flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Узагальнення про практику розгляду Київським окружним адміністративним судом адміністративних справ зі спорів з приводу забезпечення реалізації податкової політики та за зверненням податкових органів та із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

На виконання плану роботи Київського окружного адміністративного суду на ІІ півріччя 2014 р. проведено узагальнення практики розгляду суддями Київського окружного адміністративного суду  (далі - КОАС) впродовж І півріччя 2014 р. справ зі спорів з приводу забезпечення реалізації податкової політики та за зверненням податкових органів та із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 

 Основні нормативно-правові акти, що регулюють дані правовідносини:

Метою даного узагальнення судової практики є формування єдиного підходу до вирішення спорів зазначеної категорії, однакове застосування законодавства, що регулює дані правовідносини, висвітлення проблемних та спірних питань, що виникають при вирішенні вказаних спорів, виявлення найбільш характерних порушень та неправильного застосування судами норм процесуального права.

Об’єктом вивчення були інформація щодо практики розгляду справ у КОАС, пов'язаних з забезпечення реалізації податкової політики та за зверненням податкових органів та із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

 

Питання, що підлягають з’ясуванню:

Узагальнення проведено шляхом здійснення системного аналізу практики розгляду судом зазначеної категорії справ.

Аналіз адміністративних справ вказаної категорії виявив, що причиною виникнення спорів з приводу забезпечення реалізації податкової політики та за зверненням податкових органів та із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є порушення прав та законних інтересів  фізичних чи юридичних осіб під час реалізації контролюючими органами покладених на них чинним законодавством повноважень щодо адміністрування зазначених загальнообов’язкових платежів.

Зокрема, вбачається, що основною причиною, яка сприяла зверненню до суду з адміністративними позовами даної категорії, стало порушення податковими органами  норм податкового законодавства  під час здійснення покладених на них державою функцій.

Впродовж І півріччя 2014 р. у провадженні КОАС перебувало 35  адміністративних справ зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, а також 1105 адміністративних справи зі спорів збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

 

Надійшло за звітній період – 26 адміністративних справ та матеріалів позовних заяв зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, з них розглянуто по суті – 20 справ.

За результатами розгляду справ зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб:

 

В апеляційному порядку оскаржено 19 рішень КОАС прийнятих за результатами розгляду справ зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб впродовж І півріччя 2014 р.. За результатами розгляду апеляційних скарг поданих на рішення КОАС, у справах, за наявною у суді інформацією, судом апеляційної інстанції переглянуто рішення у  11 справах та прийнято наступні рішення:

              Щодо касаційного оскарження судових рішень КОАС, то впродовж І півріччя 2014 р. Вищим адміністративним судом України (далі – ВАСУ) витребувано з КОАС для перегляду в касаційній інстанції 1 адміністративну справу зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб (справа № 810/4628/13-а), яка по цей час знаходиться на розгляді у ВАСУ.

Як приклад задоволення позовних вимог у справах даної категорії можна навести справу № 810/549/14.

Так, до Київського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця Г. (далі-позивач) до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують господарські операції. Зазначає що відповідачем не зазначено, які саме податкові накладні ним не включено до валового доходу, торгівельної виручки та від яких саме контрагентів – постачальників вони отримані. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, що зареєстрований 30 січня 1995 р. виконавчим комітетом Бучанської міської ради Київської області.

На підставі наказу від 13 листопада 2013 р. № 333, відповідно до направлення від                     25 листопада 2013 р. № 156 та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання на ІV квартал 2013 р. податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2012 р. За результатами перевірки складено акт від 20 грудня 2013 р. № 1432/172/2268100092 (далі - Акт), на підставі якого відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2014 р. № 157, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 94 458,40 грн, у тому числі за основним платежем – 75 566,72 грн, за штрафними санкціями – 18891,68 грн; № 158, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 108 382,18 грн, у тому числі за основним платежем – 86705,74 грн, за штрафними санкціями – 21676,44 грн; № 159, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства у розмірі 9463,96 грн, у тому числі за основним платежем – 7571,17 грн, за штрафними санкціями – 1892,79 грн; № 160, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510 грн, у тому числі за штрафними санкціями – 510 грн. 

Матеріалами справи встановлено, що до податкового органу позивачем подано декларацій про майновий стан в період з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2012 р., в яких зазначено суми придбаних товарів та реалізовані товари за 2011-2012 роки.

Із звітів використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій вбачаються  суми, що видані при повернені товару.

Повернення коштів по РРО підтверджено письмовими поясненнями працівників.

Суму валового доходу відображено в податковій декларації про майновий стан і доходи. Податкові зобов’язання згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість підтверджуються книгою доходів та витрат фізичної особи-підприємця, звітами про використання РРО, реєстром виданих та отриманих податкових накладних за період з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2012 р..

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначив наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Згідно з вимогами п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з ст. 9 Закону № 996, нею встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 1.2, п.1 Положення № 88 визначено, що господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог даного Положення.

Відповідно до пп. 2.16, п. 2 Положення № 88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Як встановлено судом, факт залишків товарних запасів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ “Ніпол” було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Як вбачається з п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, до суду надано реєстр виданих та отриманих податкових накладних позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних, які засвідчують отримання товарів (робіт, послуг), у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у відповідному періоді.

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами ст. 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Твердження податкового органу про відсутність залишків товарних запасів у судовому засіданні було спростовано.

Судом встановлено, що торгівельна виручка, отримана від реалізації придбаних товарів, отриманих від контрагентів-постачальників, включена до валового доходу, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, наявними в матеріалах справи.

Крім того, суд зазначає, що в акті перевірки відповідачем не вказано, які саме податкові накладні позивачем не включено до валового доходу, а до суду відповідачем ці документи не надано.

Отже, дослідженими у справі доказами підтверджено рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, підтверджено факт включення до об’єкту оподаткування сум виручки від продажу товарів, підтверджено факт залишків товарних запасів. 

Під час судового розгляду справи суду було надано всі первинні документи, що підтверджують включення до об’єкту оподаткування сум виручки від продажу товарів, залишків товарних запасів, придбання та подальша реалізація товарів.

Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Податковим органом не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтвердили обґрунтованість та законність винесених ним стосовно позивача оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Дану постанову КОАС від 11 березня 2014 р.  було залишено без змін ухвалою КААС від          7 серпня 2014 р.

Іншим прикладом задоволення позовних вимог у справах даної категорії можна навести адміністративну справу № 810/1439/14.

Так, Ткаленко Д.С. (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) з вимогою визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 березня  2013 р.                                     № 0000121700/0.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Яготинської МДПІ Київської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача, за період з 13 липня 2011 р. по 18 березня 2013 р., за результатами якої складено Акт перевірки від 22 березня 2013 р. № 172/1700/3208800925 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ткаленко Д.С., за період з 13 липня 2011 р. по 18 березня 2013 р.”  (далі – Акт перевірки)в якому були зафіксовані виявлені порушення, а саме:

-  п.293.3 ст.293, ст.296, ст.300 ПК України, встановлено заниження сплати єдиного податку в сумі 322,49 грн., в тому числі за 2 квартал 2012 р. 322,49 грн.;

-  п.п. 164.2.2 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, .п.п168.1.1, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.п. “а” п.176.2 ст.176 ПК України, встановлено неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб, дохід який виплачено та не оподатковано ПДФО за 2011 – 2012 р.. Заниження податку з доходів фізичних осіб визначено в сумі 74 892,18 грн., в т.ч. за серпень 2011 р. – 21 416,50 грн., вересень 2011 р. – 22 657,06 грн., жовтень 2011 р. – 22 902,12 грн., листопад 2011 р. – 262,20 грн., грудень 2011 р. – 1282,50 грн., січень 2012 р. – 1655,40 грн., лютий 2012 р. – 3270,40 грн., червень 2012 р.- 1170,00 грн., липень 2012 р. – 276,00 грн.

За результатами розгляду матеріалів перевірки Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2013 р. № 0000121700/0, яким визначено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 93 615,23 грн., в тому числі 74 892,18 грн. за основним платежем та 18 723,05 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковому повідомленню-рішенню суд зазначив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована в Яготинській районній державній адміністрації Київської області 13 липня 2011 р., на податковому обліку в Яготинській МДПІ Київської області перебуває з 14 липня 2011 р. № 2532.

Судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі висновків податкового органу, що позивач за період з 13 липня 2011 р. по 18 березня 2013 р. податок з доходів фізичних осіб на перераховані доходи фізичними особами не нараховувався та не перераховувався до бюджету.

Відповідно п.п. 14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно п.п.14.1.222 п.14.1 ст.14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Таким чином на позивача як на самозайняту особу покладається обов’язок з нараховування, утримання та сплати податку до бюджету лише в тому випадку, якщо вона виступає роботодавцем та використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці.

Судом встановлено, що позивач за період з 13 липня 2011 р. по 18 березня 2013 р. праці найманих працівників не використовувала та не укладала трудових договорів (контрактів), в зв’язку з чим на неї, згідно закону не покладався обов’язок щодо утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб.

Проте, відповідач не наводить у акті жодного обґрунтування викладених в Акті висновків чи посилання на докази, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок що відносини між позивачем та особами, на рахунки яких було здійснено перерахування коштів, є фактично трудовими.

Тобто, висновки щодо обов’язку позивача з нараховування, утримання та сплати податку до бюджету, що викладені відповідачем в акті, не підтверджується жодним доказом. В акті не наводиться з яких джерел відповідачем було встановлено що відносини між позивачем та особами, на рахунки яких було здійснено перерахування коштів фактично є трудовим та не вказано які договірні відноси взагалі між ними існують.

В акті відповідач зазначає перелік осіб, на картки яких було здійснено перерахування коштів, вказуючи про цьому що в призначенні платежу зазначено “поповнення картки”.

Судом встановлено, що позивач мала заборгованість перед фізичними особами за укладеними відповідними договорами позики, зазначені обставини підтверджуються рішеннями Яготинського районного суду Київської області, а саме: Рішення від 13 березня 2014 р. № 382/313/14-ц, згідно; Рішення від 11 вересня 2013 р. № 382/317/14-ц; Рішення від 26 лютого 2014 р. № 382/318/14-ц; Рішення від 26 лютого 2014 р. № 382/315/14-ц; Рішення від 26 лютого 2014 р. № 382/314/14-ц; Рішення від 26 лютого 2014 р. № 382/316/14-ц.

З метою погашення заборгованості позивачем було перераховано кошти на картки вищевказаних фізичних осіб.

Враховуючи презумпцію правомірності рішень платника податку, що встановлена ПК України, відповідач зобов’язаний довести до між позивачем та особами, на користь яких позивачем здійснювалося перерахування коштів існували відносини, що виникли на підставі цивільно-правового договору, вказати що це був за вид цивільно-правового договору та навести переконливі докази, що вказані відносини є фактично трудовими.

Проте, обов’язку щодо доведення існування між позивачем та особами, на користь яких позивачем здійснювалося перерахування коштів відповідачем не виконано, в зв’язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000111700 від 27 березня 2013 р. за формою “Р” на загальну суму 93 615, 23 грн. є таким, що прийняте безпідставно, в зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою КААС від 19 вересня 2014 р., відмовлено у відкритті апеляційного провадження в даній адміністративні справі, а постанову КОАС від 26 березня 2014 р. залишено без змін.

 

Прикладом відмови у задоволенні адміністративного позову у справі зі спору щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб може бути справа № 810/2226/14.

7 червня 2010 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся К. (далі - позивач) з позовом до Державної  податкової інспекції в Обухівському районі Київської області  (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 квітня 2010 р.  № 0000171720/0/1580.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що за результатами документальної невиїзної перевірки Декларації про доходи відповідачем встановлено, що протягом звітного 2009 р. позивачем було отримано дохід у сумі 1 928 130,00 грн. та визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 139 219,00 грн.

На підставі даних висновків податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2010 р. №0000171720/0/1580.

Позовні вимоги  обґрунтовані тим, що при визначенні  податкового зобов'язання  по податку з доходів фізичних осіб  відповідачем не враховано, що цілісний майновий комплекс , придбаний позивачем у власність  на підставі  рішення  Обухівського  районного суду  від 08.09.2009 р. , отриманий по звичайній ціні та позивачем сплачено  до бюджету податок  з доходів  фізичних осіб  в розмірі 5%  від інвентаризаційної  вартості комплексу.

На думку позивача вказане податкове повідомлення –рішення є протиправним та не може  вважатися законним та обґрунтованим, оскільки ґрунтується на висновках Акту перевірки, що не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2011 р.  у справі №2а-5824/10/1070 в задоволенні позову відмовлено.

            Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2011 р. - без змін.

            Ухвалою  Вищого адміністративного суду  України  від 25 березня 2014 р., касаційну скаргу позивача задоволено  частково, Постанову Київського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2011 р.  та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011р.  скасовано, а справу  направлено  на новий розгляд до суду  першої інстанції.

Ухвалою  від 8 квітня 2014  р.  справу  прийнято до свого провадження суддею Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г.  та призначено справу до судового розгляду.

Матеріали справи свідчать про таке.

Відповідно до Договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу від 04.12.2009 № 882, який засвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, позивачем було відчужено цілісний майновий комплекс площею                                              4 829,50 кв.м, за 1 928 130,00 грн.

Позивачем було сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 5% від інвентаризаційної вартості реалізованого цілісного майнового комплексу (1 928 130,00 грн.) в загальній сумі 96 406,50грн. (квитанція № 14 від 4. грудня 2009 р.) та подано до ДПІ в Обухівському районі Декларацію про доходи (вх. № 3012/К/17 від 31 березня 2010 р.), в якій сума податку з доходів фізичних осіб, визначена платником до сплати в бюджет, складає                     139 219,50 гривень.

За результатами документальної невиїзної перевірки Декларації про доходи відповідачем встановлено, що оподатковуваний дохід позивача за 2009 р. складає  928 130 грн. 00 коп., податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб відповідно складає 139 219 грн. 00 коп. різниця між вартістю майнового комплексу та заборгованістю за договором позики є оподатковуваним доходом позивача.

На думку відповідача,  різниця між вартістю майнового комплексу та заборгованістю за договором позики має бути оподаткована за ставкою 15 % від об’єкта оподаткування.

З огляду на викладене, визначення відповідачем податкового зобов’язання згідно із податковим повідомленням-рішенням  від 29 квітня 2010 р. № 0000171720/0/1580 відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, між TOB „Універсам Дністровський" та позивачем                               28 травня 2009 р. був укладений договір позики.

Згідно умов договору позивач повинен був передати у власність TOB “Універсам Дністровський” грошові кошти в розмірі 3 000 000 грн. 00 коп. в якості безпроцентної поворотної фінансової допомоги, а TOB „Універсам Дністровський" зобов'язалось повернути позивачеві таку ж суму грошових коштів .

У липні 2009 р. гр. позивач  перерахував на розрахунковий рахунок TOB “Універсам Дністровський” 1 000 000,0 грн.

У зв'язку з неповерненням позики, відповідно до умов договору,  позивач звернувся з позовом до Обухівського районного суду Київської області з проханням стягнути з боржника позичені грошові кошти.

Рішенням Обухівського районного суду від 8 вересня 2009 р. позовні вимоги  позивача задоволено повністю, вирішено в рахунок забезпечення погашення заборгованості за договором позики від 28 травня 2009 p. у сумі 1 000 000,00 грн. звернути стягнення на нерухоме майно TOB “Універсам Дністровський”- цілісний майновий комплекс, що складається з нежилих приміщень загальною площею 4 829,0 кв.м., що належить на праві приватної власності TOB “Універсам Дністровський” відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію; визнати право власності на цілісний майновий комплекс, що складається з нежилих приміщень загальною площею 4 829,5 кв.м.. Зобов'язано відповідне БТІ зареєструвати цей цілісний майновий комплекс за позивачем.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24058009, виданого 7 жовтня 2009 р. Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, позивач набув право власності на зазначений цілісний майновий комплекс 7 жовтня 2009 р.

Згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів цілісний майновий комплекс від 31 грудня 2009 р. було прийнято позивачем від TOB “Універсам Дністровський”. Відповідно до акту вартість цілісного майнового комплексу складає   1 960 000,00 грн.

   Згідно з витягом з акту перевірки повноти визначення валових витрат  ТОВ "Універсам Дністровський" за період з 13 березня 2009 р. по 15 лютого 2010 р. встановлено їх заниження на суму 1 000 000,00 грн. TOB “Універсам Дністровський” не включено до валових витрат поворотну фінансову допомогу в сумі 1 000 000,00 грн., чим порушено п.п. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

Також, згідно з Витягом з акту перевірки на балансі TOB “Універсам Дністровський” обліковувалися за первісною вартістю станом на 13 березня 2009 р. основні засоби, а саме будівлі і споруди на суму 2 000 000,00 грн. Станом на 15 лютого 2010 р. -0,00 грн.

   Враховуючи Витяг з акту перевірки та акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31 грудня 2009 р. первісна (балансова вартість) цілісного майнового комплексу складала 2 000 000,00 грн., норми амортизаційних відрахувань -                          40 000,00 грн.

   Також встановлено, що позивачем відповідно до Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 4 грудня 2009 р. № 882 відчужив 29/100 частки цілісного майнового комплексу гр. П. за 1 928 130,00 грн. (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.12.2009р. № 24718108).

Відповідно до Договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу від 4 грудня 2009 р. № 882, який засвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., позивачем було відчужено цілісний майновий комплекс площею 4 829,50 кв.м. за 1 928 130,00 грн. та сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 5% від інвентаризаційної вартості комплексу (1 928 130,00 грн.) в загальній сумі 96 406,50грн. (квитанція № 14 від 4 грудня 2009 р.).

Згідно із підп. 11.2.2 пункту 11.2 ст. 11 Закону № 889, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового р. більш ніж одного з об’єктів нерухомості, зазначених у підпункті 11.1.1 пункту 11.1 цієї ст., або від продажу об’єкта нерухомості, іншого, ніж зазначені у підпункті 11.1.1 пункту 11.1 цієї ст., підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 7.2 ст. 7 цього Закону.

Згідно з  п. 7.2 ст. 7 Закону № 889, ставка податку становить 5 відсотків від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом.

Відповідно до п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону № 889, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону.

Відповідно до п. 11.3 ст. 11 Закону № 889, податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в ст. 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору.

Порядок визначення оціночної вартості нерухомого майна, що підлягає продажу, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків у сумі, визначеній податковим агентом.

Нотаріус, який посвідчив договір відчуження об’єкта нерухомості, зобов’язаний надіслати інформацію про такий договір податковому органу за податковою адресою платника податку у строки, встановлені законом для податкового кварталу.

У разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору відчуження об’єкта нерухомості, за яким здійснено сплату податку, платник податку має право на повернення зайво (надміру) сплаченої суми податку на підставі річної податкової декларації, поданої в установленому порядку та підтверджуючих документів про фактичну сплату податку.

 Отже, судом встановлено, що на виконання зазначених вимог податкового законодавства позивачем було сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 5% від інвентаризаційної вартості реалізованого цілісного майнового комплексу (1 928 130,00 грн.) в загальній сумі 96 406,50грн. (квитанція № 14 від 04.12.2009р.).

Позивачем було подано до ДПІ в Обухівському районі Декларацію про доходи (вх. № 3012/К/17 від 31 березня 2010 р.), в якій сума податку з доходів фізичних осіб, визначена платником до сплати в бюджет, складає 139 219,50 гривень.

Також позивачем було подано до ДПІ в Обухівському р-ні повторну Декларацію про доходи (вх. №3345/КУ17 від 14 квітня 2010р.) в якій сума податку з доходів фізичних осіб, визначена платником до сплати в бюджет, складає 0,00 гривень.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) на момент виникнення спірних правовідносин був визначений ст. 18 Закону 889-ІУ, відповідно до пункту 18.1 якої річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) (далі - декларація) подається платником податку, який: а) зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту.

Відповідно до пункту 18.2 ст. 18 Закону 889-ІУ, для цілей цього Закону обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов’язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Згідно із п. 18.5 ст. 18 Закону 889-ІУ, декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку здійснювати таке заповнення.

Перевірка достовірності даних, визначених у деклараціях, здійснюється у порядку, встановленому законодавством (пункт 18.6 ст. 18 Закону Закону 889-ІУ).

Відповідно до п. 18.6. ст. 18 Закону 889-ІУ, перевірка достовірності даних, визначених у деклараціях, здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

   Сума податкових зобов’язань, донарахована податковим органом, відповідно до пункту 18.7 ст. 18 Закону 889-ІУ, підлягає сплаті до відповідного бюджету у строки, встановлені законом.

Відповідно до пункту 18.9 ст. 18 Закону 889-ІУ, форма декларації визначається центральним податковим органом та узгоджується з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики, виходячи з таких умов: загальна частина декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи або витрати, які отримує (несе) незначна кількість платників податку; - декларація є єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання; - розрахунки окремих видів доходів (витрат), які отримує (несе) незначна кількість платників податку, повинні міститися у додатках до декларації, які заповнюються виключно такими платниками податку за наявності таких доходів (витрат); - декларація та додатки до неї повинні складатися з використанням загальновживаної термінології державною мовою, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення; - декларація та додатки до неї повинні містити інформацію, достатню для ідентифікації платника податку, а також для визначення суми його податкових зобов’язань або суми бюджетного відшкодування надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Бланки декларацій мають безоплатно надаватися податковими органами платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня р., наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового органу з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов’язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової (службової) особи податкового органу надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або невірне заповнення декларації (п. 18.10 ст. 18 Закону 889-ІУ).

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної невиїзної перевірки Декларації про доходи ДПІ в Обухівському районі встановлено, що оподатковуваний дохід позивача за 2009 рік складає 928 130,00 грн., податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб відповідно складає 139 219,00 грн.

Як зазначено вище, розмір безпроцентної поворотної фінансової допомоги, наданої Кірейчуком ТОВ “Універсам Дністровський” становить 1 000 000,00 грн.

В свою чергу, в рахунок забезпечення погашення заборгованості за договором позики від 28 травня 2009 р.  у сумі 1 000 000,00 грн. звернуто стягнення на нерухоме майно ТОВ “Універсам Дністровський” - цілісний майновий комплекс.

Вартість вказаного комплексу згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів  становить  1 960 000,00 грн.

Згідно з Витягу з Реєстру  прав власності  на нерухоме  майно  від 26 листопада 2009 р. №24578103  інвентаризаційна  вартість  майнового  комплексу  площею 4829, 50 кв. м.  становить 1928130, 00грн.

Відповідно до Договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу від 4 грудня 2009 р. № 882, який засвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, позивачем було відчужено цілісний майновий комплекс площею 4 829,50 кв.м. за 1 928 130,00 грн.

На момент виникнення спірних правовідносин правові засади оподаткування доходу фізичних осіб в Україні були врегульовані Законом № 889-ІУ, відповідно до пункту 1.2 ст. 1 якого дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підп. 4.2.16 пункту 4.2 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пункту 1.6 Закону № 889-ІУ ст. 1 загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі - оподатковуваний дохід).

Відтак, суд зазначив, що  різниця між вартістю майнового комплексу та заборгованістю за договором позики є оподатковуваним доходом позивача. При визначенні об’єкта оподаткування  позивача необхідно  від 1 928 130 грн (отриманого доходу)  відняти 1000000 грн. (суму позики)  і  отримаємо  928 130 грн.  (об’єкт оподаткування).

Відповідно до п.п. 3.1.3 п.3.1 ст. 3 Закону № 889-ІУ - об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті. Закону № 889-ІУ ставка податку з доходів фізичних осіб становить 15 відсотків від об’єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї ст..

Тобто, різниця між вартістю майнового комплексу та заборгованістю за договором позики має бути оподаткована за ставкою 15 відсотків від об’єкта оподаткування (928130 грн. х15% = 139219, 50 грн. ).

   Отже, податкове повідомлення – рішення від 29 квітня 2010 р. № 0000171720/0/1580  про  визначення  позивачу податкового зобов'язання  по податку з доходів  фізичних осіб  у розмірі 139 219 грн.  є правомірним.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та вищезазначені правові норми, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність прийнятого  податкового повідомлення – рішення від  29 квітня 2010 р. №0000171720/0/1580, а отже оскаржувані рішення є обґрунтованим і повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги Кірейчука В.М.  задоволенню не підлягають.

Проте, ухвалою КААС від 3 вересня 2014 р. постанову КОАС від 3 липня 2014 р. в даній адміністративній справі було скасовано. Зокрема судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що різниця між отриманою Позивачем сумою продажу нерухомого майна за ринковою вартістю об’єкта оцінки та  сумою боргу, в рахунок якого отримано за рішенням суду зазначене майно, є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, незалежно від сплати цього податку з продажу нерухомого майна за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, тому як податковим законодавством подвійного оподаткування доходів фізичних осіб не передбачено, а вартість майна на час визнання за рішенням суду за Позивачем права власності на нього дорівнює саме сумі боргу.

Судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального справи, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, зазначену постанову КОАС було скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

 

Ще одним прикладом відмови в задоволенні адміністративного позову даної категорії є справа № 810/3407/14.

ФОП Ч. (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 травня 2014 р. № 0008891702.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в квітні 2014 р. відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства про оподаткування за період з 8 лютого 2012 р. по 18 квітня 2014 р. , за результатами якої складено Акт від 7 травня 2014 р. № 251/1703/2108812562 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акту перевірки податковим органом було встановлено, що фактично в період з 6 лютого 2012 р. по 31 грудня 2013 р. позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (ІІ група) відповідно до укладених договорів, надавала у тимчасове платне користування (оренду) торгове обладнання (прилавки для торгівлі ювелірними виробами, скляні вітрини, металеві сітки, вхідна ролета, сейф) фізичним особам-підприємцям, що не підпадає (не відноситься) до тих видів діяльності, які особисто визначені позивачем у заяві на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а саме: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп’ютерів; 77.39 Надання в оренду офісних машин і устаткування та товарів н.в.і.у.; 81.10 Комплексне обслуговування об’єктів; 81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об’єктів; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг.

У зв’язку з зазначеним відповідачем на підставі п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 травня  2014 р. № 0008891702, згідно з яким позивачу донараховано єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 15% до доходу, отриманого від провадження діяльності не зазначеної в свідоцтві платника єдиного податку, на загальну суму 128 878,35 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 32 219,59 грн.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до вимог п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За приписами п. 291.4 ст. 291 ПК України до другої групи платників єдиного податку відносяться фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного р. відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005.

Згідно з вимогами ПК України, оренда - це ті ж самі послуги, а за послугами для другої групи є обмеження, передбачені п. 291.4 ст. 291 ПК України.

Згідно з п. 291.7 ст. 291 ПК України для цілей цієї глави під побутовими послугами населенню, які надаються першою та другою групами платників єдиного податку, розуміються такі види послуг: 1) виготовлення взуття за індивідуальним замовленням; 2) послуги з ремонту взуття; 3) виготовлення швейних виробів за індивідуальним замовленням; 4) виготовлення виробів із шкіри за індивідуальним замовленням; 5) виготовлення виробів з хутра за індивідуальним замовленням; 6) виготовлення спіднього одягу за індивідуальним замовленням; 7) виготовлення текстильних виробів та текстильної галантереї за індивідуальним замовленням; 8) виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням; 9) додаткові послуги до виготовлення виробів за індивідуальним замовленням; 10) послуги з ремонту одягу та побутових текстильних виробів; 11) виготовлення та в'язання трикотажних виробів за індивідуальним замовленням; 12) послуги з ремонту трикотажних виробів; 13) виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням; 14) послуги з ремонту та реставрації килимів та килимових виробів; 15) виготовлення шкіряних галантерейних та дорожніх виробів за індивідуальним замовленням; 16) послуги з ремонту шкіряних галантерейних та дорожніх виробів; 17) виготовлення меблів за індивідуальним замовленням; 18) послуги з ремонту, реставрації та поновлення меблів; 19) виготовлення теслярських та столярних виробів за індивідуальним замовленням; 20) технічне обслуговування та ремонт автомобілів, мотоциклів, моторолерів і мопедів за індивідуальним замовленням; 21) послуги з ремонту радіотелевізійної та іншої аудіо- і відеоапаратури; 22) послуги з ремонту електропобутової техніки та інших побутових приладів; 23) послуги з ремонту годинників; 24) послуги з ремонту велосипедів; 25) послуги з технічного обслуговування і ремонту музичних інструментів; 26) виготовлення металовиробів за індивідуальним замовленням; 27) послуги з ремонту інших предметів особистого користування, домашнього вжитку та металовиробів; 28) виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням; 29) послуги з ремонту ювелірних виробів; 30) прокат речей особистого користування та побутових товарів; 31) послуги з виконання фоторобіт; 32) послуги з оброблення плівок; 33) послуги з прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів; 34) послуги з чищення та фарбування текстильних, трикотажних і хутрових виробів; 35) вичинка хутрових шкур за індивідуальним замовленням; 36) послуги перукарень; 37) ритуальні послуги; 38) послуги, пов'язані з сільським та лісовим господарством; 39) послуги домашньої прислуги; 40) послуги, пов'язані з очищенням та прибиранням приміщень за індивідуальним замовленням.

Як було встановлено судом, позивачем, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування (ІІ група), відповідно до укладених договорів в період з 6 лютого 2012 р. по 31 грудня 2013 р. надавались у тимчасове платне користування (оренду) торгове обладнання (прилавки для торгівлі ювелірними виробами, скляні вітрини, металеві сітки, вхідна ролета, сейф) фізичним особам-підприємцям.

Так, відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку від 8 лютого 2012 р. Серії А                  № 083126 визначені наступні види господарської діяльності позивача, а саме: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп’ютерів; 77.39 Надання в оренду офісних машин і устаткування та товарів н.в.і.у.; 81.10 Комплексне обслуговування об’єктів; 81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об’єктів.

Отже, вирішуючи даний спір, необхідно встановити, які види діяльності безпосередньо відносяться до КВЕД 77.39, який є основним видом діяльності позивача.

КВЕД 77.39 Надання в оренду офісних машин і устаткування та товарів н.в.і.у. включає:

-- надання в оренду й операційний лізинг інших машин і устатковання без оператора, що їх використовують у виробничій діяльності зазвичай як основні засоби:- двигунів і турбін;- верстатів;- добувного та нафтового устаткування;- професійного радіоустатковання, телевізійного та телекомунікаційного устаткування;- устатковання для виробництва кінофільмів;- контрольного та вимірювального устаткування;- проектування машинобудування, промислового будівництва;

-- надання в оренду й операційний лізинг наземного транспорту (крім моторних транспортних засобів) без водіїв:- мотоциклів, фургонів, будинків-автопричепів тощо;- залізничного транспорту

Цей клас також включає надання в оренду:

- приміщень або офісних контейнерів;- тварин (наприклад, стада або бігових тварин, тварин для супроводу);- контейнерів;- піддонів.

Цей клас не включає:

- надання в оренду велосипедів, див. 77.21;- надання в оренду сільськогосподарських і лісогосподарських машин і устатковання, див. 77.31;- надання в оренду будівельних машин і устатковання, див. 77.32;- надання в оренду офісної техніки та устатковання, у т.ч. комп'ютерів, див. 77.33.

Отже, аналізуючи види діяльності, які входять в КВЕД 77.39, фактичне здійснення надання у тимчасове платне користування (оренду) торгового обладнання (прилавки для торгівлі ювелірними виробами, скляні вітрини, металеві сітки, вхідна ролета, сейф) фізичним особам-підприємцям не підпадає (не відноситься) до тих видів діяльності, які особисто визначені позивачем у заяві на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Так, відповідно до вимог Класифікації та основних характеристик торгового устаткування, торговельне обладнання поділяється на такі види: торговельне немеханічне устаткування (торгова меблі), вимірювальне обладнання, контрольно-касове обладнання, холодильне обладнання, підйомно-транспортне обладнання, обладнання для фасування і упаковки.

Для виконання різних операцій, пов'язаних з прийманням, зберіганням, підготовкою до продажу, викладкою і продажем товарів, в магазинах застосовується немеханічне торговельно-технологічне устаткування (меблі для торгових приміщень). Однією з головних функцій торгового немеханічного обладнання є забезпечення технологічного процесу на торговельному підприємстві. Меблі, будучи основним видом устаткування даного підприємства, представляє собою гірки, вішала, тару-обладнання, прилавки, вітрини, стелажі та інші вироби, необхідні для виконання основних торговельних операцій.

Це також додатково підтверджує факт отримання доходу позивачем на спрощеній системі оподаткування від виду діяльності, не зазначеного у Свідоцтві єдиного податку.

Так, нормами ПК України визначено, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначений у главі 1 розділу ХІV цього Кодексу, здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтвах платників єдиного податку першої і другої груп, платники єдиного податку в податковій декларації додатково відображають окремо доходи, отримані від здійснення таких операцій.

Згідно з п. 293.4 ст. 293 ПК України визначено, що ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку, зокрема першої та другої груп, у розмірі 15 % до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи.

Відповідно до п.п.4 п. 299.15 ст. 299 ПК України свідоцтво платника податку анулюється органом державної податкової служби у випадках здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

Згідно з п. 300.1 ст. 300 ПК України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2014 р. № 0008891702 винесено відповідачем правомірно, обґрунтовано та в межах встановленої законом компетенції.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Проте, ухвалою КААС від 23 вересня 2014 р. постанову КОАС від 10 червня 2014 р. в даній адміністративній справі було скасовано. Зокрема судом апеляційної інстанції встановлено, що р згідно копії Свідоцтва платника єдиного податку серії А №083126, виданого позивачу, до видів її господарської діяльності відносяться: 77.39 – надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н. в. і. у., 69.20 – діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань, 77.33 - надання в оренду офісних машин і устатковання, у тому числі комп'ютерів, 81.22 - інша діяльність із прибирання будинків і промислових об'єктів, 82.99 - надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.   

Так, відповідач стверджує, що фактична діяльність позивача, виявлена в ході податкової перевірки в період з 6 лютого 2012 р. по 31 грудня 2013 р., а саме: надання в тимчасове платне користування (оренду) торгового обладнання: прилавків для торгівлі ювелірними виробами, скляних вітрин, металевих сіток, вхідної ролети, сейфа, не відноситься до зазначених у вказаному Свідоцтві видів діяльності.

Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) ДК 009:2010 затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 р. № 457, який набрав чинності 01.01.2012 р..

Зазначена класифікація установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи.

Наказом Держкомстату України від 23 грудня 2011 р. № 396 затверджено Методологічні основи та пояснення до позицій КВЕД.

У Методологічних основах надається роз’яснення, що в КВЕД скрізь, де це можливо, групи або класи типу "інше" та/або "н. в. і. у." (не віднесені до інших угруповань) позначаються цифрою    9. Зазначене стосується також класу 77.39 - надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н. в. і. у., який згідно цих Методологічних основ включає надання в оренду й операційний лізинг інших машин і устатковання без оператора, що їх використовують у виробничій діяльності зазвичай як основні засоби: двигунів і турбін, верстатів, добувного та нафтового устаткування, професійного радіоустатковання, телевізійного та телекомунікаційного устаткування, устатковання для виробництва кінофільмів, контрольного та вимірювального устаткування, проектування машинобудування, промислового будівництва; надання в оренду й операційний лізинг наземного транспорту (крім моторних транспортних засобів) без водіїв: мотоциклів, фургонів, будинків-автопричепів тощо, залізничного транспорту.

Цей клас також включає надання в оренду: приміщень або офісних контейнерів, тварин (наприклад, стада або бігових тварин, тварин для супроводу), контейнерів, піддонів.

Цей клас не включає: надання в оренду велосипедів, надання в оренду сільськогосподарських і лісогосподарських машин і устатковання, надання в оренду будівельних машин і устатковання, надання в оренду офісної техніки та устатковання, у т. ч. комп'ютерів.

Виходячи із того, що в указаному переліку видів економічної діяльності прямо не вказано надання в оренду торгового обладнання: прилавків для торгівлі ювелірними виробами, скляних вітрин, металевих сіток, вхідної ролети, сейфа, суд першої інстанції погодився із твердженням відповідача, що така діяльність не передбачена Свідоцтвом платника єдиного податку позивача.

Разом з тим, колегія суддів визнала таку позицію суду першої інстанції помилковою, адже зазначена господарська діяльність позивача не відноситься до жодних класів діяльності в межах групи 77 групи, яка стосується оренди, прокату та лізингу. Неможливість віднесення такого виду діяльності до будь-якого з інших класів цієї групи свідчить про те, що така відносяться саме до класу 77.39, який включає в себе також діяльність у сфері оренди, зокрема, товарів, не віднесену до інших угруповань. Саме про зазначене свідчить позначка н. в. і. у. у назві класу КВЕД.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про безпідставність тверджень податкового органу, внаслідок яких позивачу було визначене грошове зобов’язання з єдиного податку, що сплачується фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.

 

Впродовж І півріччя 2014 р. в провадженні КОАС перебувало 1089 адміністративних справ зі спорів щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, розглянуто за звітній період – 986 справ.

За результатами розгляду справ зі спорів щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування:

 

В апеляційному порядку оскаржено 381 рішення КОАС, прийняте за результатами розгляду справ зазначеної категорії впродовж І півріччя 2014 р..

За результатами розгляду апеляційних скарг поданих на рішення КОАС, у справах, за наявною у суді інформацією, судом апеляційної інстанції переглянуто рішення у 328 справах та прийнято наступні рішення:

                  Щодо касаційного оскарження судових рішень КОАС, то продовж І півріччя 2014 р. ВАСУ витребувано з КОАС для перегляду в касаційній інстанції 9 адміністративних справ зі спорів щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (справи № № 810/3/14, 810/73/14, 810/143/14, 810/407/14, 810/540/14, 810/820/14, 810/821/14, 810/1868/14, 810/2848/14).

                  За результатами розгляду ВАСУ справ, за наявною у суді інформацією, у справі № 810/540/14  постанову КОАС та КААС залишено без змін,  у справі № 810/143/14 постанову КААС скасовано, а постанову КОАС залишено без змін. 

 

Як приклад задоволення позовних вимог у справах даної категорії можна навести справу № 810/143/14.

Фізична особа-підприємець Р. (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Всебічно та об’єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач є фізичною особою-підприємцем та відповідно до свідоцтва платника єдиного податку Серії Б № 701222, позивач є платником єдиного податку.

Згідно посвідчення Серії В-П № 303596 від 19 січня 2011 р., позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю і належить до потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії.

Відповідно до пенсійного посвідчення Серії ААЖ № 700969, виданого 10.02.2012 позивач отримує пенсію за віком.

21 листопада 2013 р. відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2333 у сумі 6792, 40 гривень.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно вимогами з п. 2 ч. першої ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1   ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з ч. четвертою   ст. 4 Закону № 2464, особи, зазначені у пункті 4 ч. першої цієї ст., які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до   закону   пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 ст. 55 Закону України № 796   встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого   ст.. 26 Закону № 1058.

Відповідно до пункту 4 ч. першої ст. 14 Закону № 796, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

У даному випадку положення   ст. 55 Закону № 796 потрібно розуміти в контексті з положеннями   ст. 26 Закону № 1058-IV. Відтак, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого  Законом № 1058-IV, за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

Судом встановлено, що позивачу відповідно до   Закону № 796  була призначена пенсія за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 4   ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що   особи, зазначені у пункті 4 ч. першої цієї ст., які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як зазначалося вище, позивачу призначена пенсія за віком на пільгових умовах у відповідності до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058 .

Також слід відмітити, що занижений граничний вік виходу на пенсію осіб, які підпадають під дію Закону № 796 не є підставою для висновку про виплату позивачу пенсії з інших підстав і він є пенсіонером в розумінні визначення поняття “пенсіонер”, яке наводиться у ст. 1 Закону № 1058-IV (пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.

Це вказує на те, що від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону № 1058.

На неправомірність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску свідчить також норми Закону № 1788.

Так, статтею 2 визначені види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (пункт “б” ст. 2 втратив чинність у частині призначення соціальних пенсій згідно    із Законом України від 31.05.2005 № 2603-IV).

Отже, як вбачається із системного аналізу законодавства України у сфері пенсійного забезпечення є чотири різновиди трудових пенсій, в тому числі і пенсія за віком, яка і включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.

У зв’язку з цим, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно та безпідставно звужує коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.

Враховуючи викладене, виставлена вимоги про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску з фізичної особи-підприємця є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд, всебічно та об’єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Постановою КААС від 1 квітня 2014 р. постанову КОАС від 28 січня 2014 р.  в  даній адміністративній справі було скасовано, та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У подальшому, ухвалою ВАСУ від 17 вересня 2014 р. було скасовано Постанову КААС від  1 квітня 2014 р.  та залишено без змін постанову КОАС від 28 січня 2014 р. 

Аналогічна правова позиція викладена в постанові адміністративної справи № 810/540/14.

Так, до Київського окружного адміністративного суду звернулася гр. Д. (далі - позивач) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів  у Київській області (далі - відповідач) та просить визнати протиправною та скасувати  вимогу  про сплату боргу № Ф-2425 від 21 листопада 2013 р. на суму 7464 грн 68 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем неправомірно донараховано суми єдиного внеску, оскільки позивач  зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, при цьому отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 796, а відтак звільняється від сплати єдиного внеску. Тому, на думку позивача, вимога про сплату боргу пенсійного фонду є незаконною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач зареєстрована Виконавчим комітетом  Білоцерківської міської ради Київської області 22 квітня 1997 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування і є платником єдиного податку.

Водночас, позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією відповідного посвідчення серії  В-П №745516, наявного у матеріалах справи.

Як  вбачається з матеріалів справи,  а саме  пенсійного посвідчення  від 22.04.2009 р. серії ААД №137066 позивач отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796.

21.11.2013 р. відповідачем сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу №Ф-2425 на суму 7464,68 грн.

  З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачеві призначено пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796.

Відтак, на позивача розповсюджуються норми даного закону.

Відповідно до абзацу 1 ст. 55 Закону № 796    встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058.

У даному випадку положення ст.55 Закону № 796   потрібно розуміти в контексті з положеннями    ст. 26 Закону № 1058. Відтак, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом № 1058, за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

Із наведеного випливає, що призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку не впливає на статус позивача, як пенсіонера за віком; вказана правова норма не встановлює окремий самостійний вид пенсії, а лише надає право особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, отримати пенсію за віком достроково, тобто із зменшенням загального пенсійного віку.

Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на дострокове отримання пенсії за віком і на день набуття чинності Законом України від 07.07.2011 р.  №3609-VI мав статус пенсіонера за віком.

Разом із тим суд звертає увагу, що  про неправомірність нарахування позивачеві боргу зі сплати єдиного внеску свідчать також норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. №1788-XII.

Так, ст.2 вказаного закону визначено види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (п.“б” ст.2 втратив чинність у частині призначення соціальних пенсій згідно із Законом України від 31.05.2005 р. № 2603-IV).

Отже, як вбачається із системного аналізу законодавства України, у сфері пенсійного забезпечення є чотири різновиди трудових пенсій, в тому числі і пенсія за віком, яка і включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.

Як вже зазначалося судом, ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI  визначено необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

При цьому, положеннями вищевказаної ст. не передбачено, що саме особи, яким надано пенсію за віком на підставі Закону № 1058, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, означена норма також не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску пенсіонерів за віком.

Водночас, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.

У зв’язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно та безпідставно звужено коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.

Враховуючи той факт, що позивач отримує довічну пенсію за віком, а ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464 не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі ст. 55 Закону України № 796, суд дійшов висновку, що податкова вимога №Ф-2425 від 21 листопада 2013 р. є неправомірною та підлягає скасуванню, а адміністративний позов задоволенню.

Дану постанову КОАС від  6 лютого 2014 р. було залишено без змін ухвалою КААС від 15 квітня 2014 р. та  ухвалою ВАСУ від 19 червня 2014 р.

 

Прикладом відмови у задоволенні адміністративного позову у справі зі спору щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування бути справа  № 810/1100/14.

Сокуренко М.В. (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 21 листопада 2013 р. № Ф-1006.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією Виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Сокуренка Миколи Володимировича Серії ААВ № 750622, є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом Серії А № 171556.

Згідно з посвідченням Серії Р № 150591 від 4 вересня 1989 р. позивач отримує пенсію за вислугу років.

Відповідно до посвідченням Серії Р № 150591, позивач отримує пенсію призначену згідно з Положенням про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців контрактної служби та членів їх сімей за вислугу 26 років.

Згідно посвідчення Серії В-І № 887971 від 23 квітня 1992 р., позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю і належить до потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії.

21 листопада 2013 р. відповідачем сформовано вимогу № Ф-1006 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 3502 грн 09 коп.

Позивач, отримавши вимогу 30 січня 2014 р., не погодився із зазначеною вимогою та оскаржив її до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає   Закон № 2464-VІ.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 4   ст. 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пункті 4 ч. першої цієї ст., які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з Законом № 1058,   пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону   отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Зазначеним Законом передбачені такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія у зв'язку з втратою годувальника та пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Умови призначення пенсії за віком визначені   ст. 26 Закону № 1058.

Відповідно до пенсійного посвідчення Серії Р № 150591 від  4 вересня 1989 р., позивач отримує пенсію призначену згідно з Положенням про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців контрактної служби та членів їх сімей за вислугу 26 років.

Відповідно до ст. 1 Закону 2262, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно зі ст. 7 Закону № 2262, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону № 1058, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону № 2262, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону № 1058, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років відповідно до   Закону № 2262, і які не досягли віку з якого призначається пенсія за віком відповідно до   ст. 26 Закону № 1058, не звільняються від сплати єдиного внеску.

Оскільки позивач пенсіонером за віком не являється, а отримує пенсію відповідно до   Закону № 2262   за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням Серії Р № 150591 від 4 вересня 1989 р., суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Згідно зі   ст. 1 Закону № 1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до   ст. 2 Закону № 1788 трудові пенсії призначаються: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Як вбачається зі ст. 51 Закону № 1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

З наведеного слідує, що “пенсіонер за віком” та “особа, яка отримує пенсію за вислугу років” не є тотожними поняттями.

Відтак, підставою для звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, є сукупність двох обставин:      якщо фізична особа-підприємець      є пенсіонером за віком або інвалідом та якщо така особа      отримує відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу.

Таким чином, за змістом ч. 4  ст. 4 Закону № 2464-VI  від сплати єдиного внеску звільняються особи, яким призначено саме пенсії за віком чи по інвалідності на підставі   Закону № 1058.

Доказів того, що позивач має групу інвалідності або доказів призначення йому пенсії за віком чи переходу з пенсії за вислугу років на пенсію за віком матеріали справи не містять. Пенсія, призначена позивачу за вислугу років, не дорівнює пенсії за віком, оскільки таке визначення повинно міститися в законах, які регулюють питання пенсійного забезпечення, але жодним законом не передбачено, що пенсія за вислугу років є різновидом пенсії за віком. До того ж, частина четверта   ст. 4 Закону № 2464 не містить посилання на звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, який отримує пенсію за вислугу років.

У позовній заяві позивачем було зазначено, що він також має право на отримання пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, у зв'язку з тим, що є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Однак, суд зазначив, що дана обставина не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем добровільно було обрано  закон, відповідно до якого йому було призначено пенсію.

Отже, підстав для звільнення позивача від сплати єдиного внеску лише на підставі наявності в нього посвідчення особи, яка є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії не вбачається, оскільки позивач є пенсіонером, який отримує пенсію за вислугу років, а не пенсію за віком, яка включає в себе і пенсію за віком на пільгових умовах.

Позивач є особою, яка отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується матеріалами справи. Посилання позивача на ту обставину, що він отримує пенсію відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону № 796 не підтверджується жодним доказом.

У зв’язку з викладеним, позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

            Ухвалою КААС від 30 липня 2014 р. постанову від 26 лютого 2014 р. в даній адміністративній справі залишено без змін.

 

Аналізуючи адміністративну справу № 810/1572/13-а, слід зазначити таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Яготинська друкарня" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Яготинському районі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про призначення пенсії на пільгових умовах Матвійок Валентині Борисівні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно призначило пільгову пенсію працівнику позивача Матвійок В.Б., оскільки її робоче місце не було належним чином атестоване. На думку позивача, рішення є незаконним, оскільки атестація робочого місця Матвійок В.Б. в період її роботи в ТОВ "Яготинська друкарня" не проводилась, а тому позивач не повинен покривати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону                      № 1788 по списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 26.01.1991 № 10, прийнято рішення про призначення Матвійок В.Б. пенсії на пільгових умовах на підставі поданою вказаною особою заяви та визначеного чинним законодавством переліку документів. Зокрема, було подано до відповідача видану позивачем довідку про стаж роботи, якими підтверджено пільговий стаж роботи на вказаному підприємстві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів.

Згідно з приписами п.п. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 р. №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, у тому числі, суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1 цієї ст., що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади.

Абзацом 4 п. 1 ст. 2 вказаного Закону передбачено, що для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 ст. 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону № 1788 до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788.

Судом встановлено, що для призначення пільгової пенсії Матвійок В.Б. було подано до Управління Пенсійного фонду України в Яготинському районі Київської області Довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній від  7 липня 2013 р. № 23 та Довідку, що уточнює особливий характер роботи, необхідний для призначення пільгових пенсій, яка була видана ТОВ "Яготинська друкарня" від 29 травня 2013 р. за №15.

Відповідно до вказаних довідок Матвійок В.Б. працювала в Яготинській районній друкарні з 20 липня 1981 р. по 24 травня 2004 р. повний робочий день за професією та іншої роботи не виконувала.

Також, в даних довідках зазначено, що робота складача ручного набору дає право на пенсію на пільгових умовах, передбачених Списком №2 розділу XXV підрозділу 25а, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36.

Враховуючи те, що атестація не проводилась, до пільгового стажу по Списку №2 Матвійок В.Б. зараховано періоди роботи з 20 липня 1981 р. по 24 травня 2004 р.  Стаж роботи складає 11 років 01 місяць 02 дні. Дані періоди роботи та стаж також підтверджується трудовою книжкою, що дає право на призначення пільгової пенсії.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказаний принцип законності закріплений також в ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Законом № 1058, передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів,та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Так, згідно із ст. 13 Закону № 1788 пенсію за віком на пільгових умовах мають особи, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливим і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до вказаної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

В той же час, порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону № 1788, регулюється ст. 100 зазначеного Закону.

Так, ст. 100 вказаного Закону передбачено, що особам, які працювали до ведення в дію цього Закону на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше чинним законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:

а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону, повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше чинним законодавством;

б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12 цього Закону (жінки - 55 років, чоловіки - 60 років), знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 та 14 цього Закону, виходячи з вимог до цього стажу, встановлених раніше чинним законодавством.

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно цієї ст. застосовуються "Список № 1 производств, цехов, профессий и должностей на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах" і "Список № 2 производств, цехов, профессий и должностей, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах", затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 р. № 1173.

Якщо особа працювала після  1 січня 1992 р. у період дії Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 р. №10, якими була передбачена відповідна професія, до пільгового стажу зараховується весь період роботи за цією професією до 20 серпня 1992 р. без вимог проведення атестації робочих місць.

Списки № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць у період після 20.08.1992, затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р.№ 162 та від 16 січня 2003 р. № 36.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18 листопада 2005 р.  № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України  1 грудня 2005 р. за № 1451/11731, затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Цей Порядок регулює застосування Списків № 1 та № 2 під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів "а", "б" ст. 13 та ст. 100 Закону № 1788 (надалі - Порядок).

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 р..

З огляду на зазначене, право на пенсію відповідно до ст. 100 Закону № 1788 має особа, яка набула необхідний стаж роботи із шкідливими і важкими умовами праці, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах до  1 січня 1992 р., і після цієї дати не працювала на даних роботах. Наявності атестації робочих місць не вимагається. Відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначені відповідно до вказаної ст., відшкодуванню не підлягають. Особі, яка розпочала працювати на роботах, передбачених Списками до  1 січня 1992 р. і не набула необхідний стаж, що давав право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та продовжила працювати після 1 січня 1992 р., пенсія призначається відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з п. 10 Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Як було встановлено судом, позивачем надано уточнюючі довідки, де наявна інформація, передбачена п. 20 вищевказаного Порядку.

З врахуванням вищенаведеного, суд винав призначення відповідачем пенсії на пільгових умовах Матвійок В.Б. за нормами ст. 13 Закону № 1788 та включення її до складу розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що підлягають відшкодуванню позивачем, правомірним.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Так, 16 червня 2014 р. КОАС було винесено постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, яка ухвалою КААС від 2 жовтня 2014 р. була залишена без змін.

Проаналізувавши статистичні дані щодо розгляду справ зі спорів з приводу забезпечення реалізації податкової політики та за зверненням податкових органів та із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, слід зазначити, що із загальної кількості справ за результатом розгляду яких ухвалено судові рішення 98,5 % це постанови про задоволення позовних вимог та 1,5 % - про відмову в задоволенні позову.

 

   Висновки.

Впродовж І півріччя 2014 року у провадженні КОАС перебувало 35  адміністративних справ зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, 1105 адміністративних справи зі спорів щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також 1089 адміністративних справ зі спорів щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. З них 400 рішень оскаржено до суду апеляційної інстанціх та 10 рішень до суду касаційної інстанції.

За результатами розгляду скарг, судами зазначених інстанцій скасовано 10 рішень КОАС, тобто лише 0,31 % від загальної кількості розглянутих адміністративних справ даної категорії зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що судді Київського окружного адміністративного суду у своїй правозастосовній діяльності дотримуються принципів адміністративного судочинства, зокрема, принципу законності, згідно з яким суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Такі висновки підтверджуються статистичними даними, зокрема, кількістю рішень, скасованих судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Водночас слід зазначити, що для формування єдиної судової практики застосування законодавства під час розгляду справ зі спорів з приводу забезпечення реалізації податкової політики та за зверненням податкових органів та із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування податку з доходів фізичних осіб, збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та з метою покращення якості розгляду даної категорії справ доцільно обговорити практику розгляду справ даної категорії на зборах суддів.

Крім того, для усунення помилок, які виникають при розгляді справ даної категорії спорів, бажаним є надання судами вищих інстанцій роз’яснень або методичних рекомендацій стосовно напрацьованих ними правових позицій з даного питання.