Аналіз судової практики Київського окружного адміністративного суду щодо вирішення справ, що переглянуті в апеляційному та касаційному порядку у 2013 році

Аналіз судової практики щодо вирішення справ, що переглянуті в апеляційному та касаційному порядку та надійшли до Київського окружного адміністративного суду (далі – КОАС) станом на 31.12.2013, здійснено на виконання рішення зборів суддів КОАС від 29.08.2011.

Метою узагальнення є сприяння формуванню єдиного підходу до розгляду та вирішення адміністративних справ та однакового застосування законодавства, виявлення найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та підготовка пропозицій щодо забезпечення єдності судової практики в КОАС.

Впродовж періоду з 01.01.2013 до 31.12.2013 до КОАС надійшло 7160 позовних заяв, впродовж аналогічного періоду 2012 року до КОАС надійшло 6397 позовних заяв. Протягом зазначеного періоду судом розглянуто та постановлено судові рішення у 7527 адміністративних справах та у 6675 справах за аналогічний період попереднього року.

Станом на 31.12.2013 до Київського апеляційного адміністративного суду (далі - КААС) подано 2729 апеляційних скарг, що становить 36% від загальної кількості ухвалених рішень, в 2012 році оскаржено 1866 рішень, що становило 28% від рішень, ухвалених за цей період.

Після перегляду КААС до КОАС повернулось 1973 адміністративних справ, за аналогічний період 2012 року повернулось 2345 справ, з них:

• залишено без змін – 1570 рішень КОАС (1844 рішень залишено без змін за 2012 рік);
• скасовано – 393 рішень КОАС, з яких 82 – ухвали та 311 – постанов (483 рішень скасовано за 2012 рік);
• змінено – 10 рішень КОАС (18 рішень змінено за 2012 рік).

Статистичні дані якості розгляду справ по кожному судді наведено в таблиці якості розгляду справ суддями КОАС.

Найбільший відсоток рішень, які оскаржені в апеляційному порядку спостерігається у суддів: Балаклицького А.І. – 47%, Щавінського В.Р. – 43% та Головенка О.Д. – 42%. Найменший відсоток судових рішень, оскаржених до КААС у суддів: Василенко Г.Ю. – 18%, Басая О.В. – 19%,  Виноградової О.І. – 29% та Панченко Н.Д. – 29%.

В даний період найбільший відсоток скасованих рішень спостерігається у суддів: Балаклицького А.І. – 8% (28 постанов та 3 ухвали), Волкова А.С. – 7,5% (17 постанов та 3 ухвали) та Багіної О.І. – 7,5% (20 постанов та 10 ухвал). Найменший відсоток скасованих судових рішень у суддів: Басая О.В. – 0%, Скрипки І.М. – 1% (2 постанови та 1 ухвала), Виноградової О.І. – 2,6% (4 постанови та 2 ухвали) та Панченко Н.Д. – 3% (9 постанов та 1 ухвала).

Таблиця якості розгляду справ суддями КОАС станом на 31.12.2013

Відповідно до інформації канцелярії суду впродовж 2013 року до КОАС за наслідками перегляду судових рішень у касаційному порядку до суду повернулось 558 справ з Вищого адміністративного суду України (в аналогічний період минулого року повернулось 260 справи), з них:

• залишено без змін судові рішення КААС та КОАС у 345 справах (162 рішень в аналогічному періоді минулого року);
• залишено без змін рішення КААС, скасовано рішення КОАС у 61 справах (31 рішення в аналогічному періоді минулого року);
• в 55 справах скасовано рішення КААС, рішення КОАС залишено в силі (12 рішень в аналогічному періоді минулого року);
• 89 рішень КОАС та КААС скасовано (52 рішень в аналогічному періоді минулого року);
• У 6 справах судові рішення змінені.

Зазначені дані по кожному судді наведено в таблиці.

Таблиця щодо справ, які надійшли з ВАСУ до КОАС станом на 31.12.2013

Наведемо декілька прикладів рішень КОАС, які скасовані КААС.

У справі № 810/2834/13-а за адміністративним позовом Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравське» про стягнення заборгованості постановою КОАС від 18.06.2013 позов було задоволено. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідачем було подано апеляційну скаргу.

Задовольняючи позов, КОАС виходив з того, що наявність у відповідача податкового боргу підтверджувалась наявними в матеріалах справи документами. Заборгованість у встановлені законодавством строки та на час розгляду справи відповідачем не була погашена.

Проте, з такими висновками КОАС КААС не зміг погодитись.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов’язання вважається узгодженою.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України самостійно визначене платником податків податкове зобов’язання оскарженню не підлягає.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Як убачалось з матеріалів справи та не заперечувалось апелянтом, узгоджена сума податкового зобов’язання останнім у встановлені законодавством строки була не сплачена, відтак являлась податковим боргом.

Пунктом 59.1 статті 59 зазначеного Кодексу передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як убачалось із матеріалів справи, з метою погашення податкового боргу відповідачу були направлені податкові вимоги від 16.11.2010 №1/278 та від 27.12.2010 №2/313, які були отримані останнім поштою.

Зважаючи на направлення зазначених податкових вимог, а також на приписи п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України, згідно з яким у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається), КОАС було зроблено висновок про правомірність заявленого позивачем стягнення.

Однак, КААС не погодився із таким висновком КОАС з огляду на те, що наявність податкової заборгованості, яка визначена у вищезгаданих вимогах була спростована постановою КОАС від 14.04.2013, яка була залишена без змін ухвалою КААС від 12.09.2013 у справі №810/421/13-а за позовом СТОВ «Жоравське» до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними дій щодо розподілу сплачених сум усупереч призначенням платіжних доручень та зобов’язання внести відповідні зміни до карток особових рахунків товариства. Так, у наведеній справі адміністративний позов СТОВ «Жоравське» було задоволено у повному обсязі. При цьому, судовим рішенням було установлено, що за вказаним товариством рахувалась переплата, тобто фактично податковий борг був погашений відповідачем.

Згідно з п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до п. 95.2 ст. 95 вказаного Кодексу стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Зважаючи на викладені норми, КААС звернув увагу на те, що в матеріалах справи не містились докази направлення відповідачу та отримання останнім податкової вимоги, яка б містила відомості, передбачені абз. 2 п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України про необхідність погашення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств.

КААС постановив - апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравське» задовольнити, постанову КОАС від 18.06.2013 - скасувати. У задоволенні адміністративного позову Яготинській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області відмовити.

У справі № 810/1323/13-а за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000021503 постановою КОАС від 17.04.2013 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивачем було подано апеляційну скаргу.

У січні 2013 посадовими особами Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби було проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість (акт перевірки від 11.01.2013 № 11/152/24879282).

Перевіркою було встановлено, що позивач порушив вимоги п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, що виявилось у несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобов’язань, визначених позивачем на підставі податкових декларацій з податку на додану вартість за період з лютого по грудень 2012, а також на підставі податкового повідомлення-рішення від 17.03.2011 № 0000102310.

За результатами перевірки податковим органом в залежності від строків затримки сплати узгоджених податкових зобов’язань на підставі ст. 126 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000021503, згідно з яким до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф).

КОАС було вказано про правомірність даного податкового повідомлення-рішення.

КААС не погодився із вказаним висновком КОАС, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачалось, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте у зв’язку з тим, що під час сплати позивачем податкових платежів, податковий орган зараховував сплачені позивачем суми в рахунок погашення наявного, на думку відповідача, податкового боргу (недоїмки), що виник у попередніх податкових (звітних) періодах, у зв’язку з чим податковий орган застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) згідно з вимогами ст. 126 Податкового кодексу України.

КААС було зроблено висновок про протиправність вказаних дій відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації, що для подачі декларації з податку на додану вартість за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, становить 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення, за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У відповідності до пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 вищенаведеного Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку, а грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, а тому суми податкових зобов’язань слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань, визначених платником податків.

Матеріалами справи підтверджувалось, що за 2009, 2010, 2011, 2012  роки позивачем подавались декларації з податку на додану вартість, в яких було визначено суму податкового зобов’язання, яка позивачем була сплачена  в повному обсязі, у строки встановлені чинним законодавством, що підтверджувалось платіжними дорученнями, копії яких були наявні в матеріалах справи, що свідчило про відсутність податкового боргу за вказані періоди.

КОАС не було враховано, що сплата податку на додану вартість за зобов’язаннями позивача, що виникли у 2012 були зараховані в рахунок погашення податкового зобов’язання за 2009 – 2010 роки, в той час як зобов’язання за 2009 – 2010 роки є сплаченими вчасно, що свідчить про зарахування платежів в той період коли податковий борг був відсутній, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема у постановах КОАС у справах № 2-а-833/12/1070 від 13.04.2012, № 2-а-5197/12/1070 від 04.12.2012, № 2-а-5202/12/1070 від 17.12.2012, № 2-а-5204/12/1070 від 02.01.2013, № 2-а-5199/12/1070 від 25.01.2013, № 2-а-5196/12/1070 від 17.01.2013.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» було задоволено, а постанову КОАС від 17.04.2013 – скасовано.

У справі № 810/3925/13-а за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця Лисікова Сергія Юрійовича до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2012 № 0000521710 постановою КОАС від 12.08.2013 позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідачем було подано апеляційну скаргу.

Задовольняючи позовні вимоги КОАС було встановлено, що у квітні 2012 працівниками Васильківської ОДПІ було проведено документальну виїзну планову перевірку ФОП Лисікова С.Ю. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2011. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187 ПК України, внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість у розмірі 20854,00 грн. та завищено на суму 1820,00 грн. Результати перевірки були зафіксовані в акті від 28.08.2012 № 846/1710/2675606493. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 28.09.2012 № 0000521710, яким Позивачу було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 23573,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Надаючи оцінку висновкам Відповідача щодо заниження Позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 5791,00 грн. та завищення в сумі 1820,00 грн., КОАС було зазначено, що оскільки включення ФОП Лисіков С.Ю. коштів, сплачених за придбання товарів, до податкового зобов’язання у тому ж періоді, в якому цей товар придбавався, то підстав для донарахування зазначеної суми у Васильківської ОДПІ не було.

Таке твердження суду, на думку КААС, є обґрунтованим. Проте, щодо висновків КОАС про правомірний характер винесеного Відповідачем податкового повідомлення-рішення в частині порушення ФОП Лисіков С.Ю. приписів пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», КААС вважала за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Постановою Правління НБУ від 09.02.2005 №32, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, визначена гранична сума готівкового розрахунку одного підприємця (підприємства) з іншим протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі 10 000 грн.

Таким чином, КААС вважала передчасними висновки КОАС про правомірність дій Відповідача щодо нарахування податкового кредиту за фіскальними чеками в межах коштів, що не перевищують 200 грн., оскільки               абз. 4 пп. 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що зазначені вимоги стосуються касового чека з визначенням фіскального номера але без визначення податкового номера постачальника. У даному випадку, в наданих Позивачем фіскальних чеках, податковий номер постачальника був визначений.

З огляду на зазначене та враховуючи той факт, що Відповідачем не заперечувалась відповідність наданих Позивачем фіскальних чеків вимогам Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а визначена постановою Правління Національного банку України гранична сума розрахунків між підприємцями (підприємствами) за платіжними документами Позивачем не була перевищена, у податкового органу були відсутні підстави для визначення ФОП Лисіков С.Ю. податкового зобов’язання.

За таких обставин КААС було зазначено про помилковість твердження КОАС щодо завищення Позивачем податкового кредиту.

Крім того, КААС враховувалось те, що КОАС не було надано оцінку висновкам Васильківської ОДПІ з приводу порушення ФОП Лисіков С.Ю. приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, у зв’язку з чим КААС було зазначено наступне.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як вже було зазначено раніше, правомірність віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої Позивачем у ході здійснення готівкових розрахунків, було підтверджено наявними у матеріалах справи фіскальними чеками, а тому у Відповідача не було підстав для висновку про завищення податкового кредиту у зв’язку з тим, що контрагентами останнього вказані операції не було відображені у податковому обліку.

КААС постановив - апеляційну скаргу Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення. Постанову КОАС від 12.08.2013 - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення адміністративного позову викладені в мотивувальній частині даної постанови.

В решті постанову КОАС від 12.08.2013 залишити без змін.

У справі № 810/3379/13-а за адміністративним позовом Нечай Віктора Олексійовича до Міністерства оборони України про стягнення коштів ухвалою КОАС від 02.09.2013 позовну заяву було залишено без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача у судове засідання. На вказану ухвалу позивачем було подано апеляційну скаргу,

Як вбачалось із матеріалів справи, КОАС було зроблено висновок про залишення позовної заяви без розгляду на підставі неявки Нечай В.О. в судові засідання, призначені на 24.07.2013 та 02.08.2013, не повідомлення суду про причини свого неприбуття та відсутності заяв чи клопотань про розгляд справи за відсутності позивача.

КААС з даним висновком КОАС не погодилась з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 КАС України, у разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В матеріалах справи містились телефонограми від 11.07.2013 та 28.07.2013 про повідомлення Нечай В.О. про судові засідання, призначені на 24.07.2013 та 02.09.2013.

Відповідно до ст. 33 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою. Судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур’єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до ст. 34 цього Кодексу факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації.

Згідно ст. 38 КАС України, виклик шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою. Суб’єкту владних повноважень текст повістки надсилається електронною поштою (факсимільним повідомленням) на адресу електронної пошти або на номер факсу (телефаксу), які містяться у Єдиній базі даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень. Суб’єкт владних повноважень повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду і приєднується секретарем судового засідання до справи. Таке підтвердження є достатнім доказом належності повідомлення суб’єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду. Якщо протягом двох робочих днів з дня направлення тексту повістки підтвердження від суб’єкта владних повноважень не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і є достатнім доказом належності повідомлення суб’єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду. Одночасно з надсиланням тексту повістки суд, у разі якщо справа розглядається за місцезнаходженням суб’єкта владних повноважень, повідомляє суб’єкта владних повноважень про наявні у нього матеріали, які підлягають врученню йому як стороні, та про можливість їх отримання лише безпосередньо у суді.

Порядок ч. 1 цієї статті може бути застосовано також щодо особи, яка бере участь у справі, незалежно від того, чи є вона суб’єктом владних повноважень, у разі, якщо вона зазначила адресу своєї електронної пошти (номер факсу, телефаксу) і не висловила заперечень проти її використання для одержання текстів судових рішень та інших документів.

З огляду на вищевказане, враховуючи той факт, що в матеріалах справи були відсутні належні докази (підтвердження) отримання Нечай В.О. телефонограм від 11.07.2013 та 28.07.2013, КААС вважала, що позивач не був належним чином повідомлений про судові засідання, призначені на 24.07.2013 та 02.09.2013, а тому даний факт не можна було вважати повторним неприбуттям Нечай В.О. в судові засідання в розумінні ст. 128 КАС України.

Крім того, як вбачалось із матеріалів справи, повістку про виклик в судове засідання на 02.08.2013 та ухвалу КОАС від 24.07.2013 про призначення справи до колегіального розгляду на 02.08.2013 о 14 годині 00 хвилин, Нечай В.О. отримав 02.08.2013 о 16 годині 00 хвилин, що підтверджувалось копією конверту з штемпелем Укрпошти та розпискою.

КААС постановив - апеляційну скаргу Нечай Віктора Олексійовича на ухвалу КОАС від 02.09.2013 задовольнити, а вказану ухвалу - скасувати.

У адміністративній справі № 810/5158/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачальна компанія Енергозбереження» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови № 37 від 29.03.2013. Одночасно з позовом ТОВ «Енергозбереження» було подано клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії спірної постанови ухвалою КОАС від 25.09.2013 клопотання було задоволено. Відповідачем було подано апеляційну скаргу.

З матеріалів справи вбачалось, що 03.08.2012 ТОВ «Енергозбереження» було видано ліцензію серії: АД № 041771 на право здійснення господарської діяльності з постачання теплової енергії.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 37 від 29.03.2013 названу ліцензію було анульовано з підстав відмови ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КАС України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Ч. 1 ст. 118 КАС України встановлено, що клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 3 названої статті КАС України питання про забезпечення адміністративного позову, про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, крім випадків, встановлених частинами першою і другою цієї статті, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.

Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

При цьому, терміновість розгляду клопотання має місце, якщо негативні наслідки можуть настати за час, необхідний для виклику та явки сторін. Тобто, позивач має довести терміновість вирішення клопотання шляхом посилання на конкретні обставини та їх наслідки, які з високою ймовірністю можуть настати.

В інших випадках клопотання про вжиття заходів забезпечення позову вирішується у судовому засіданні.

За змістом ч. 4 ст. 21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через тридцять днів з дня його прийняття.

Таким чином, у даній правовій ситуації постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про анулювання ліцензії ТОВ «Енергозбереження» набула чинності 29.04.2013.

Водночас, з адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 24.09.2013, тобто через п’ять місяців після анулювання ліцензії і на підтвердження того факту, що він є виробником та постачальником теплової енергії в 10 областях України не надав жодного прийнятного та переконливого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, виходячи із обставин даної справи, КААС зауважив, що твердження позивача про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди без вжиття заходів забезпечення позову мають бути відхилені як невідповідні, оскільки ТОВ «Енергозбереження» було позбавлене ліцензії та не зверталось до суду за захистом своїх прав протягом значно більшого строку, ніж визначений процесуальним законом строк розгляду і вирішення справи в суді.

КААС постановив - апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 скасувати і постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовити.

 До основних причин скасування рішень КОАС можна віднести наступні:

1. Невірне тлумачення норм законодавства або наведені в рішенні КОАС норми не поширюються на вказану ситуацію.
2. Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
3. Порушення норм процесуального права.
4. Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
5. Порушення норм матеріального права.
6. Не надання належної оцінки всім обставинам справи, не вірне застосування законодавства, що регулює певні правовідносини.