Узагальнення практики розгляду суддями Київського окружного адміністративного суду впродовж І півріччя 2014 року адміністративних справ зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку на прибуток підприємств

На виконання плану роботи Київського окружного адміністративного суду на ІІ півріччя 2014 року проведено узагальнення практики розгляду суддями Київського окружного адміністративного суду (надалі – КОАС) впродовж І півріччя 2014 року адміністративних справ зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку на прибуток підприємств.

Об'єктом дослідження були судові рішення КОАС, прийняті суддями упродовж І півріччя 2014 року у справах з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку на прибуток підприємств.

Метою даного узагальнення є виявлення проблемних питань, що виникають під час розгляду та вирішення справ зазначеної категорії, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що регламентують вирішення таких спорів, вивчення причин їх виникнення та виявлення шляхів їх усунення, а також забезпечення однакового та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з метою забезпечення захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Як показала судова практика КОАС спори, пов’язані з адмініструванням податку на прибуток підприємств, виникають з приводу оскарження суб’єктами господарювання рішень, дій чи бездіяльності податкових органів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 є Податковий кодекс України (надалі – ПК України). Також, основним законодавчим актом, що регулює правила справляння податку на прибуток підприємств, є Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (надалі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (надалі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено базу оподаткування, а саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до   п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до     ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до      п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього Кодексу; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 цього Кодексу; суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; інші витрати, передбачені цим розділом.

Крім того, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Основною причиною, що сприяє виникненню спорів даної категорії справ є те, що посадові особи податкового органу порушують вимоги Закону України «Про державну податкову службу в Україні», закони з питань оподаткування, що призводить до звернень до суду та, як наслідок, значних витрат бюджетних коштів.

Нехтуючи вимогами Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, щодо акту перевірки, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, податкові органи викладені в акті висновки формують на підставі припущень перевіряючих, пояснень фізичних осіб, актах інших перевірок інших платників податків. Тому, в кожному такому випадку суд постає перед проблемою, наскільки належним та допустимим доказом правомірності оскаржуваного рішення податкового органу є такий акт перевірки.

Статистичні дані, що характеризують об’єкт дослідження, їх аналіз

Судову практику досліджуваної категорії справ характеризують такі статистичні показники.Впродовж І півріччя 2014 року у провадженні КОАС перебувало 217 адміністративних справ та позовних заяв зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо податку на прибуток підприємств.За результатами розгляду даних справ прийнято наступні рішення:постановлено ухвали про повернення позовної заяви - 14;відмовлено у відкритті провадження у справі – 1;розглянуто по суті 144 адміністративних справ, з яких: з ухваленням постанови – 137 справ, з них із задоволенням позову – 118; залишено без розгляду – 7;закрито провадження у 2 справах.

В апеляційному порядку оскаржено 89 рішень КОАС, прийнятих за результатами розгляду справ зазначеної категорії впродовж І півріччя 2014 року.

За результатами розгляду апеляційних скарг поданих на рішення КОАС, у справах, за наявною суді інформацією, судом апеляційної інстанції переглянуто рішення у 61 справах та прийнято наступні рішення:

47 постанов суду залишено без змін (справи за № 810/120/14, 810/159/14, 810/254/14, 810/380/14, 810/409/14, 810/439/14, 810/505/14, 810/510/14, 810/530/14, 810/593/14, 810/570/14, 810/656/14, 810/666/14, 810/697/14, 810/769/14, 810/892/14, 810/995/14, 810/1024/14, 810/1367/14, 810/1412/14, 810/1698/14, 810/1777/14, 810/1854/14, 810/1862/14, 810/1941/14, 810/1953/14, 810/5729/13а, 810/2121/14, 810/2126/14, 810/2187/14, 810/2208/14, 810/2238/14, 810/2376/14, 810/2404/14, 810/2440/14/ 810/2464/14, 810/2480/14, 810/2538/14, 810/2547/14, 810/2549/14, 810/2688/14, 810/2700/14, 810/2728/14, 810/2776/14, 810/2476/14, 810/2715/14, 810/2970/14);

14 постанов скасовано з прийняттям нової (справи № 810/459/14, 810/611/14, 810/665/14, 810/738/14, 810/893/14, 810/1025/14, 810/1339/14, 810/1373/14, 810/1619/14¸ 810/2393/14, 810/2648/14, 810/2758/14, 810/3156/14, 810/3278/14);

апеляційну скаргу по 1 постанові повернуто апелянту (справа                  № 810/119/14);

відмовлено у відкритті апеляційного провадження – 1 (справа №810/2498/14)

Щодо касаційного оскарження судових рішень КОАС, то впродовж І півріччя 2014 року Вищим адміністративним судом України (надалі - ВАСУ) витребувано з КОАС для перегляду в касаційній інстанції 4 адміністративних справи даної категорії (справи № 810/570/14, 810/665/14, 810/2404/14, 810/2728/14), серед яких у справі № 810/570/14 постанову КОАС про відмову у задоволенні позову та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (надалі - КААС), якою дана постанова залишена без змін, скасовано з ухваленням нової постанови.

Аналіз судової практики при вирішенні даної категорії спорів вказує на те, що судді КОАС в основному дотримуються норм матеріального та процесуального права, у рішеннях вірно встановлюють фактичні обставини справи, досліджують дійсність та реальність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та доходять до обґрунтованого висновку при прийнятті судових рішень.

Так, прикладом судового рішення КОАС про відмову у задоволенні позовних вимог у спорі, пов’язаному з адмініструванням податку на прибуток підприємств, залишеного без змін судом апеляційної інстанції, можна навести справу № 810/593/14.

ТОВ "Білоцерківський кар’єр" звернулось до КОАС з позовом до Білоцерківської об’єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про скасування податкової вимоги Форми "Ю" від 17.01.2014 № 11-15 та про зобов’язання відкликати вказану податкову вимогу.

Зазначається, що в період з 02.10.2012 по 22.10.2012 посадовими особами Білоцерківської об’єднаної ДПІ Київської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Білоцерківський кар’єр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства з 01.04.2011 по 30.06.2012. За результатами перевірки складений акт. Посадові особи податкового органу за результатами перевірки дійшли висновку про порушення позивачем податкового законодавства, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 96 890,00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 року на 44 060,00 грн., IV квартал 2011 року на 27 092,00 грн., ІІ квартал 2012 року на 25 738,00 грн., занижено податок на додану вартість на загальну суму 160 197,00 грн., в т. ч. за квітень 2011 року на 2 417,00 грн., травень 2011 року на 7 198,00 грн., червень 2011 року на 9 334,00 грн., жовтень 2011 року на 29 310,00 грн., листопад 2011 року на 23 198,00 грн., квітень 2012 року на 88 740,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 08.11.2012 № 2596/0000041720, №2591/0000192230, № 2590/0000202230, № 2588/0000042240 на загальну суму 337 539,95 грн.

Пославшись на норми Конституції України, норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що податкові зобов’язання, визначені позивачеві податковим органом відповідно до податкових повідомлень-рішень від 08.11.2012 є узгодженими. Позивачем не надано суду жодних доказів сплати узгодженої суми податкових зобов’язань у строк, визначений п. 57.3 ст. 57 ПК України.

Крім того, як було встановлено судом, в оскаржувану вимогу податковим органом також включено податкові зобов’язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 257 711,10 грн.

Позивачем до податкового органу подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за II - IV квартали 2012 року, в якій позивачем самостійно визначено суму авансового внеску, що підлягатиме сплаті щомісячно у березні - грудні 2013 року і січні - лютому 2014 року в сумі                   32 208,00 грн.

Проте, як вбачається з даних облікової картки платника податку ТОВ "Білоцерківський кар’єр" не сплачено авансові внески за травень-грудень    2013 року в загальній сумі 257 616,31 грн.

При цьому, суд не прийняв до уваги доводи позивача, відповідно до яких підприємство не повинно сплачувати авансові внески, оскільки отримало збиток, так як позивачем не надано доказів на підтвердження даної обставини.

Дослідивши зміст оскаржуваної податкової вимоги, судом було встановлено, що вона прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Ухвалою КААС від 15.04.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Прикладом судового рішення про задоволення позову у справі, пов’язаної з адмініструванням податку на додану вартість, залишеного без змін КААС, можна навести справу № 810/995/14 за позовом ТОВ «Кен-Пак (Україна)» до Вишгородської об’єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0005722205 в частині нарахування грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 721 563,00 грн. (основний платіж).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження податкового органу про порушення положень податкового законодавства є помилковими, та оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0005722205 в частині нарахування грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 721 563,00 грн. (основний платіж) прийняте відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що факт виконання послуг контрагентом позивача підтверджується наявними в матеріалах справи необхідними накладними та актом надання послуг з транспортування вантажу. Після завершення господарських операцій позивачем проведено акти звірки взаєморозрахунків з контрагентами, що також підтвердив фактичне виконання сторонами своїх обов’язків відповідно до вищезазначених договорів купівлі-продажу та експедирування.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено реальність надання контрагентом послуг з транспортування вантажу позивача, а відтак, ТОВ «Кен-Пак (Україна)» правомірно віднесло до витрат суму коштів, сплачених за виконані послуги.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначив, що КОАС ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Ухвалою КААС від 16.10.2014 постанову КОАС від 17.03.2014 залишено без змін.

Так само, на прикладі справи № 810/1412/14 за позовом ТОВ «Інтер-Континент Груп» до Броварської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській  області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відповідача, якими позивачу було донараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 27 011,00 грн. і податку на додану вартість у сумі 23 851,00 грн. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 9 062,00 грн., суд першої інстанції при задоволенні позову дійшов висновку, що наявність у податкового органу під час перевірки платника податків певної інформації про господарську діяльність його контрагентів, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб’єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг).

Водночас, з дослідженого акта перевірки було встановлено, що відповідачем в дійсності факт отримання позивачем від контрагентів послуг та їх використання у господарській діяльності не перевірявся, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті лише відтворено отриману від інших органів державної податкової служби податкову інформацію стосовно господарської діяльності контрагентів, що ґрунтується на суб`єктивних думках та припущеннях посадових осіб контролюючого органу.

Суд зауважив, що відомості стосовно відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів не можуть однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Так, позивач, в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що право позивача на формування податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним.

Ухвалою КААС від 16.09.2014 постанову КОАС від 18.04.2014 було залишено без змін.

Під час здійсненні даного узагальнення було встановлено, що основними причинами скасування рішень КОАС судом апеляційної інстанції є порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення. Аналізуючи судову практику скасованих рішень у справах даної категорії за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 траплялись випадки коли судом КОАС не в повному обсязі з’ясовувались фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не в повні мірі досліджуються наявні докази у справі.

Так, можна навести наступні приклади із судової практики.

Причиною скасування судового рішення у справі № 810/1619/14-а за позовом ТОВ «Газпрофі» до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позов було задоволено, є те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню є помилковим.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Постановою КААС від 21.10.2014 постанову КОАС від 15.04.2014 було скасовано та ухвалено нову, якою в задоволені позовних вимог ТОВ «Газпрофі» відмовлено повністю, виходячи з того, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є всі підстави для його скасування.

Судом апеляційної інстанції було вказано на те, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з ПДВ належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції та установити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників спірних господарських операцій.

Колегія суддів звернула увагу на те, що єдиними первинними документами, які містяться у матеріалах справи та відображають окремі відомості щодо господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами за договорами про надання агентських послуг, є податкові накладні, договори, які начебто були укладені ТОВ «Газпрофі» завдяки посередництву вказаних контрагентів та довідки про їх укладання.

При цьому, в суді першої інстанції та в ході апеляційного провадження ТОВ «Газпрофі» не надано жодних доказів, підтверджуючих рух коштів між ним і його контрагентами за спірними договорами, а наявні у справі банківські виписки складені з порушенням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88. Так, зокрема, у них відсутня печатка банку, яким були здійснені платіжні операції, а тому такі первинні документи не можуть вважатися належними і допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України та, відповідно, не підтверджують товарність спірних господарських операцій. Крім того, у матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт.

Колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що додатки до спірних договорів слід вважати такими актами, оскільки у вказаних додатках не зазначено жодного договору, укладеного завдяки агентським послугам контрагентів позивача, а також не вказано будь-яких інших відомостей про надані ними послуги.

Жодних інших документів, які б підтверджували реальність спірних фінансово-господарських операцій між ТОВ «Газпрофі» і його контрагентами та використання послуг, наданих контрагентами в господарській діяльності позивача, товариством надано не було.

Також колегія суддів зазначила, що, виходячи з вищенаведених приписів податкового законодавства, сама по собі наявність податкових накладних не може вважатися безумовним доказом товарності фінансово-господарських операцій між суб’єктами господарювання за відсутності жодних інших належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів реальності їх здійснення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що в даному випадку з матеріалів справи не вбачається реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем і вказаними контрагентами, що обумовлює відсутність правових підстав для визнання права ТОВ «Газпрофі» на отримання податкових пільг за результатами їх здійснення, правомірність обчислення позивачем своїх податкових за результатами цих операцій та, відповідно, для задоволенні даного адміністративного позову, оскільки судове рішення ні в якому разі не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так само, аналізуючи справу № 810/1339/14 за позовом ТОВ «Магістраль-Будсервіс» до Васильківської об’єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, постанову КОАС від 05.06.2014 про задоволення позову було скасовано ухвалою КААС від 02.09.2014 з тих підстав, що судом першої інстанції прийнято рішення при неповному з’ясуванні обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, оскільки позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з контрагентом останнього, яке б давало право на формування податкового кредиту за результатами господарських відносин.

Постановою КААС від 02.09.2014 постанову КОАС від 05.06.2014 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Аналіз справи № 810/2393/14 за позовом ТОВ «Департамент Охорони»  до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вказує, що при винесенні рішення по даній справі судом першої інстанції також було порушено норми матеріального права та неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення послався на те, що позивач під час укладення договору зі своїм контрагентом не встановлював, чи має останній відповідні дозволи на розміщення реклами, наявність яких є вимогою законодавства про рекламу. Судом апеляційної інстанції було зауважено, що зазначені висновки суду першої інстанції були безпідставними, оскільки обов’язок щодо витребування та перевірки дозволів на виконання робіт з розміщення реклами перед укладанням відповідного договору, законом не передбачений.

Разом з тим, позивач на підтвердження виконання робіт за договором надав копії податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг). Водночас доданими додатками до договору передбачено узгодження вартості послуг. В даних додатках визначено ціни щодо розміщення реклами на бігбордах, зупинках громадського транспорту, сіті-лайтах.

Також, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що розміщення реклами контрагентом позивача здійснено відповідно до умов договору, що свідчить, в свою чергу, про реальне надання рекламних послуг першим ТОВ «Департамент охорони».

Таким чином, належними первинними документами, а також доказами про реальне надання послуг з розміщення реклами, підтверджується правомірність формування податкового кредиту ТОВ «Департамент Охорони».

Постанову КОАС у даній справі від 14.05.2014, якою у задоволенні позову було відмовлено, постановою КААС від 07.10.2014 було скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Також прикладом може слугувати справа № 810/3156/14 за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" до Бориспільської об’єднаної ДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції ухвалив рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання по суті.

КОАС прийшов до висновку, що порушення податкового органу вимог Порядку оформлення актів камеральних перевірок податкової звітності з податку на прибуток підприємств, на що посилається позивач, має формальний характер і не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення. При цьому зауважив, що при дослідженні правомірності винесення рішення значення має тільки наявність чи відсутність фактів порушення платником податків вимог законодавства, зазначених в акті перевірки. Допущені контролюючим органом процедурні порушення, не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, а отже не є виключною підставою для визнання противоправними таких рішень. Тому відповідачем правомірно та обґрунтовано встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та законно винесено податкове повідомлення-рішення. Постановою КОАС від 10.06.2014 у задоволенні позову було відмовлено.

При розгляді апеляційної скарги на вищевказану постанову КОАС судом апеляційної інстанції було зазначено, що податковими органами було невірно розраховані граничні строки сплати авансовою внеску з податку на прибуток. В свою чергу, сплата авансових внесків за період з березня 2013 року до лютого 2014 року здійснюється у строк, встановлений для місячного податковою періоду, який визначається відповідно до п. 49.18.1 ст. 49 та п. 57.1 ст. 57 ПК України, тобто не пізніше 30 числа звітного місяця. При цьому, якщо останній день сплати припадає на вихідний або святковий день, то ПК України не передбачає перенесення термінів сплати.

Так, судом першої інстанції зазначено, що позивач повинен був сплатити авансовий внесок за податок на прибуток, визначений в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток за три квартали 2012 року, однак позивачем в порушення вимог         п. 57.1 ст. 57 ПК України сплачено авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 13 398,45 грн. із затримкою понад 30 календарних днів. Проте, колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає ПК України, а саме п. 57.1 ст. 57.

Постановою КААС від 09.10.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

У справі № 810/570/14а за позовом ТОВ «ДО ЕНД КО КИЇВ» до Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, постанова КОАС від 11.03.2014 про задоволення позову та ухвала КААС від 26.06.2014 про залишення даної постанови без змін, постановою ВАСУ від 11.09.2014 були скасовані з постановленням нової постанови про задоволення позову.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ДО ЕНД КО КИЇВ» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено строки сплати авансових внесків з податку на прибуток підприємств, у зв’язку з чим штрафні (фінансові) санкції були застосовані правомірно.

Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася із зазначеним висновком суду першої інстанції, а також погодилася з тим, що штрафні санкції за порушення строку сплати авансового внеску за січень 2013 року були нараховані правомірно.

Однак суд касаційної інстанції зауважив, що проведена перевірка товариства в жовтні 2013 року на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4.12.1990 № 509, який втратив чинність з 12.08.2012 згідно із Законом України від 05.07.2012 № 5083-VI , є протиправною. Окрім того, податковим законодавством передбачено проведення камеральної перевірки лише виключно з метою перевірки податкової звітності платника податків, а не своєчасної сплати податків та зборів. З метою перевірки своєчасності, достовірності та повноти сплати податків та зборів Податковим кодексом України передбачено проведення документальної перевірки відповідно до вимог п.п.75.1.2 ПК України.

КОАС та КААС не звернули увагу на те, що в податковому повідомлені-рішенні не зазначено жодну з норм ПК України, в зв’язку з порушенням якої воно приймалось.

Щодо своєчасності сплати авансового внеску з податку на прибуток протягом строків, визначених п.п. 57.1 ст. 57 ПК України, суд касаційної інстанції зауважив, що податковим законодавством не врегульовано порядок заліку надмірно сплачених грошових зобов’язань в рахунок сплати поточних грошових зобов’язань. Подача заяви платником податку передбачена у випадку повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, що передбачено ст. 43 ПК України, або у випадку погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів (п.п.43.4 ПК України). В даному випадку, платник податку не вимагав повернення надмірно сплачених коштів, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, подавав заяви від 14.01.2013 та від 18.01.2013 про зарахування зайво сплачених коштів в рахунок авансових платежів, і наполягав на здійснення заліку з цього самого виду податку, що узгоджується з приписами цього Кодексу.

Постановою КОАС від 02.04.2013, яка залишена без змін ухвалою КААС від 13.06.2013 та ухвалою ВАСУ у справі № 810/424/13-а задоволено позовні вимоги ТОВ «Київ Кетерінг» (правонаступник ТОВ «ДО ЕНД КО КИЇВ») до Бориспільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, зобов'язано відповідача зарахувати ТОВ «Київ Кетерінг» частину зайво сплаченої суми з податку на прибуток підприємств у сумі 937 867,00 грн. в рахунок сплати авансового внеску з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року. Вказані судові рішення помилково не враховані судами всупереч вимогам ч. 1 ст. 72 КАС України, оскільки податковий орган стверджує про порушення строку сплати авансу в січні 2013 року.

 Висновки: Проаналізувавши вищевказане, можна зробити висновки про те, що дана категорія позовів становить незначний відсоток від загальної кількості позовів, що знаходиться або знаходилась у провадженні Київського окружного адміністративного суду. Проте, такий факт жодним чином не впливає на якість та оперативність розгляду такої категорії справ. Судді приймають рішення у справах, застосовуючи не тільки закон, який регулює загальні питання пов’язанні зі зверненням громадян, а й інші нормативно-правові акти, інструкції, положення. Законність прийнятих рішень підтверджується незначною кількістю скасованих рішень за наслідками апеляційного та касаційного перегляду. Тобто, можна дійти висновку, що у Київському окружному адміністративному суді вироблена однакова судова практика при застосуванні законодавства по вирішенню спорів даної категорії справ, що сприяє оперативності та ефективності розгляду справ. В той же час, постійна динаміка розвитку та багатогранність суспільних відносин потребують постійного вдосконалення діючого законодавства з цих питань. А тому, судді повинні постійно вдосконалювати свої знання норм матеріального права, чітко дотримуватись процесуальних норм, відповідально ставитись до завдань визначених у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.Враховуючи вищевикладене, пропонуємо довести дане узагальнення до відома суддів Київського окружного адміністративного суду та обговорити його на зборах суддів.Під час розгляду даної категорії справ врахувати судову практику Київського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України.