням Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про стягнення коштів за податковим боргом ТОВ "Час і КО", суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що судом першої інстанції було неправомірно вирішено питання щодо повернення подання, яке ґрунтувалося лише на припущенні про те, що подання є різновидом позовної заяви. Повертаючи позовну заяву позивачу, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивачем не сплачено судового збору за подання. В ухвалі про залишення подання без руху обґрунтовано чому подання, з яким орган доходів звертається до адміністративного суду з вимогами про стягнення з платників податків податкового боргу, є різновидом позовної заяви чи іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, за подання якої справляється судовий збір.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, колегією суддів апеляційної інстанції було зазначено наступне.

Відповідно до абзацу 3 п.5 листа Вищого адміністративного суду України від 02.02.2011 року № 149/11/13-11, державне мито при зверненні податкових органів з поданням на підставі статті 182-3 КАСУ - не справляється.

Вищий адміністративний суд України вмотивовує свою позицію тим, що Декрет КМУ від 21.01.1993 року № 7-93 “Про державне мито”, який був чинний станом на дату складання листа ВАСУ не передбачає розміру ставки мита, яке мало б справлятися при зверненні з поданням в порядку статті 183-3 КАСУ.

Починаючи з 08.07.2011 року був прийнятий Закон України “Про судовий збір”. З огляду положень цього закону (із змінами і доповненнями від 01.09.2015 року) позиція законодавця щодо ставок судового збору - залишилася незмінною, а саме розмір ставки судового збору, що мало б справлятися при зверненні з поданням в порядку статті 183-3 КАСУ - не визначено.

Отже, висновок суду першої інстанції, що подання є процесуальною формою адміністративного позову - не відповідає дійсності.

Позовна заява і подання - не є тотожними, оскільки мають відмінності за строками їх направлення до адміністративного суду, строками в які суд має розглянути адміністративну справу та постановити рішення по суті.

Порядок розгляду адміністративних справ за зверненнями з позовною заявою – та поданням - врегульовуються різними статтями КАСУ, що вказує на те, що подання - є особливою та специфічною формою звернень податкових органів і воно не може ототожнюватись з іншими формами звернень, зокрема з позовною заявою. Окрім вищезазначеного, подання є специфічним способом звернення до суду та має скорочений порядок звернення та його розгляду.

За таких обставин, ухвалу Київського окружного адміністративного суду про повернення подання було скасовано з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відмова у відкритті провадження

Протягом звітного періоду до апеляційного адміністративного суду оскаржено 39 ухвал про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. За результатами апеляційного перегляду 12 ухвал залишено без змін (30,8%), 27 ухвал скасовано (69,2%).

Стаття 109 КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі.

Переважно, судді КОАС відмовляли у відкритті апеляційного провадження на підставі п.1 ч.1 ст.109 КАС України (заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства), відповідно, таких ухвал найбільше скасовано КААС.

Проблемним залишається питання розмежування "спору про право" та "публічно-правового спору". Зокрема, судді КОАС не завжди враховували, що критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Зокрема, у справі № 810/4547/15 за позовом гр. М. до В.о. начальника Ірпінського виправного центру №132 майора Ш. про визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії, приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що розв’язання означених позивачем питань стосується виконання вироку суду та, відповідно до ст. 539 Кримінально-процесуального кодексу України, є однією із стадій кримінального процесу, у зв’язку з чим їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Таким чином, дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції наголосила, що за висновками Пленуму Вищого адміністративного суду України, наданими в постанові від 20 травня 2013 року N 8 “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів”, вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

При цьому, з огляду на частину другу статті 55 Конституції України, владною управлінською функцією може вважатися не лише прийняття рішення органом влади, а і його дії та бездіяльність. Зважаючи на це, діяльність органів та установ виконання покарань, у тому числі, дії щодо працевлаштування засуджених, варто вважати владною управлінською функцією.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими посилання суду першої інстанції на норми Кримінально-процесуального кодексу України, оскільки статтею 357 Кримінального процесуального кодексу України визначено перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків. Зазначений перелік стосується питань, що стосуються саме відбування (відстрочення, звільнення, заміни іншим) покарання, є виключним і не стосується питань щодо працевлаштування засуджених безпосередньо в закладах відбування покарання.

У справі № 810/4725/15 за позовом Приватного сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок" звернулося до суду з позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Соломатіної О.П. про визнання протиправними та скасування рішень, КОАС відмовив у відкритті провадження, оскільки прийшов до висновків, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про державну реєстрацію права власності, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне речове право.

Також КОАС послався, що пред’явлений позов не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень - нотаріуса як державного реєстратора, адже останній не має жодного юридичного інтересу в результаті вирішення спору і виконує у спірних правовідносинах лише технічну функцію з державної реєстрації права за певним суб'єктом; можливий правовий результат вирішення спору жодним чином не вплине на обсяг прав позивача, але очевидно спрямований виключно проти іншої особи, яка не є відповідачем у справі. Наведені обставини виключають можливість розгляду цієї справи за правилами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України.

Проте, апеляційний адміністративний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився, виходячи з наступного.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно” від 01.07.2004 р. № 1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора, нотаріуса можуть бути оскаржені до суду.

В п. 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів” зазначено, що суди повинні мати на увазі, що під цими діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб’єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих державним реєстратором - приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області.

Підставою подання даного адміністративного позову слугувало порушення відповідачем як спеціальним суб’єктом, на якого покладаються адміністративні функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, функціонального обов’язку забезпечити достовірність інформації, яка вноситься ним у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 46-1 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. № 3425-XII нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження, відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Статтею 9 Закону № 1952 передбачено, що повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати нотаріуси.

Про публічність відносин, що спонукали до виникнення спору, на думку колегії суддів, свідчать такі ознаки як: публічний інтерес (уникнення на загальнодержавному рівні подвійної реєстрації права користування); притаманність суб’єкту владних повноважень владних управлінських функцій; відсутність рівного волевиявлення сторін (воля відповідача домінує над волею позивача).

Крім того, колегія суддів зазначила і про відсутність у даному спорі ознак спору про право з огляду на наступне.

У відповідності до п. 8-1 ст. 9 Закону № 1952 під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов’язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

В той же час, на думку апелянта, відповідач вимог даної норми не виконав, що призвело, на думку позивача, до виникнення декількох прав оренди на одну земельну ділянку, і тим самим порушило права позивача як первісного користувача предметом договору оренди.

З огляду на це, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не ставить перед судами адміністративної юрисдикції вимог щодо визнання за ним права користування земельними ділянками, а має на меті за результатом розгляду справи визнати протиправними дії відповідача щодо вчинення реєстраційних дій без дотримання законодавчо встановленої процедури.

Відтак, оцінка правомірності дій суб’єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій шляхом добросовісного виконання повноважень, передбачених Законом № 1952, є компетенцією адміністративних судів.

Таку саму помилку допущено при постановленні ухвал про відмову у відкритті провадження у справах №№ 810/4725/15, 810/2756/15, 810/2759/15, 810/2762/15, 810/2752/15. При скасуванні ухвал по даних справах судом апеляційної інстанції було наголошено, що дії нотаріуса по виконанню функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно при виконанні обов'язку забезпечити достовірність інформації не є нотаріальною дією чи нотаріальним актом, а за своєю функцією є владною правлінською (адміністративною) дією, яка є зовнішнім елементом по відношенню до договору та вчиняється ним як уповноваженим державою державним реєстратором (суб'єктом владних повноважень в розумінні п.7 ч.1 ст.3 КАС України). Відносини по забезпеченню достовірності інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно носять публічно-правовий, а не приватноправовий характер, оскільки в даних правовідносинах превалює інтерес держави України по забезпеченню достовірності публічної та офіційної інформації, власником якої є сама держава. Тому дії, які вчиняються нотаріусом при прийнятті рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, яке має забезпечити достовірність інформації, випливають з наданих йому владних управлінських функцій, які не пов'язані з приватноправовими відносинами у сфері господарювання, так як реєстраційна дія є елементом зовнішнім по відношенню до договору.

Тобто, дані спори стосуються забезпечення достовірності інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, обов’язок чого покладено на нотаріуса як державного реєстратора та суб’єкта владних повноважень.

У справі № 810/2341/15 за позовом ТОВ "Білоцерківвода" до Районного відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови про накладення штрафу, у відкритті провадження було відмовлено на підставі п.6 ч.3 ст. 108 КАС України у зв’язку з тим, що справа не підсудна КОАС як адміністративному суду. Справа повинна розглядатися за правилами ГПК України.

Проте, колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Приписами ч.4 ст.82 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч.1 ст.121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Положеннями пункту 6 Пленуму Вищого адміністративного суду України в Постанові від 13.12.2010 року №3 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби” визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб'єкта звернення до суду (частина п'ята статті 82 Закону України “Про виконавче провадження”).

Отже, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України “Про виконавче провадження”, крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Тому судом першої інстанції при ухваленні даної ухвали порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Зупинення провадження у справі

За даними судової статистики до апеляційного адміністративного суду оскаржено 7 ухвал про зупинення провадження у справі. За результатами апеляційного перегляду ухвал залишено без змін - 3 (33%), 4 ухвали скасовано (66,7%).

Стаття 156 КАС України визначає підстави та строки для обов'язкового зупинення провадження у справі та для випадків, коли суд має право зупинити провадження у справі, строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.

Частина перша зазначеної статті встановлює вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний зупинити провадження. Ініціативу щодо такого зупинення можуть проявляти як особи, які беруть участь у справі, так повинен її проявити і сам суд, якщо йому стануть відомі підстави для цього.

Частина друга вказаної статті встановлює перелік факультативних підстав зупинення провадження, тобто підстав, за яких суд не зобов'язаний, а лише має право зупинити провадження. Ініціативу щодо такого зупинення можуть проявляти як особи, які беруть участь у справі, так і сам суд.

Слід звернути увагу, що підстава, передбачена пунктом 4 частини другої статті 156 КАС України, може бути застосована лише з ініціативи сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Допускались суддями КОАС помилки у застосуванні п.3 ч.1 ст.156 КАС України, якою передбачено зупинення провадження у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.

КОАС не враховувалось, що для застосування цієї підстави суд має з’ясувати пов’язаність цих справ між собою.

Всупереч наведеній нормі, КОАС зупинив провадження у справі №810/1493/15 за позовом Овсієнка Ю.А. до ГУ Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Переяслав-Хмельницького міського відділу ГУ Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, на підставі п.3 ч.1 ст.156 КАС України, виходячи з того, що розгляд даної справи по суті є неможливим до закінчення судового провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015110000000074.

Не погодившись з даним висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що вирішення питання щодо правомірності звільнення позивача за порушення положень Дисциплінарного статуту, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, вимог керівництва МВС України та ГУ щодо недопущення фактів порушення дисципліни та законності не залежить від наявності вироку суду, тому суд першої інстанції безпідставно зупинив провадження в даній справі.

У справі № 810/953/15 за позовом ФОП Нестеренко О.Ю. до Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним рішення, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, КОАС зупинив провадження у справі на підставі п.3ч.1 ст.156 КАС України у зв’язку з тим, що Рівненським міським судом Рівненської області можуть бути встановлені обставини, які мають значення при правильного вирішення цієї справи, зокрема факт перебування Здрачука В.М. у трудових відносинах з ФОП Нестеренком О.Ю.

КААС з таким висновком не погодився, вказавши, що обов’язок із доказування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, покладається на сторону. Суд також може витребувати докази з власної ініціативи. Разом з тим, зупинення провадження у справі з метою встановлення певних обставин в іншій справі, не є встановленою ст. 156 КАС України підставою вчинення такої процесуальної дії. Тому підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні, а висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права.

Дана підстава виникає тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Зупинення провадження з підстав, передбачених цією нормою, допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо, тобто коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.

Закриття провадження у справі

Згідно із статистичними даними до апеляційного адміністративного суду оскаржено 19 ухвал про закриття провадження у справі. За результатами апеляційного розгляду 11 ухвал залишено без змін (57,9%), 8 ухвал скасовано (42,1%).

Стаття 157 КАС України містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі, а тому закриття провадження у справі з інших підстав є неприпустимим.

Переважно судді КОАС закривали провадження на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України (справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства), відповідно, таких ухвал найбільше скасовано апеляційним адміністративним судом.

Як і у випадку з ухвалами про відмову у відкритті провадження, в даному випадку також складним залишається питання розмежування "спору про право" та "публічно-правового спору".

Так, у справі №817/2207/15 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") звернулося з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області Марченка В.Г., РС Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою КОАС провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі з посиланням на те, що розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що склались між сторонами за своєю правовою природою мають цивільно-правовий характер, а не адміністративний.

КААС не погодився із таким висновком, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду № 8 від 20.05.2013 “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів” вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги мотивовані тим, що Реєстраційна служба Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області при здійсненні державної реєстрації права власності Мостипан М.В. на житлові будинки порушила вимоги п. 5 частини першої ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яким передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

На думку позивача, Реєстраційна служба порушила вищевказану статтю Закону, так як на момент проведення такої державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно спірного майна зареєстровані обтяження у формі арештів, тобто заяви про державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна подані після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Тобто, в даному випадку, позивач вважає протиправними дії державного реєстратора щодо проведення ним державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, оскільки на його думку, у відповідача відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації права власності за Мостипан М.В. на житлові будинки.

Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону N 1952-IV).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачі при прийнятті спірних рішень реалізовували надані їм Законом N 1952-IV владні управлінські функції, а не виконували функцію публічної реєстрації, як зазначає суд першої інстанції. Тому, на думку колегії суддів, позивач обрав належну форму захисту порушеного права, що виникло у сфері публічно-правових відносин.

Зокрема, при застосуванні п.4 ч.1 ст.157 КАС України, КОАС не враховувалось, що для застосування цієї підстави суд має з’ясувати пов’язаність справ між собою.

Прикладом допущення такої помилки може слугувати справа № 810/2565/15 за позовом Шевчука П.Є. до Управління державної служби охорони при ГУ Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. КОАС було закрито провадження у даній справі у зв’язку з тим, що є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Колегія суддів КААС вказану ухвалу скасувала, виходячи з наступного.

Постанови, які набрали законної сили, ухвалені судами всіх інстанцій у тотожній справі, є підставою для закриття провадження у справі. Однак не кожна ухвала, якою закінчується розгляд тотожної справи, є підставою для закриття провадження у справі. Такими є лише ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та ухвали про закриття провадження у справі.

Якщо постанова чи ухвала суду, що набрали законної сили, стосуються лише частини спору, який є предметом розгляду в суді, тоді суд закриває провадження у справі в цій частині, а щодо іншої частини – продовжує розгляд.

Таким чином, для вірного вирішення питання про закриття провадження у справі, необхідно визначити предмет та підстави позову у даній справі. оскільки апелянтом доведено, що постанова Ірпінського міського суду Київської області, яка набрала законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду не являється тотожною зі справою № 810/2565/15, що розглядається Київським окружним адміністративним судом, так як предмет і підстави позову різні.

Аналогічна позиція висвітлена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27.06.2013 № К/9991/51738/12, від 22.07.2013 № К/9991/75452/12, відповідно до яких суд застосовує положення п.4 ч.1 ст. 157 КАС України у разі, якщо набрало законної сили судове рішення у тотожній адміністративній справі, тобто: спір у такій справі виник між тими самими сторонами; спір у справі стосується одного й того самого предмета; позов у справі заявлений з тих самих підстав.

Забезпечення адміністративного позову

Згідно з даними судової статистики за звітний період до КААС оскаржено 6 ухвал про забезпечення адміністративного позову. За результатами апеляційного розгляду 4 ухвали залишено без змін, 2 ухвали скасовано.

За змістом ч.1 ст. 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Вжиття судом заходів забезпечення позову можливо у разі наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, як і неможливості без вжиття таких заходів захистити (відновити) права, свободи та інтереси у подальшому.

Отже, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише двома способами: 1) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; 2) заборони вчиняти певні дії.

До ухвал з питань забезпечення адміністративного позову належать ухвали про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про зміну способу забезпечення адміністративного позову, про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, а також про відмову в цьому.

Відповідно до ухвали КОАС у справі № 810/2487/15 заяву ТОВ “Українська фруктова компанія” про забезпечення їхнього позову до Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про скасування наказу, задоволено частково, зокрема заборонено Васильківській ОДПІ, а також територіальним органам ДФС, їх посадовим та службовим особам вносити відповідні зміни до інформаційної бази даних “АІС: Автоматизована система співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” та інших податкових даних в частині відображення недостовірної інформації, викладеної в акті перевірки від 08.05.2015 року та заборонено відповідачу, а також територіальним органам ДФС, їх посадовим особам вчиняти певні дії.

Проте, колегія суддів КААС не погодилася з такими доводами суду першої інстанції щодо обґрунтованості зазначених доводів та відповідності їх вимогам чинного законодавства України. Скасовуючи вищевказану ухвалу КОАС, апеляційна інстанція послалась на те, що податковий орган є контролюючим органом доходів і зборів, який наділений правом здійснювати перевірки суб’єктів господарювання, за наслідками перевірок складати відповідні акти в яких зазначати виявлені під час перевірок порушення вимог чинного законодавства України та відповідно виявлену податкову інформацію щодо суб’єктів господарювання опрацьовувати та зберігати у податкових базах для подальшого використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань. Забезпечуючи позов, суд першої інстанції фактично заборонив контролюючому органу виконувати свої повноваження, передбачені Податковим Кодексом України, щодо виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань. Тому колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що дана ухвала не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, а викладені у заяві доводи щодо необхідності забезпечення позову є безпідставними.

Скасовуючи ухвалу КОАС про відмову у вжитті заходів забезпечення позову по справі № 810/7066/14 за позовом Скорук О. Г. до приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Тернюк Є.В., державного реєстратора РС Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області Марченка В.Г., Державної архітектурно - будівельної інспекції України, Ксаверівської сільської ради про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов’язання вчинити певні дії, колегія суддів КААС послалася на таке.

В існуючому спорі про право, крім іншого, вирішується питання про правомірність вчинення державними реєстраторами дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за певними особами. Позов, з суті якого випливає можливе порушення права власності, підлягає максимально можливому забезпеченню. З огляду на це, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність вжиття заходів для забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій.

В той же час, заходи, якими позивач просить забезпечити позов шляхом зобов’язання РС ГУЮ у Київській області внести відповідні відомості (записи) про зупинення державної реєстрації права власності на земельну ділянку та житловий будинок до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно застосуванню у межах даної справи не підлягають, оскільки пунктами 15 – 34

Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011, внесення запису про заборону вчинення реєстраційних дій не передбачено. З огляду на це, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання в цій частині. Ухвалу КОАС в частині відмови у вжитті заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій скасовано, в цій частині постановлено нову ухвалу, якою заборонено управлінню державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області проводити державну реєстрацію прав на земельну ділянку та житловий будинок до набрання рішенням, винесеним у даній справі, законної сили. В іншій частині ухвалу КОАС залишено без змін.

Розстрочка виконання судового рішення

Згідно з даними судової статистики за звітний період до суду апеляційної інстанції оскаржено 17 ухвал про розстрочку виконання судового рішення. За результатами апеляційного розгляду 14 ухвал залишено без змін (82,4%), 3 ухвали скасовано (17,6%).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Виходячи з положень зазначеної норми, підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі - ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Причинами скасувань ухвал КОАС про розстрочку виконання рішення суду впродовж 2015 року (це справи №№ 810/140/13, 810/6343/14, 810/577/15) є те, що суддями КОАС неповно з'ясувались обставини, що мають значення для справи, а саме не враховувалась обставина про відсутність коштів на рахунку у відповідача, про що свідчили копії документів фінансової звітності. Дана обставина є об'єктивною причиною для необхідності відстрочення та розстрочення виконання рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважував, що відстрочення та розстрочення виконання рішення не суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини про те, що відсутність бюджетних коштів не є поважною підставою для виконання рішення, адже встановлення судовим рішенням відстрочення та розстрочення виконання рішення сприяє забезпеченню його виконання у повному обсязі.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції було звернуто увагу на аналогічну правову позицію, підтриману Вищим адміністративним судом України.

Протягом звітного періоду КААС також було скасовано по одній ухвалі КОАС, постановленій в порядку виконання судового рішення, а саме:

- про передачу справи до іншого суду (справа № 810/2009/15. Причина скасування: відсутність підстав, передбачених ст. 22 КАС України для передачі даної справи за підсудністю до іншого адміністративного суду, оскільки підсудність в даному випадку вирішується за вибором позивача);

- про поворот виконання судового рішення (справа № 810/7038/14. Причина скасування: неповне з’ясування обставин, що мали значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи; відсутність правових підстав для повороту виконання постанови КОАС);

- про відмову у задоволенні заяви визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню (справа № 2а-2818/11/1070. Причина скасування: неповне з’ясування обставин, що мали значення для справи, порушення норм матеріального права. Ухвалу КОАС було обґрунтовано тим, що Головного управління державної казначейської служби України у Київській області не є боржником або стягувачем за виконавчим листом. Однак, згідно з виконавчим листом, боржником виступає Державний бюджет України. КОАС не враховано те, що якщо у виконавчому листі боржником визначений Державний бюджет України, його виконуватимуть органи Державної казначейської служби України);

- про відмову у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення (справа №2а-3211/13/1070. Причина скасування: неповне з’ясування обставин, що мали значення для справи. Підставою для винесення ухвали слугував висновок суду першої інстанції про відсутність виняткових обставин для зміни порядку виконання постанови суду. Однак, колегією суддів КААС було зазначено, що обставини, наведені заявником - податковим органом та підтверджені документально, є об’єктивним фактором, що дають підстави змінити порядок виконання судового рішення, з метою забезпечення надходження до бюджету платежів, що мають статус податкового боргу);

- про повернення заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами (справа №810/5708/14. Причина скасування: суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки документи, на виконання ухвали про залишення вказаної заяви без руху, направлені засобами поштового зв’язку в останній день строку, який визначений в ухвалі суду першої інстанції);

Окрім того, протягом 2015 року КААС одну окрему ухвалу КОАС залишено без змін, та одну скасовано окрему ухвалу у справі № 810/1540/14. Колегія суддів встановила, що окрема ухвала суду містить лише посилання на факт неналежної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав та невиконання ним певних процесуальних обов’язків та аналіз економічної ситуації в країні. Водночас, судом не встановлено та не наведено в ухвалі жодної норми законодавства України, порушення якої було виявлено судом в ході розгляду даної справи, що вказує на недотримання судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 166 КАС України. Також, в оскаржуваній ухвалі не зазначено та не конкретизовано які саме заходи слід вжити для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Аналіз причин скасування та зміни постанов, постановлених суддями Київського окружного адміністративного суду в адміністративних справах, переглянутих в апеляційному порядку за період з 01.01.2015 по 31.12.2015

Сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, а також особами, які не брали участі у справах було оскаржено в апеляційному порядку 1944 постанови КОАС. Станом на 31.12.2015 КААС всього переглянуто 1749 постанов КОАС (з врахуванням апеляційних скарг, які надійшли до 01.01.2015). За результатами апеляційного перегляду:

залишено без змін – 1469 постанов (75,6% від загальної кількості оскаржених постанов, 31,2% від загальної кількості винесених рішень по справам);

скасовано - 260 постанов (13,4% від загальної кількості оскаржених постанов та 5,5% від загальної кількості винесених рішень по справам);

змінено – 20 постанов (1% від загальної кількості оскаржених постанов та 0,4% від загальної кількості винесених рішень по справам).

Протягом 2015 року предметом апеляційного перегляду були постанови, ухвалені в адміністративних справах з наступних спорів:

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість – 425 (21,9% від загальної кількості оскаржених постанов впродовж звітного періоду), з них: 46 скасовано, 1 змінено, 316 залишено без змін;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо реалізації податкового контролю – 132 (6,8%), з них: 35 скасовано, 3 змінено, 81 залишено без змін;

- з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо митної справи: оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару – 134 (6,9%), з них: 19 скасовано, 5 змінено, 78 залишено без змін;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку на прибуток підприємств – 107 (5,5%), з них 12 скасовано, 73 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадянина, зокрема зі спорів щодо загальнообов’язкового пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби) – 95 (4,9%), з них 13 скасовано, 54 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері грошового обігу та розрахунків за участю органів доходів і зборів – 78 (4%), з них: 8 скасовано, 1 змінено, 59 залишено без змін;

- з приводу забезпечення сталого розвитку населенних пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки) про - 72 (3,7%), з них: 14 скасовано, 42 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян, зокрема зі спорів щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – 69 (3,5%), з них 4 скасовано, 1 змінено, 48 залишено без змін;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо стягнення податкового боргу – 53 (2,7%), з них 16 скасовано, 26 залишено без змін;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо акцизного податку – 54 (2,8%), з них 6 скасовано, 1 змінено, 35 залишено без змін;

- з приводу забезпечення юстиції, зокрема зі спорів у сфері виконавчої служби та виконавчого провадження – 46 (2,4%), з них 4 скасовано, 2 змінено, 28 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян, зокрема зі спорів щодо соціального захисту та зайнятості інвалідів – 36 (1,9%), з них 1 скасовано, 33 залишено без змін;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку з доходів фізичних осіб – 33 (2,1%), з них 7 скасовано, 23 залишено без змін;

- зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби – 29 (1,5%), з них 6 скасовано, 12 залишено без змін;

- з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо цивільного захисту, охорону праці – 27 (1,4%), з них: 5 скасовано, 1 змінено, 16 залишено без змін;

- з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – 25 (1,3%), з них 10 скасовано, 14 залишено без змін;

- зі спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом, зокрема щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності територіальних виборчих комісій та їх членів – 20 скарг (1,2%), з них 4 скасовано, 1 змінено, 15 залишено без змін;

- з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування певних видів підприємницької діяльності; нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності – 18 (0,9%), з них 4 скасовано, 1 змінено, 13 залишено без змін;

- з приводу забезпечення сталого розвитку населенних пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності – 18 (0,9%), з них 8 скасовано, 1 змінено, 8 залишено без змін;

- з приводу забезпечення сталого розвитку населенних пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам – 13 (0,8%), з них: 5 скасовано, 1 змінено, 4 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі операцій із цінними паперами – 13 (0,7%), з них 1 скасовано, 7 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері державного регулювання ринків фінансових послуг - 12 (0,6%), з них 1 скасовано, 2 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері процедур здійснення контролю Рахунковою палатою, державного фінансового контролю, внутрішньої контрольно-ревізійної роботи – 13 (0,7%), з них 5 скасовано, 8 залишено без змін;

- зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження публічної служби – 11 (0,6%), з них 3 скасовано, 6 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів) – 9 (0,5%), з них 5 скасовано, 3 залишено без змін;

- з приводу забезпечення сталого розвитку населенних пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації, регулювання земельних відносин – 8 (0,4%), з них 3 скасовано, 3 залишено без змін;

- з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, зокрема зі спорів щодо забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів – 8 (0,4%), з них 1 скасовано, 1 змінено, 6 залишено без змін;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо застосування адміністративного арешту майна – 7 (0,4%), з них: 1 скасовано, 5 залишено без змін;

- з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо митної справи – 9 (0,5%), з них 3 скасовано, 6 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян, зокрема зі спорів щодо загальнообов’язкового державного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності – 7 (0,4%), з них 2 скасовано, 5 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян, зокрема зі спорів щодо соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи – 5 (0,3%), з них 1 скасовано, 1 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування - 4 (0,2%), з них 1 скасовано, 3 залишено без змін;

- з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо охорони здоров’я – 2 (0,1%), з них: 1 скасовано, 1залишено без змін;

- з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо організації господарської діяльності – 2 (0,1%), з них 1 скасовано, 1 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері валютного регулювання і валютного контролю за участю органів доходів і зборів - 2 (0,1%), з них 1 скасовано, 1 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері грошового обігу та розрахунків – 2, (0,1%), з них 1 скасовано, 1 залишено без змін;

- з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян, зокрема зі спорів щодо загальнообов’язкового державного страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням – 1, яку скасовано;

- з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо дорожнього руху – 1, яку скасовано;

- з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо транспорту та перевезення пасажирів – 1, яку скасовано;

- з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, зокрема зі спорів щодо забезпечення права особи на доступ до публічної інформації – 1, яку скасовано;

- з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту – 1, яку скасовано;

- з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо збору за спеціальне використання лісових ресурсів -1, яку скасовано.

Таким чином, найбільша частка скасованих постанов припадає саме на постанови, ухвалені в адміністративних справах зі спорів щодо податку на додану вартість – 46, щодо реалізації податкового контролю – 35, щодо визначення митної вартості товару –19, щодо стягнення податкового боргу – 16, зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – 14, щодо загальнообов’язкового пенсійного страхування – 13, щодо податку на прибуток підприємств – 12, щодо державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – 10, у сфері містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності – 8, щодо податку з доходів фізичних осіб –7, у сфері грошового обігу та розрахунків за участю органів доходів і зборів – 8.

Найбільша частка змінених постанов припадає на постанови, ухвалені в адміністративних справах зі спорів щодо визначення митної вартості товару – 5, щодо реалізації податкового контролю – 3.

Вивчивши підстави скасувань постанов КОАС судом апеляційної інстанції, можна зазначити, що судді КОАС в основному правильно застосовують норми матеріального та процесуального права. Разом з тим в їх роботі трапляються й помилки здебільшого при оцінці доказів, встановленні обставин справи, при застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Наведемо приклади скасованих судом апеляційної інстанції найбільш оскаржуваних постанов КОАС, ухвалених в адміністративних справах зі спорів щодо адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства. У справах даної категорії найбільше скасовано судових рішень – 123, що становить 47,3 % від загальної кількості скасованих судових рішень. Це спори щодо податку на додану вартість – 46 (17,7%), щодо реалізації податкового контролю – 35 (13,5%), щодо стягнення податкового боргу – 16 (6,2%), податку на прибуток підприємств – 12 (4,6%), податку з доходів фізичних осіб – 7 (2,7%), акцизного податку – 6 (2,3%), а також щодо застосування адміністративного арешту майна – 1 (0,4%).

При цьому підставами для скасування постанов по даній категорії справ було: неповне та неправильне встановлення обставин справи, що мають значення для справи, невірно надавалася правова оцінка обставинам справи, порушувалися норми матеріального права, що приводило до неправильного вирішення справи.

При вирішенні справ зі спорів щодо податку на додану вартість судом апеляційної інстанції у 44 справах постанови КОАС було скасовано та прийнято нові постанови. 1 постанову скасовано із закриттям провадження у справі, ще одну – скасовано та позов залишено без розгляду, 1 - змінено.

Основною причиною, що сприяє виникненню спорів даної категорії справ є те, що посадові особи податкового органу за результатами проведення документальних перевірок господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності приймають необґрунтовані рішення про порушення останніми податкового законодавства (у формі актів перевірок, податкових повідомлень-рішень, податкових вимог) без урахування всіх обставин, зокрема, на підставі недостатніх доказів неправомірності формування СПД податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ за результатами здійснення господарської діяльності, фактів фіктивності господарських операцій, які ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, а на неможливості проведення самої звірки з контрагентом СПД та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту і т.д.

Зі справ, які переглядалися в суді апеляційної інстанції найбільш неоднозначною була і є практика вирішення спорів в адміністративних справах про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених у зв’язку з відсутністю, на думку податкового органу, у платника податку права на податковий кредит.

Суддями КОАС не в повній мірі з’ясовувались обставини справи щодо реальності вчинення господарських операцій з контрагентами, а також щодо порушення позивачами встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів. Мали місце порушення норм чинного податкового законодавства.

Судом апеляційної інстанції при скасуванні постанов даної категорії було зауважено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суддям необхідно з'ясувати, зокрема:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

У справі №810/3431/13-а за позовом приватного підприємства “Еркер” до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачу донараховано грошове зобов’язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, КОАС позовні вимоги було задоволено. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт постачання контрагентом позивача ТОВ “КФ “Сапфір” на користь останнього товарів, виконання робіт і надання послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача і його податковій звітності, первинні документи містять всю необхідну інформацію та відповідають вимогам чинного законодавства.

Скасовуючи дане судове рішення, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави вважати спірні господарські операції між позивачем і його контрагентом ТОВ “КФ “Сапфір” такими, що реально відбулись. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що в матеріалах справи перебувають копії первинних документів, а саме податкових та видаткових накладних, актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість та банківських виписок, в який містяться відомості про здійснення між позивачем і ТОВ “КФ “Сапфір” у період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. операцій з поставки товару (цегли, щебеню тощо), виконання підрядних робіт і надання послуг.

Разом з тим, у вказаних видаткових накладних не зазначено імен, прізвищ та по батькові осіб, які її підписали, їх посад, місця складання цих документів та дат і номерів довіреностей, на підставі яких ТМЦ, зазначені у цих накладних (щебінь, блоки ж/б, копич красний тощо), мали бути отримані відповідною уповноваженою особою ПП “Еркер” як замовника; у довідках про вартість виконаних робіт також не вказано ПІБ осіб, які її підписали, їх посад, місця і дати складання цих документів; в актах приймання виконаних підрядних робіт також не зазначено ПІБ осіб, які її підписали, їх посад, місця і дати складання цих документів, а в одному з них взагалі відсутній підпис підрядника.

Тобто, зазначені вище документи не відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р., тоді як певні обставини справи повинні підтверджуватися певними належними і допустимим доказами, як того вимагає ст. 70 КАС України. Окрім вищевикладеного, колегія суддів звернула увагу на те, що згідно з відомостями у вказаних документах будівельні матеріали у межах спірних господарських операцій ПП “Еркер” і ТОВ “КФ “Сапфір” були придбані позивачем пізніше, ніж завершені самі будівельні роботи, що вказує на відсутність ділової мети таких операцій та доказів, щодо використання їх господарській діяльності позивача. Тому колегія суддів прийшла до висновку, що в даному випадку відсутні жодні правові підстави для задоволення даного адміністративного позову, а судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також, у справі № 5623/10/1070 за позовом ТОВ “Експалайт-2004” до Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та визначено суму податкового зобов’язання із сплати податку на додану вартість, скасовуючи постанову КОАС про задоволення позову та приймаючи протилежне рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що видані контрагентом позивача ТОВ “Авангард” податкові накладні не можна вважати достатніми документами, які посвідчують факт придбання позивачем товарів, а тому віднесення відображених у них сум до складу податкового кредиту є безпідставним, оскільки отримання економічної вигоди виключно за рахунок збільшення податкового кредиту не можна розглядати як самостійну ділову мету. Вищевказану постанову КОАС було скасовано з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Причиною зміни судом апеляційної інстанції постанови КОАС в мотивувальній частині у справі № 810/2481/15 за позовом ФОП Окрушка Ю.П. до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо збільшення позивачу суми грошового зобов’язання за платежем “податок на додану вартість” у розмірі 98241 грн., послугувало те, що висновок суду першої інстанції був передчасним, оскільки в основу його прийняття покладено попередню редакцію пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу, яка вже не діяла на час проведення розглядуваної податкової перевірки. У даному разі для встановлення підстав для застосування до спірних правовідносин обмежень, передбачених пунктом 86.9 статті 86 ПК для прийняття податкового повідомлення-рішення, суду першої інстанції слід було перевірити, у рамках якої саме кримінальної справи було проведено спірну податкову перевірку Товариства, відносно якої особи та з яких підстав було порушено відповідне кримінальне провадження, і на підставі цього дійти вмотивованого висновку про передчасність (або своєчасність) винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

У разі ж встановлення відсутності підстав для поширення на розглядувані правовідносини заборони, передбаченої пунктом 86.9 статті 86 ПК, суду першої інстанції необхідно дослідити та надати правовий аналіз викладеним в акті перевірки обставинам та висновкам податкового органу, які слугували підставою для оспорюваних донарахувань.

При вирішенні справ зі спорів щодо реалізації податкового контролю судом апеляційної інстанції у 34 справах постанови КОАС було скасовано та прийнято нові постанови, 1 постанову скасовано та позов залишено без розгляду, 3 - змінено. Основними причинами скасування постанов даної категорії було: прийняття рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, судом першої інстанції не враховувався той факт, що позивачами не використовувалось своє право недопуску посадових осіб податкового органу до проведення документальної позапланової невиїзної перевірки при оскарженні дій останнього. Також, не завжди враховувалось те, що самостійна зміна відповідачем у базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача.

Прикладом такого скасування постанови можна навести справу № 810/2311/15 за позовом ТОВ "Укрпрод-Сервіс" до Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та щодо коригування показників податкової звітності протиправними та зобов’язання поновити в Інформаційній системі "Податковий блок" показники податкової звітності позивача, в якій КОАС позов задовольнив повністю. Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з таким рішенням, зазначивши, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 21-511а14.

Враховуючи те, що на підставі акту перевірки позивача податкових повідомлень-рішень не виносилось, не було здійснено коригування в особовому рахунку платника, а внесена інформація до бази інформаційних систем про проведення такої перевірки сама по собі не створює для платника податків - позивача будь-яких юридичних наслідків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені особою, права, свободи чи інтереси якої не порушені.

Як вбачається з матеріалів справи, допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки фактично відбувся, що підтверджується відміткою на копії наказу “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки”, про його вручення головному бухгалтеру позивача. Тобто, позивач не використав свого права недопуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, а тому підстави для задоволення позову в частині вимоги про визнання протиправними дій ДПІ по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанову суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У справі № 810/2872/15 за позовом ТОВ “Філмар” до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, зобов'язання відповідача виконувати умови даного договору до моменту його припинення, зобов'язання приймати засобами електронного зв'язку та визнавати податкову звітність, направлену позивачем засобами електронного зв'язку, а також зобов'язання відповідача визнати податковою звітністю та зареєструвати звітну податкову декларацію ТОВ “Філмар” з податку на додану вартість за певний період з додатками, позов задоволено. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані дії відповідача щодо розірвання договору про визнання електронних документів та неприйняття податкової звітності не відповідають вимогам Закону.

Скасовуючи вищевказане судове рішення, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку спірного договору про визнання електронних документів є протиправними. Дії відповідача щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року з підстав зазначення невірного місцезнаходження підприємства також є протиправними. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що станом на час подання спірної податкової декларації з податку на додану вартість місцем реєстрації позивача була наступна адреса: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, будинок 9, офіс 34-А. Державну реєстрацію зміни місцезнаходження ТОВ “Філмар” було проведено 08.06.2015. Отже, висновки податкового органу про відсутність ТОВ “Філмар” за зареєстрованим місцезнаходженням є необґрунтованими та не могли слугувати підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.

Що стосується вимог позивача щодо зобов'язання відповідача визнати податковою звітністю та зареєструвати звітну податкову декларацію ТОВ “Філмар” з податку на додану вартість за квітень 2015 року з додатками, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Оскільки, згідно з п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача визнати податковою звітністю та зареєструвати звітну податкову декларацію ТОВ “Філмар” з податку на додану вартість за квітень 2015 року з додатками не підлягають задоволенню. Таким чином, податкова декларація позивача з податку на додану вартість за період квітень 2015 року з додатками вважається прийнятою у день її фактичного отримання відповідачем в силу закону, а показники такої декларації підлягають перевірці податковим органом в порядку, визначеному ПК України.

Як було зазначено колегією суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував вищенаведеного, що призвело до неправильного вирішення справи. Постанову КОАС було скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення позову, а саме: визнано протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, в іншій частині позову у задоволенні позову відмовлено.

Змінюючи судове рішення у справі № 810/1204/15 за позовом ТОВ “Буд-Гарант Груп” до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити дії, суд апеляційної інстанції зазначив, що резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

При цьому, вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою слід розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

Відповідні висновки суду можуть бути викладені в мотивувальній частині рішення з посиланням на абзац десятий частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, яка надає право суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав позивача. У резолютивній частині відображається власне протиправність відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату. Суди повинні розглянути питання щодо протиправності відмови у прийнятті податкової декларації, незважаючи на те, в якій словесній формі сформульовані позовні вимоги позивача, якщо зі змісту таких вимог вбачається, що вони спрямовані на відновлення прав платника податків, порушених внаслідок такої відмови.

Про зазначене йдеться у Інформаційному листі ВАСУ від 15.06.12р. №1503/12/13-12.

Відтак, суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, не зазначив дату фактичного отримання органом державної податкової служби. Тому постанову КОАС змінено в резолютивній частині із зазначенням дати подання платником податків податкової декларації у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

При вирішенні справ зі спорів щодо стягнення податкового боргу судом апеляційної інстанції у 16 справах були скасовані постанови КОАС та прийнято нові постанови. Підставами скасування постанов по даній категорії справ було те, що судом першої інстанції не в повній мірі з’ясовувалися обставини справи щодо підтвердження належними та допустимими доказами суми податкового боргу, зазначеній у вимозі та отриманій відповідачем належним чином.

У справі № 810/3307/15 за позовом ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області до ПП "Британські інтер'єри" про стягнення податкового боргу, скасовуючи постанову КОАС про задоволення позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з помилковим застосуванням норм чинного законодавства України. Відповідачем було надано до суду апеляційної інстанції довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, в яких зазначено, що ПП “Британські інтер'єри” не має заборгованості із сплати податків, зборів, платежів та єдиного соціального внеску.

Тобто, ПП “Британські інтер'єри” не має заборгованості по податку на додану вартість перед бюджетом України, а тому позовні вимоги ДПІу Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області є необґрунтованими. Постанову КОАС було скасовано з ухваленням нової про відмову у задоволенні позову.

При вирішенні справ зі спорів щодо податку на прибуток підприємств судом апеляційної інстанції скасовано 12 постанов КОАС та прийнято нові рішення. Основною причиною, що сприяє виникненню спорів даної категорії справ є те, що посадові особи податкового органу порушують вимоги Закону України «Про державну податкову службу в Україні», закони з питань оподаткування, що призводить до звернень до суду та значних витрат бюджетних коштів на розгляд справ в суді. Підставами виникнення спорів вказаної категорії є збільшення контролюючим органом суми грошового зобов’язання суб’єктам господарювання з податку на прибуток підприємств.

Підставами скасування постанов по даній категорії справ було те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовуються фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не в повні мірі досліджуються наявні докази у справі.

У справі № 810/238/15 за позовом ТОВ “Артель” до Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про накладення на позивача штрафу за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств, скасовуючи постанову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для вирішення справи по суті необхідно було з’ясувати факт своєчасності сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов’язань для визначення правомірності та наявності підстав для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що уточнююча декларація подана позивачем після закінчення граничного строку сплати податкового зобов’язання. Втім, сплата такого зобов’язання за основною декларацією не була здійснена. Отже, податкове зобов’язання, самостійно визначене позивачем в податковій декларації, не було сплачене протягом строків, визначених ПКУ, а погашення податкового боргу відбулося внаслідок подання уточнюючої декларації зі зменшенням суми раніше нарахованого зобов’язання, що не звільняє позивача від відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого у п. 126.1 ст. 126 ПКУ, з урахуванням загального строку затримки сплати суми податкового боргу.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 10 %, оскільки на час сплину граничного строку сплати авансових внесків з податку на прибуток позивачем не було сплачено узгоджену суму грошових зобов’язань, визначену в розрахунку суму авансових внесків. Тому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, твердження суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог є помилковими.

При вирішенні справ зі спорів щодо податку доходів фізичних осіб судом апеляційної інстанції у 7 справах були скасовані постанови КОАС та прийнято нові постанови. У одній справі постанову змінено. Підставами скасування постанов по даній категорії є те, що висновки суду першої інстанції не завжди відповідали встановленим обставинам по справі, мало місце порушення норм матеріального права, що призводило до неправильного вирішення справи. Зокрема, не в повному обсязі перевірялись обставини щодо наявності первинних документів, які підтверджують витрати позивача за певний період, не досліджувались докази, які б підтверджували узгодженість дій позивача та його контрагента щодо незаконного отримання позивачем податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями, доведеність позивачем факту отримання послуг, їх оплату, і т. інш.

Наприклад, у справі № 810/986/15 за позовом Дробот С.С. до Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем було отримано додаткове благо у формі суми анульованого боргу, позивач була зобов'язана відобразити суму отриманого додаткового блага в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік та сплатити податок на доходи з фізичних осіб. Колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції. Скасовуючи постанову КОАС, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору та штрафи та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню згідно абзацу “д” підпункту 164.2.17 пункту164.2 статті 164 ПК України, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Таким чином, висновки суду першої інстанції було зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні справ зі спорів щодо акцизного податку судом апеляційної інстанції скасовано 6 постанов КОАС та прийнято нові постанови. Одну постанову змінено. Основними підставами скасування постанов по даній категорії справ було те, що судові рішення не відповідали нормам матеріального права, неповно з’ясовувалися обставини, що мали значення для справи.

У справі № 810/2728/15 за позовом ТОВ “Фоззі-Фуд” до Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій, постанову про відмову у задоволенні позову скасовано судом апеляційної інстанції у зв’язку з тим, що матеріали справи не містили жодних доказів того, що посадовими особами відповідача проводилась виїмка чи фотографування товару, який зберігався з метою його подальшої реалізації. Крім цього, позивач не є особою, що здійснює купівлю відповідних марок та їх наклеювання, а відтак обставини викладені в Акті перевірки відповідача не можуть бути покладені в основу спірного рішення про застосування фінансових санкцій.

Крім того, досліджуючи акт перевірки, як основний доказ на який посилався відповідач в обґрунтування своїх доводів, не містив достатньої інформації, яка дозволяла би встановити факт порушення позивачем правил маркування алкогольних виробів з огляду на відсутність будь-якої деталізації виявленого порушення, повних реквізитів оглянутої продукції, опису дій, вчинених ревізорами у ході фактичної перевірки.

Складанням ревізором акту перевірки із відображенням у ньому лише твердження щодо відсутності марки акцизного податку є недостатнім, і повинно здійснюватись шляхом повного фіксування та збирання всіх необхідних доказів на підтвердження таких обставин і зазначеного висновку, в тому числі шляхом фіксування місця правопорушення (здійснення господарської діяльності) фото і відеозасобами, відібрання та опечатування зразків продукції, детального опису порушників, учасників такого порушення та опису усіх дій, запитань і пропозицій, вчинених під час перевірки, для підтвердження факту вжиття інспекторами усіх передбачених Законом заходів з метою підтвердження факту правопорушення, а також обставин, що їм перешкоджали.

Посадові особи відповідача під час перевірки вказаними правами не скористались, докази на підтвердження обставин, які вказані в акті перевірки, у податкового органу відсутні. У зв'язку з вказаними апеляційною інстанцією обставинами були наявні підстави для скасування постанови КОАС в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій з ухваленням нової постанови про задоволення позову в цій частині.

Постанову КОАС про задоволення позову у справі № 810/1218/15 за позовом ФОП Постол Л.Л. до Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій за продаж алкогольних та тютюнових виробів неповнолітній особі, було змінено в мотивувальній частині судом апеляційної інстанції у зв’язку з тим, що суд першої інстанції помилково виходив виключно з того, що рішення про застосування до позивача штрафних санкцій винесені поза межами строку встановленого ст. 250 ГК України. Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 2 ст.250 Господарського кодексу України, дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів. В даному випадку, контроль за дотриманням Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” покладено на податкові органи, а відповідно до п.п. 19-1.1.16. ст.19-1 Податкового кодексу України, серед функцій контролюючих органів є: здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Також апеляційною інстанцією було зазначено, що протокол про адміністративне правопорушення є лише одним із доказів у справі про адміністративне правопорушення, за результатом якої повноважним органом виноситься постанова по справі. Та згідно з приписами КУпАП лише наявність постанови про притягнення особи до відповідальності є підтвердженням вчиненого правопорушення. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, рішення за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення компетентним органом не прийнято.

Наведемо приклади скасованих судом апеляційної інстанції оскаржуваних постанов КОАС, ухвалених в адміністративних справах зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки. У справах даної категорії скасовано судових рішень – 37, що становить 14,2% від загальної кількості скасованих постанов, 6 змінено (2,3%). Це спори щодо організації господарської діяльності – 15 (5,8%), щодо митної справи - 22 (8,5%).

Основними підставами для скасування постанов по даній категорії справ було: неповне з’ясування обставин, що мали значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Зокрема, при вирішенні справ зі спорів щодо організації господарської діяльності, у тому числі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, судом апеляційної інстанції були скасовані постанови КОАС в частині зобов’язання державного органу до певних дій, оскільки було наголошено, що суд не може підміняти державний орган та давати вказівки, які б свідчили про вирішення судом питань, які належать до виключної компетенції суб'єкта владних повноважень, отже подібні позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають. Це справи №№ 810/6144/14, 810/6146/14.

Також, наприклад, у справі тієї ж категорії № 810/1545/15 за позовом гр. І. до державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Д. про визнання протиправними дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію припинення громадської організації Садове товариство “Українська земля”, а також зобов’язання державного реєстратора скасувати зазначений запис, позовні вимоги було повністю задоволено. Скасовуючи дане судове рішення, судом апеляційної інстанції було зазначено, що постанову ухвалено з помилковим посиланням КОАС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 р. у справі № 810/6319/13-а, якою визнано протиправною бездіяльність державного реєстратора Д. стосовно скасування в ЄДР запису про державну реєстрацію припинення СТ “Українська земля”; зобов’язано державного реєстратора Д. виконати постанову ВАСУ від 10.10.2013 р. у спосіб скасування запису про державну реєстрацію припинення СТ “Українська земля”; визнано протиправною бездіяльність державного реєстратора Д. стосовно проведення державної реєстрації змін керівного складу СТ “Українська земля”; зобов’язано державного реєстратора Д. внести до ЄДР відомості про керівний склад СТ “Українська земля” на підставі рішення виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району. Колегією суддів апеляційної інстанції було зауважено, що по-перше, назване судове рішення ухвалено після вчинення спірної реєстраційної дії і державний реєстратор не могла передбачити результат розгляду справи. По-друге, у даній правовій ситуації не має вирішального значення яка саме особа була головою ради ГО СТ “Українська земля” станом на 05 лютого 2015 р. Вищевказану постанову КОАС було скасовано з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

У справі № 810/2543/15 за позовом Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області до РС Таращанського РУЮ Київської області про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, постановою КОАС позов задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців правонаступник ТОВ -"Агроінвестфінанс" ПАТ "Дайлов Юніт", як юридична особа не існує, за ідентифікаційним кодом 38357787 значиться ТОВ "Агроінвестфінанс", яке припинено, що свідчить про те, що фактично припинення юридичної особи ТОВ "Агроінвестфінанс" не відбулось, а передавальний акт є фіктивним, оскільки містить інформацію про обставини, яких у дійсності не відбувалось. Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з таким висновком суду першої інстанції з огляду на те, що державному реєстратору були надані всі передбачені Законом необхідні документи, на підставі яких ним правомірно було внесено запис до Єдиного державного реєстру про припинення ТОВ “АГРОІНВЕСТФІНАНС” в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення. У зв’язку з цим суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування судового рішення з прийняттям нового рішення про залишення позову без задоволення.

Причиною зміни постанови КОАС про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у справі № 810/3023/15 за позовом ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до ТОВ “Стейт Оіл”, стало зазначення уточнення в його резолютивній частині про застосування заходів реагування до повного усунення порушень вимог пожежної та техногенної безпеки, зазначених в акті від 26 червня 2015 року №118. Судом апеляційної інстанції було наголошено, що мета застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) полягає в убезпеченні працівників підприємства та його відвідувачів від можливої небезпеки. Разом з тим, форма такого захисту повинна бути розумною, не порушувати прав відповідача і не повинна перешкоджати власнику (користувачу) вживати заходів до усунення виявлених порушень. При цьому, колегія суддів вважає, що повне зупинення роботи АЗС ТОВ “Стейт Оіл” фактично позбавляє відповідача можливості усунути зазначені в акті порушення, через унеможливлення доступу до зазначених приміщень.

Чималу кількість скасованих постанов суду першої інстанції апеляційною інстанцією становлять спори зі спорів щодо митної справи: оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів. Найбільша частка скасованих та змінених постанов з вказаної категорії припадає саме на постанови про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару – 19 (51,4% від загальної кількості скасованих справ даної категорії).

Причинами скасувань постанов по даній категорії є: неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, найбільш поширеною помилкою є неправильне застосування норм матеріального права щодо визначення митної вартості, повернення надмірно сплачених митних платежів до бюджету, що є втручанням у виключну компетенцію митних органів та було підставою для скасування судових рішень. Не завжди суддями КОАС при розгляді справ даної категорії встановлювались обставини щодо надання позивачем (декларантом) під час митного оформлення товару митному органу належних та допустимих доказів в підтвердження вартості товару, не з’ясовувалось, чи містили надані документи розбіжності та обґрунтованість витребування митним органом додаткових документів, як необхідних для визначення митної вартості задекларованих товарів. Не встановлювалось, чи було дотримано митними органом при винесенні оскаржуваних рішень про коригування митної вартості послідовність застосування кожного попереднього методу визначення митної вартості товарів.

Наприклад, у справі № 810/3525/15 за позовом ТОВ “Еталон-К” до Київської митниці ДФС України про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови у митному оформлені чи пропуску товарів, КОАС позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Тобто, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 року № 814/283/14.

Окрім того, суд апеляційної інстанції послався, що надані позивачем документи підтверджують лише фактурну вартість товару, але не відображають всіх складових митної вартості. Зокрема, відсутні транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також страхові документи, за умови здійснення страхування (п.п.6, 8 ч. 2 ст. 53 МК України).

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що у відповідача були ті необхідні та достатні сумніви у достовірності й повноті поданих ТОВ “Еталон-К” документів, з якими закон пов’язує право витребовувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів. У зв’язку з тим, що на пропозицію Київської митниці позивачем не було надано додаткових документів, що підтвердили б правильність визначення митної вартості, відповідачем обґрунтовано прийнято оспорюване рішення про коригування митної вартості.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції Київським окружним адміністративним судом зроблено неправильний висновок щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому постанову суду було скасовано з постановленням нової про відмову в задоволенні позову.

У справі №810/2488/15 за позовом ТОВ "Ясенсвіт" до Київської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень і карток відмови, зобов’язання вчинити дії, постанову КОАС про задоволення позову було скасовано судом апеляційної інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову на тих підставах, що судом першої інстанції було порушено норм матеріального та процесуального права. судом апеляційної інстанції встановлено надання декларантом неповної інформації про заявлену митну вартість, оскільки не надано належного документу для підтвердження транспортних витрат, які входять до обов'язкових складових, що мають бути включені до ціни договору, а тому приймаючи рішення про коригування митної вартості, митний орган діяв обґрунтовано, на підставах та в межах наданих повноважень, оскільки позивачем не надано саме ті документи, які б давали можливість митному органу пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Колегією суддів апеляційної інстанції було зазначено, що митним органом доведено суду послідовність застосування кожного з методів визначення митної вартості при прийнятті оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, при цьому митним органом проведено процедуру усної консультації з декларантом, а письмової вимоги щодо проведення таких консультацій представниками позивача до митного органу не подавалося.

Основними причинами зміни судових рішень КОАС судом апеляційної інстанції послугувало те, що у справах щодо визначення митної вартості товарів судом першої інстанції хоча і правильно по суті вирішувались справи, але частково з помилковим застосуванням норм процесуального права, а саме: в резолютивній частині 4 постанови КОАС було змінено із зазначенням структурного підрозділу Київської митниці Державної фіскальної служби, яким приймалось оскаржуване рішення.

Також достатньо велика кількість скасованих постанов спостерігається при розгляді справ з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування. У справах даної категорії скасовано судових рішень – 30, що становить 11,5 % від загальної кількості скасованих судових рішень, 1 змінено (0,4%). Це спори у сфері містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності – 8 (3,1%), у сфері землеустрою, регулювання земельних відносин, у тому числі у сфері розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам – 8 (3,1%), у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки) – 14 (5,4%).

Зокрема, при вирішенні справ зі спорів у сфері містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності, судом апеляційної інстанції були скасовані постанови КОАС в основному, з причин порушення норм матеріального права. Однак, є випадки скасування постанови через порушення норм процесуального права.

Так, відповідно, справу № 810/5281/13-а за позовом ТОВ "Фоззі-Фуд" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, Головного державного інспектора Інспекційного відділу №1 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, Заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Алєксєєнко І.О. про визнання протиправними дій, скасування протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, постанову КОАС про задоволення позову колегією суддів КААС було скасовано на тих підставах, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, виходячи з наступного.

Так, ч .1 ст. 24 КАС України передбачено, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

В ході розгляду справи протокольною ухвалою КОАС замінено відповідача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України. Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції не врахував Постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 р. № 294, якою затверджено Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України відповідно до пункту 1 якого Держархбудінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що справу розглянуто неповноважним складом суду.

При вирішенні справ у сфері землеустрою, регулювання земельних відносин, у тому числі у сфері розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам, КОАС було допущено порушення, в основному, норм процесуального права.

Прикладом скасування судами вищих інстанцій судового рішення КОАС можна навести справу № 810/6888/15. Так, ТОВ "Корпорація Віп Хауз" звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області, третя особа – ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання протиправними дій та скасування рішення щодо визнання майна (піску річкового, що знаходиться на земельних ділянках в адміністративних межах Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області та перебувають у власності позивача) безхазяйним та взяття цього майна на облік органу доходів і зборів, рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції позов було задоволено. Судом апеляційної інстанції зазначене судове рішення скасовано з причин порушення норм процесуального права в частині зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій. Оскільки вимога про зобов’язання відповідача утриматися від певних дій позивачем не заявлялася, суд першої інстанції, керуючись наданим йому ст.11 КАС України правом, вийшов за межі позовних вимог, водночас жодним чином не обґрунтувавши таке своє рішення у мотивувальній частині постанови.

Однак, при розгляді даної справи в касаційному порядку, колегією суддів ВАСУ України рішення судів першої та апеляційної інстанції було скасовано та зазначено, що судами попередніх інстанцій не з’ясовано обставини стосовно декларування і сплати необхідних платежів за користування річковим піском. Окрім того, користування надрами без спеціального дозволу є порушенням, незалежно від наявності дозволів водоохоронних організацій. Визнавши протиправними дії Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, які полягають у складанні акту опису і попередньої оцінки безхазяйного майна, суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог. З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно прийшли до висновку про задоволення адміністративного позову.

Так, у справі № 810/2129/15 за позовом Фермерського господарства "Лещенко" до ГУ Держземагентства у Київській області та Данілова М.В. про визнання недійсними наказів, визнання недійсним договору оренди, постанову КОАС було частково скасовано на підставах порушення норм процесуального права.

Відповідно до рішення суду першої інстанції провадження у справі в частині було закрито у зв’язку з тим, що одна з позовних вимог має цивільно-правову природу і не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Було наголошено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні цивільних (господарських) договорів підсудні господарським судам (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України) або загальним судам (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України) в залежності від суб’єктного складу сторін такого спору. Щодо решти позовних вимог стосовно визнання недійсними наказів про затвердження документації із землеустрою та передачі Данілову М.В. в оренду на 21 рік земельної ділянки, у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивач не є учасником правовідносин з приводу прийняття територіальним органом Держземагентства адміністративного акта індивідуальної дії про надання гр. Данілову М.В. дозволу на розробку проекту землеустрою, затвердження цього проекту землеустрою та передачу земельної ділянки, таким чином його права у сфері публічно-правових відносин виданням такого акта не порушуються, а скасування цих наказів не призведе до змін у правовому становищі позивача (визнання за позивачем певного права або наділення його таким правом).

Скасовуючи в частині відмови в задоволенні позовних вимог вищевказане судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки оскаржувані накази не стосуються його безпосередньо. В даному випадку предметом позову є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї. Тобто, спір щодо захисту цивільних прав, що виник із земельних відносин, має не публічний, а приватно - правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 року по справі № 21- 34а15. Так, Верховний Суд України дійшов висновку, що “у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне”. А тому даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а провадження у цій справі підлягає закриттю зі скасуванням оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками суду першої інстанції стосовно закриття провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди в зв’язку з тим, що спір в цій частині не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Також, прикладом скасування судового рішення судом апеляційної інстанції з причини порушення норм процесуального права є справа №810/1323/15 за позовом ДП Міністерства оборони України “Білоцерківський військовий торг” до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Київської області міністерства оборони України в особі начальника Соловіченко В.О. про визнання дій начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква щодо укладення договору “Про організацію співпраці” між квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та ТОВ “Солоха-Н” протиправними та зобов’язання розірвати даний договір, позов задоволено повністю. При ухваленні даної постанови, суд першої інстанції прийшов до висновку, що начальником КЕВ м. Біла Церква Соловіченко В.О. при укладанні договору «Про організацію співпраці» з ТОВ «Солоха-Н» було порушено вимоги Закону України «Про використання земель оборони” та Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. №296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність комісії, доручення та управління майном» та діяв за межами свої повноважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погодилася, виходячи з того, що не було взято до уваги приписи вимог процесуального закону та не з'ясовано до компетенції якого суду належить розгляд такого спору. Даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує дії відповідача, які були ним здійснені в межах господарської діяльності підприємства.

Причиною зміни рішення КОАС судом апеляційної інстанції у справі № 810/6902/15 за позовом Горобченко ОВ. до Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області про зобов'язання внести до державного реєстру координати земельної ділянки позивача, які було внесено в обмінний файл, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено, послугувало те, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але із помилковим обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, а тому постанова суду змінена в частині мотивації та обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Причинами скасувань судових рішень КОАС у справах щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки) є: зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення або вчинити конкретну дію, зокрема з реєстрації права власності, що є формою втручання у повноваження суб'єкта владних повноважень та підміною його юрисдикції, що є неприпустимим.

Так, у справі № 810/2590/15 за позовом ТОВ "Чубинецький Колос" до Реєстраційної служби Сквирського РУЮ Київської області, державного реєстратора РС Сквирського РУЮ Київської області Іванця В.В. про визнання протиправним та скасування рішення, у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Згідно з чинним законодавством державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов’язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 29 вересня 2015 року № 21-760а15.

Тобто, державний реєстратор, в порушення приписів статті 9 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, не перевірив факт існування зареєстрованих договірних відносин щодо вказаної земельної ділянки, а тому неправомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права оренди та їх обтяжень за новим орендарем ТОВ " АГРО ЛАЙФ ПЛЮС ". За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що державним реєстратором Реєстраційної служби Сквирського РУЮ Київської області протиправно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у зв’язку з чим таке підлягає скасуванню. Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що державний реєстратор вносить запис про скасування державної реєстрації прав на підставі рішення суду з дотримання заінтересованою особою заявочного принципу проведення державної реєстрації прав (порядку звернення до державного реєстратора про скасування реєстраційної дії відповідно до п. 1.5. Порядку № 3502/5), в іншому випадку, поза процедурою, буде вважатись перебиранням з боку суду повноважень державного реєстратора та втручання в його дискреційні повноваження. Тобто, втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин. Постанову КОАС було скасовано з прийняттям нової, якою адміністративний позов задоволено частково.

Чималу кількість скасованих постанов апеляційною інстанцією становлять спори з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадянина. У справах даної категорії скасовано судових рішень – 30, що становить 11,5% від загальної кількості скасованих судових рішень. Це спори щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – 3 (1,2%), щодо управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування - 20 (7,7%), щодо праці, зайнятості населення – 7 (2,7%).

Зокрема, при вирішенні справ зі спорів щодо управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, судом апеляційної інстанції були скасовані постанови КОАС з причин неповного встановлення обставин справи з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідно, постанову у справі № 810/3766/15 за позовом УПФУ у м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області до ТОВ "Агрофірма" Гора" про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій в сумі 2014,50 грн., в якій КОАС позовні вимоги задовольнив частково, стягнувши з відповідача суму у розмірі 1007, 25 грн. з огляду на те, що позивачем не надано будь-яких належних документів, які підтверджують наявність заборгованості у відповідача ще на суму 1007,25 грн.

Не погоджуючись с даним рішенням, суд апеляційної інстанції скасував постанову КОАС, зазначивши, що твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не надано будь-яких належних документів на підтвердження суми заборгованості у розмірі 1007,25 грн., є такими що спростовуються матеріалами справи, а саме: розрахунком боргу по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2, що виник за липень-серпень 2015 року.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому було скасовано з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Також, чимала кількість скасованих постанов КОАС судом апеляційної інстанції протягом 2015 року, ухвалених в адміністративних справах зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері грошового обігу та розрахунків за участю органів доходів і зборів. У справах даної категорії скасовано судових рішень – 8, що становить 3,1% від загальної кількості скасованих постанов.

Основними причинами виникнення спорів щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів за спірний період є: незгода суб'єктів господарювання із правомірністю рішень чи дій органів доходів і зборів в частині застосування ними штрафних санкцій за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки; перевищення лімітів залишку готівки у касах; використання незареєстрованих, неопломбованих та непереведених у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій; порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Основними підставами для скасування постанов по даній категорії справ було: неповне з’ясування обставин, що мали значення для справи, порушення норм матеріального права.

Як приклад можна навести справу № 810/2364/15 за позовом ТОВ "Укртрансоіл-2009" до ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким нараховано позивачу пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та за невиконання зобов’язань. Постановою КОАС у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою, колегія суддів апеляційної інстанції не прийняла до уваги посилання відповідача на пункт 7 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою від 10.08.2005 року № 281, оскільки позивач не є суб'єктом ринку в розумінні названої правової норми, у якого виникає обов'язок перерахування позитивної курсової різниці до державного бюджету України, що узгоджується, також, з положеннями ст. 3 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.08.1994 року (далі – Закон №185/94-ВР) щодо продажу валюти виключно уповноваженим банком.

Таким чином, вимоги податкового органу щодо перерахування до державного бюджету грошових коштів у розмірі позитивної курсової різниці внаслідок порушення позивачем статті 5 Закону №185/94-ВР є необґрунтованим.

Колегія суддів також зазначила, що обов'язок підприємства - резидента здійснювати перерахування до бюджету зазначеної курсової різниці жодною нормою законодавства не передбачено, відповідно відповідальності за таке неперерахування курсової різниці від продажу іноземної валюти чинним законодавством також не передбачено, що взагалі виключає можливість застосування до позивача будь-яких санкцій. Крім того, враховуючи положення статті 4 Закону №185/94-ВР, позитивна курсова різниця не є податковим зобов'язанням, штрафною санкцією або пенею. Отже, є необґрунтованими доводи відповідача про те, що позитивна курсова різниця має бути перерахована до бюджету по коду бюджетної класифікації 21081000 “Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства”. Такі висновки колегії суддів узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 12 травня 2014 року № К/800/6191/14 та від 08 липня 2014 року № К/800/25156/14. Постанову КОАС було скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено повністю.

Також, як приклад справа № 810/6948/13-а за позовом ТОВ “Ярослава” до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про нарахування штрафних (фінансових) санкцій за порушення обліку готівки на загальну суму 1938,50 грн. Скасовуючи постанову КОАС про задоволення позову та приймаючи протилежне рішення, КААС послався на абз.3 ст.1 Указу Президента України №436/95 від 12.06.1995 року “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”. Колегією суддів апеляційної інстанції було зазначено, що у випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність. Зазначені висновки збігаються з позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в його постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 21-3680а15, від 01 квітня 2014 року у справі № 21-54а14.

Враховуючи фактичні обставини справи та доведеність відповідачем правомірності винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги – залишенню без задоволення.

Висновки та пропозиції

За результатами проведеного аналізу та з метою формування єдиної та правильної судової практики застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді адміністративних справ доцільним є проводити семінари з суддями КОАС з питань застосування норм процесуального права при розгляді адміністративних справ, здійснювати моніторинг змін у діючому законодавстві і вивчення судової практики з обговоренням їх на зборах суддів.

Наведений аналіз свідчить про те, що у більшості випадків ухвали КОАС скасовуються з підстав неправильного застосування норм процесуального права, які регулюють строки апеляційного оскарження, підсудність справ та юрисдикцію судів.

Підставою для скасування постанов КОАС судових рішень практично у всіх випадках було те, що судами першої інстанцій, не досліджувались у повному обсязі обставини справи та належним чином не оцінювались надані докази.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що з метою усунення виявлених недоліків суддям КОАС при розгляді справ в поряду КАС України, слід більш ретельно вивчати матеріали справ, більш предметно підходити до застосування норм матеріального права та законодавства про адміністративне судочинство під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, а також всебічно, повно і об’єктивно досліджувати обставини справи, при прийняті кінцевого рішення по суті позовних вимог.

Існує нагальна потреба вивчення суддями при підготовці справ до судового розгляду не тільки положень законів, які регулюють спірні правовідносини, але й підзаконних нормативно – правових актів, що регламентують конкретні правовідносини.

Крім того, при розгляді справ та прийнятті рішень, суддям КОАС потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Вищого адміністративного суду України, брати до уваги його роз’яснення, інформаційні листи, знайомитися з узагальненнями судової практики по окремих питання адміністративного судочинства.

З метою недопущення помилок, які стають підставою для скасування постанов та ухвал в адміністративних справах в майбутньому, пропоную обговорити висновки узагальнення на зборах суддів КОАС.

Аналіз судової практики Київського окружного адміністративного суду щодо вирішення справ, що переглянуті в апеляційному порядку у 2015 році