Київський окружний адміністративний суд

На виконання плану роботи на перше півріччя 2014 р. у Київському окружному адміністративному суді (далі КОАС) здійснено вивчення та аналіз судової практики стосовно розгляду справ щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).

При проведенні аналізу слід виходити з того, що відповідно до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Основні нормативно-правові акти, що регулюють дані правовідносини:

Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р.;
Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-1ІІ (далі - Земельний кодекс України);
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІУ (далі - Цивільний кодекс України );
Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-1У (далі - КАС України);
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.06.2004 р. № 1952-1У (далі Закон № 1952-ІУ);
Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» щодо ставок за проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» від 20.11.2012 № 5508-У1 (далі - Закон № 5508-У1);
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 22.06.2011 р. № 703 (далі Постанова № 703);
Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. №1141 (далі - Порядок № 1141);
Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 05.06.2012 р. № 824 (далі - Постанова № 824);
Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна» від 14.12.2012 р. № 1844/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 р. за № 2102/22414 (далі - Наказ № 2102/22414).

Метою даного узагальнення судової практики є формування єдиного підходу до вирішення спорів зазначеної категорії, однакове застосування законодавства, що регулює дані правовідносини, висвітлення проблемних та спірних питань, що виникають при вирішенні вказаних спорів, виявлення найбільш характерних порушень та неправильного застосування судами норм процесуального права.

Об’єктом вивчення були інформація щодо практики розгляду справ у КОАС, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки), та судові рішення по цій категорії справ.

Питання, що підлягають з’ясуванню:

кількість позовів зі спорів зазначеної категорії, що надійшла до суду протягом 2013 р.;
причини, що сприяли виникненню спорів;
статистичні дані щодо розгляду справ зазначеної категорії (кількість розглянутих справ, та результат розгляду (кількість позовів, які було задоволено, кількість, по яких відмовлено у задоволенні; кількість скасованих, змінених, або залишених без змін за наслідками апеляційного та касаційного оскарження);
характерні приклади із судової практики і проблеми, що виникають при вирішенні зазначених спорів;
пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики з цієї категорії спорів.

Узагальнення проведено шляхом здійснення системного аналізу практики розгляду судом зазначеної категорії справ.

Аналіз адміністративних справ вказаної категорії виявив, що причиною виникнення спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб суб’єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій.

Зокрема, вбачається, що основною причиною, яка сприяла зверненню до суду з адміністративними позовами даної категорії, стала відмова реєстраційного органу у реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна, зокрема поширеними є випадки, коли навіть за наявності рішень загальних судів про визнання за особою права власності

на об’єкт нерухомості, державні реєстратори у межах визначених адміністративно - територіальних одиниць відмовляють в реєстрації прав, посилаючись на невідповідність документів позивачів вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Важливу увагу необхідно приділити питанню розмежування судової юрисдикції в межах розгляду справ щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІУ - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 9 нього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. ЗО цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду, під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначена позиція також була висвітлена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) № 8 від 20.05.2013 р.

Так ВАСУ було зазначено, що за змістом ст. 126 Земельного кодексу України, ст.. 19 Закону № 1952-ІУ (до внесення змін згідно із Законом України від 07.07. 2011 р. № 3613-У 1 «Про Державний земельний кадастр») державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом, є підставою для державної реєстрації цих прав. Ці акти видаються спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у галузі земельних ресурсів - Державним агентством земельних ресурсів України.

Видача державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку здійснюється за єдиною визначеною процедурою, встановленою Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. № 43. зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 р. за № 354/3647.

Таким чином, ознаками цих державних актів є:

видача органом виконавчої влади;
видача в межах процедури державної реєстрації права власності, користування;

що виникло на підставі правовстановлювального документа;

єдиний порядок оформлення;
фіксування факту державної реєстрації права власності на землю або користування землею.

Враховуючи, що порядок видачі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку перебуває у сфері публічно-правових відносин, спори щодо дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з приводу їх видачі підлягають розгляду адміністративними судами.

Протягом 2013 р. до КОАС надійшло 95 адміністративних позовів зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).

Статистичні дані щодо результатів розгляду спорів даної категорії справ, які були прийнятті до провадження у 2013 р. можна відобразити у такій таблиці.

Таблиця І

№ з/п			Результати розгляду справ	2013 рік
1			Кількість справ, що перебувала у провадженні суду	104
2			Кількість розглянутих справ усього:	97
	2.1		3 ухваленням постанови:	70
		2.1.1	позов задоволено	34
		2.1.2	відмовлено у задоволенні позову	36
	2.2		Закрито провадження у справі	4
	2.3		Залишено без розгляду	23

За наявною у суді інформацією протягом 2013 р. в апеляційному порядку оскаржено 31 судове рішення КОАС, прийняте у справах зазначеної категорії.

За наслідками апеляційного перегляду оскаржуваних рішень КОАС Київським апеляційним адміністративним судом (далі - КААС) скасовано 6 судових рішень, з яких 4 постанови, одна ухвала про залишення позовної заяви без розгляду та одна ухвала про забезпечення позову, по одній справі апеляційне провадження закрите як помилково відкрите, залишено без змін - 17 рішень.

Щодо касаційного оскарження судових рішень КОАС, то протягом 2013 р. ВАСУ витребувано з КОАС для перегляду в касаційній інстанції 6 адміністративних справ.

Станом на дату складання даного узагальнення судом касаційної інстанції переглянуто рішення лише в одній справі, яким ухвалу КААС та постанову КОАС залишено без змін.

Проаналізувавши статистичні дані щодо розгляду справ зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки), слід зазначити, що із загальної кількості справ за результатом розгляду яких ухвалено судові рішення 49% це постанови про задоволення позовних вимог та 51% - про відмову в задоволенні позову.

Як приклад задоволення позовних вимог у справах даної категорії можна навести справу № 810/1533/13-а.

Так, Г. (далі позивач) звернувся з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Києво - Святошинського районного управління юстиції Київської області Б. (далі Відповідач 1, державний реєстратор). Реєстраційної служби Києво - Святошинського районного управління юстиції Київської області (далі - Відповідач 2, реєстраційна служба), в якому просив визнати нечинним рішення Державного реєстратора, яким позивачеві відмовлено у державній реєстрації права власності 1/8 частки земельної ділянки, та зобов’язати відповідача провести державну реєстрації» прав за його заявою.

Судом було встановлено, що рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2012 р. у справі № 2-2197/12, яке набрало законної сили, за позивачем визнано право приватної власності на 1/8 частки земельної ділянки, розміром 0,10 га. за адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, м. Вишневе, вул. К.

22.02.2013 р. позивачем до реєстраційної служби було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на зазначену частку земельної ділянки.

Рішенням державного реєстратора від 14.03.2013 р. позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на вищезазначену частку земельної ділянки на підставі того, що подані заявником документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: у наданому заявником для реєстрації права власності рішенні Києво - Святошинського районного суду від 27.11.2012 р. №2-2197/12 не зазначено цільове призначення земельної ділянки.

Правова оцінка спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд здійснив з урахуванням того, що відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом № 1952-1V.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав тощо регулює Порядок № 703.

Приписами ст. 17 Закону № 1952-1V встановлено вимоги до документів, які подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Згідно зі. 5 ч. 1 ст. 19 цього Закону державна реєстрація прав проводиться, з поміж іншого, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень встановлено ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-1V.

Зокрема, ч. 4 цієї ж статті передбачено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Так, п.п. 7, 10, 12, 16. 23, 26. 27 Порядку №703 встановлено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію. Водночас, разом із заявою про державну реєстрацію він подає названим особам необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення прана власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені ним Порядком. Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на таке майно.

Під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї. державний реєстратор зобов'язаний встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. їх обтяженнями.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації. Так, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови, визначених Законом № 1952-1V.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом не було взято до уваги посилання державного реєстратора на відсутність в рішенні Києво - Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2012 р. у справі № 2-2197/12 інформації щодо цільового призначення земельної ділянки у зв'язку тим, що це рішення суду набрало законної сили, а отже, є обов'язковим до виконання на всій території України відповідно до вимог ст. 124 Конституції України.

Крім того, публічна кадастрова карга Державного агентства земельних ресурсів України, яка є загальнодоступним та загальновідомим ресурсом, містить інформацію про цільове призначення земельної спірної ділянки, а саме: «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», що відповідає підрозділу 2.01 розділу 02 «Землі житлової забудови» секції В «Землі житлової громадської забудови» Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України від 23.07.2010 р. № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2013 р. за № 1011/18306.

На підставі даних названої кадастрової картки суд дійшов висновку, що цільове призначення спірної земельної ділянки є загальновідомим фактом.

Враховуючи, що відповідачем не було доведено законність свого рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора від 14.03.2013 р. № 896895. а також для зобов'язання реєстраційної служби провести державну реєстрацію речових прав власності 1/8 частки спірної земельної ділянки. Ухвалою КЛАС від 05.1 1.2013 р. постанову КОАС від 23.04.2013 р. було залишено без змін.

Прикладом відмови у задоволенні адміністративного позову у справі зі спору у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень може бути справа № 2а-4191/12/1070.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Ріелторі плюс» (далі - позивач) звернулося з позовом до Комунального підприємства «Бучанське бюро технічної інвентаризації» (далі відповідач), треті особи: ПАТ «Банк «Київська Русь» (далі - банк), В. (далі - третя особа-2) про визнання протиправними дій відповідача щодо реєстрації за банком права власності на приміщення торгівельного центру з надвірними спорудами за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Ж., 66-а (далі - торгівельний центр); скасування рішення про реєстрацію за банком права власності на приміщення торгівельного центру від 23.06.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач незаконно зареєстрував за банком право власності на приміщення торгівельного центру, не встановивши при цьому суперечностей щодо заявленого та вже зареєстрованого права на об’єкт нерухомості через різницю площі цього об'єкта (9328,3 кв. м) та площі, яка перебувала в іпотеці банку (7011,0 кв. м). Крім того, вважав, що відповідач не мав права реєструвати за банком право власності на приміщення торгівельного центру під тим самим реєстраційним номером, який присвоєно вказаному приміщенню при первинній реєстрації, оскільки площа торгівельного центру суттєво змінилась внаслідок поділу об’єкту нерухомості на декілька окремих об’єктів. Стверджував, що відповідач був зобов'язаний зареєструвати право власності на приміщення торгівельного центру за банком під новим реєстраційним номером. Позивач також зазначав, що на момент здійснення реєстрації права власності банку на приміщення торгівельного центру частина його приміщень вже перебувала у власності третіх осіб. До того ж реєстрація права власності за банком на спірні приміщення відбулася без урахування того, що виконавчою службою на ці приміщення було накладено арешт, що виключає можливість реєстрації права власності на них.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до договору іпотеки від 28.12.2009 p., укладеного між позивачем та банком, останньому було передано в іпотеку приміщення торгівельного центру площею 7011,0 кв. м із зазначенням переліку їх номерів та площі. Лише приміщення торгівельного центру, перелічені у переліку, площею 7011,0 кв. м було виставлено на прилюдні торги, про що свідчить протокол про проведення прилюдних торгів від 21.12.2011 р. № 1-079/11. Це й же перелік приміщень було відображено в акті державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 30.12.2011р.

Після проведення прилюдних торгів банк отримав від державного нотаріуса свідоцтво від 12.01.2012 p., яким посвідчено, що право власності на приміщення торгівельного центру загальною площею 7011,0 кв. м належать банку.

У подальшому, в установленому законом порядку, банк звернувся до відповідача для реєстрації за ним права власності на приміщення торгівельного центру, який на підставі свідоцтва, виданого нотаріусом, у встановленому законом порядку зареєстрував за банком право власності на приміщення торгівельного центру площею 7011,0 кв. м.

Відповідно до норм Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445 (далі - Тимчасове положення), яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, одним з правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, є видане нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Отже, твердження представника позивача про реєстрацію за банком права власності на приміщення торгівельного центру площею 9328,3 кв. м не відповідало дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Водночас відповідно до вимог п. 3.10 Тимчасового положення на кожний об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратор БТ1 одночасно з внесенням запису до відповідного розділу Реєстру прав присвоює такому об'єкту реєстраційний номер, який залишається незмінним протягом усього часу його існування. У разі переходу права власності та інших речових прав на об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або зміни в його описі, реєстраційний номер такого об'єкта залишається незмінним.

Таким чином, на об'єкт нерухомості доводи позивача про незаконну реєстрацію за банком права власності на під номером первинної реєстрації є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Тимчасового положення.

Під час розгляду справи судом також не було враховано посилання представника позивача на порушення відповідачем п. 3.1 Тимчасового положення, а саме, на те, що ним помилково не було виявлено суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими правами на об’єкт нерухомості. Зокрема, з цього приводу суд зазначив наступне.

Відповідно до названого пункту реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна.

Як убачаться з п. 3.8 Тимчасового положення, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права. Водночас, чинне законодавство України не містить норми, які зобов’язують реєстратора перевіряти наявність обтяжень у випадках, коли особи звертаються з заявами про реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі нотаріально посвідчених документів.

Отже, судом не було взято до уваги посилання представника позивача на той факт, що при реєстрації права власності на приміщення торгівельного центру за банком відповідач зобов'язаний був перевірити наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна та наявність чи відсутність податкової застави на об'єкт нерухомого майна, оскільки такий обов’язок відповідача у випадку реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі нотаріального посвідчення законодавцем не передбачений.

Аналогічна позиція суду й щодо посилання позивача на те, що на підставі наказу Господарського суду Київської області від 24.02.2011 № 19/279-10 про стягнення з позивача на користь 'ГОВ «Торговий дім «Насіння» боргу в сумі 1 112 064,68 грн., 16.03.2011 р. ВДВС Бучанського МУЮ було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно позивача, у зв'язку з чим відповідач не мав права реєструвати за банком право власності на торгівельний центр.

Зокрема, судом було взято до уваги, що загальний порядок звернення стягнення на майно боржника, в тому числі на нерухоме майно, визначено гл. 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-Х1У (далі Закон № 606-ХІУ).

Відповідно до вимог чч. 1, 6 ст. 52 Закону № 606-ХІУ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Порядок звернення стягнення на нерухоме майно, в тому числі яке є предметом застави (іпотеки), визначений ст. 54 Закону № 606-ХІУ.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою ВДВС Бучанського МУЮ від 16.03.2011 р. про відкриття виконавчого провадження накладено арешт на все майно позивача у межах суми звернення стягнення (1 112 064.68 грн.) та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу.

Судом було враховано, що банк за придбання приміщень горгівельного центру з прилюдних торгів сплатив 45 935 850.00 грн. (за 7011.0 кв. м.), що підтверджує те, що ціна названого приміщення є вищою за суму боргу, в межах якої було накладено арешт на майно позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що, реєструючи за банком право власності на приміщення горгівельного центру площею 7011,0 кв.м, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Дану постанову КОАС від 01.02.2013 р. було залишено без змін ухвалою КААС від

У подальшому, ухвалою ВАСУ від 12.12.2013 р. було залишено без змін постанову КОАС від 01.02.2013 та ухвалу КААС від 18.04.2013 р.

Постанова у справі № 810/4557/13-а за позовом Т. (далі - позивач) до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції в Київській області Т. (далі - відповідач) про скасування рішення від 09.07.2013 р. № 3799156 та зобов'язання вчинити певні дії, постановою КОАС від 09.09.2013 р. про задоволення позовних вимог була скасована судом апеляційної інстанції з таких підстав.

Судом було встановлено, що у квітні 2013 року позивач звернувся до реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції в Київській області з метою реєстрації права власності на частину нерухомого майна, яке розташоване за адресою: Київська область. Бориспільський район, м. Бориспіль, вул. О.. 18.

Право власності на це нерухоме майно було набуте на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2011 р. про затвердження мирової угоди про поділ майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя. Копія заяви та документи, які були надані позивачем державному реєстратору, суду надані не були.

За наслідками розгляду заяви позивача відповідачем було прийнято рішення від 09.07.2013 р. № 3799156 про відмову у державній реєстрації права власності на житловий будинок № 18 та земельну ділянку по вул. О. в м. Борисполі Київської області, з огляду на

те, що подані на розгляд реєстратора документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Позивач вважав вказане рішення незаконним та просив його скасувати у судовому порядку у зв’язку з невизначеністю відповідачем причин відмови в реєстрації. За його думкою, ним було надано всі необхідні документи для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна і будь-які підстави для відмови у реєстрації права власності відсутні.

Суд, дослідивши зміст ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2011 про визнання мирової угоди між подружжям у цивільній справі № 2-213/11, як правовстановлюючий документ, та дії відповідача щодо їх відповідності вимогам Закону № 1952-1V, дійшов висновку про відсутність в ухвалі суду інформації щодо технічного опису нерухомого майна, загальної площі тощо. Наведене унеможливило в повному обсязі ідентифікацію жилої кімнати 1-4, площею 14,1 кв. м, яка підлягає переплануванню шляхом демонтажу дверного отвору з коридору 1-1, жилої кімнати 1-5; погребу «Д» та частини огорожі, яка проходитиме по межі частини земельної ділянки, виділеної у власність позивача. Крім того, як вбачається із довідки управління містобудування та архітектури Бориспільської міськради Київської області від 26.04.2013 р. № 625/4-09, правовстановлюючі документи позивача не приведені у відповідність з нормами Закону № 1952-ІУ в частині присвоєння поштової адреси.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. З Закону № 1952-ІУ (в редакції станом на квітень 2013 р. - дата подачі позивачем заяви про вчинення реєстраційних дій) державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлено ст. 15 Закону № 1952-ІУ.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Порядком № 703.

Згідно з вимогами п. 26, 27 названого Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Зокрема, такими документами є: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як убачається зі ст. 19 Закону № 1952-ІУ, державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначено ст. 24 цього Закону.

Відповідно вимог до ст. 9 Закону № 1952-ІУ державний реєстратор повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав, та поданих документах.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 17 Закону № 1952-1V державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться, зокрема, за наявності даних технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають реєстрації. У разі реєстрації переходу права власності на нерухоме майно, дані стосовно нерухомого майна, в тому числі його технічні характеристики, право щодо якого реєструється, вже містяться у Реєстрі прав.

Однак, відповідно до п. 1.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. за № 582/5773, технічна інвентаризація, яка проводиться з метою визначення складу об’єму будівлі, споруди, оцінки технічного стану та вартості, передбачає первинну технічну інвентаризацію та поточні інвентаризаційно-оцінювальні роботи для встановлення змін за певний період часу після первинної інвентаризації.

Наведене свідчить, що проведення поточної технічної інвентаризації нерухомого майна у разі реєстрації переходу права власності відповідно до Закону України № 1952-ІУ та Тимчасового положення є обов’язковою (з урахуванням встановлення обставин щодо змін у його технічному стані).

Так, судом було встановлено, що у технічному стані об'єктів нерухомого майна, право власності яких підлягало реєстрації, відбулися зміни, про що зазначено в ухвалі Бориспільського міськрайонного суду Київського області від 21.10.2011 р., оскільки, рішенням суду позивача було зобов'язано до 15.05.2012 р. провести перепланування нерухомого майна (житлового будинку № 18 по вул. О. в м. Борисполі) шляхом демонтування дверного отвору з коридору 1-1 в жилу кімнату 1-4 та з жилої кімнати 1-5 в жилу кімнату 1-4; облаштування дверного отвору та встановлення дверей з жилої кімнати 1-3 на подвір'я; а Т. (іншої сторони цивільного спору) зобов'язано облаштувати дверний отвір з прихожої 1-6 в жилу кімнату 1-5 та переобладнати систему водного опалення в дві окремі системи та облаштувати окремі системи електрозабезпечення.

Тобто, у даному випадку, за висновками суду, проведення поточної технічної інвентаризації нерухомого майна, у разі реєстрації переходу права власності, є обов'язковим, а, отже, у державного реєстратора були підстави для відмови у реєстрації права власності на частину нерухомого майна.

За таких обставин суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами, що набуто ним на підставі рішення суду, то в цій частині позовних вимог було відмовлено у задоволенні, з огляду на те що відсутність картки прийому заяви, не дає змогу встановити обсяг поданих позивачем документів для реєстрації заявленого права.

Проте, постанову КОАС від 09.09.2013 р. було скасовано судом апеляційної інстанції. Зокрема суд дійшов висновку щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині відмови у скасуванні оскаржуваного рішення.

Так. судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідачем прийнято рішення «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» від 09.07.2013р. № 3799156 на підставі того, що подані позивачем 29.04.2013 р. за реєстраційним № 1040265 документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-1V у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено лише за наявності підстав, викладених у зазначеній нормі.

Вжите державним реєстратором у спірному рішенні словосполучення «або» дає підстави для висновку, що останній відмовив у державній реєстрації прав не маючи на увазі будь-яких конкретних підстав для такої дії.

За таких обставин колегія судів КЛАС дійшла висновку, що суд першої інстанції припустився помилки відмовивши у задоволенні позову в цій частині.

За результатом розгляду апеляційної скарги позивача КААС ухвалено нову постанову від 19.12.2013 р., якою позовні вимоги задоволено частково, а саме: скасовано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 09.07.2013 р. № 3799156 та зобов'язано відповідача розглянути заяву позивача, прийняту 29.04.2013 р. за реєстраційним № 1040265. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Аналізуючи адміністративну справу № 810/1572/13-а, слід зазначити таке.

К. (далі позивач) звернувся до КОАС з адміністративним позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Фастівське МБТІ» (далі відповідач), третя особа без самостійних вимог з боку відповідача Я. (далі - третя особа) про визнання протиправними дій державного реєстратора, а саме: визнання дій відповідача щодо реєстрації права власності на 4/13 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: м. Фастів, пров. Р. А., 20 (далі - спірна частина будинку) за третьою особою на підставі недійсного договору дарування від 05.10.1978 р. (далі - договір дарування) протиправними та скасування рішення відповідача про державну реєстрацію за третьою особою прав на вищезазначену частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами.

Предметом позову у даній справі були дії відповідача по реєстрації за третьою особою нерухомого майна, а саме, у вигляді 4/13 спірної частини будинку на підставі договору дарування. Державна реєстрація зазначеного договору була здійснена Фастівським МБТІ 06.10.1978 р. на підставі заяви третьої особи, про що було зроблено запис в реєстровій книзі 39 під №5 474 на підставі ст. 227 Цивільного кодексу УРСР 1963 р., відповідно до якої (з врахуванням ст. 244 цього кодексу, яка поширювала дію ст. 227 і на договори дарування) договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

При вирішенні справи судом було враховано, що рішенням Фастівського міського народного суду Київської області від 12.08.1981 р. у справі № 2-4 за позовом М. (позивач в даній адміністративній справі) вищезазначений договір дарування було визнано недійсним. Крім того, рішенням названого суду від 15.03.1983 р. було задоволено його ж позов до Я. В. про витребування з незаконного володіння спірної частини будинку. Зазначені рішення Фастівського міського народного суду Київської області до виконання не зверталися.

Постановою ВДВС Фастівського МУІО від 06.10.2011 р. позивачу було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2-136, виданим Фастівським міським народним судом Київської області 25.03.1983 р. у справі про витребування із незаконного володіння Я.В. та Я.Л. спірної частини будинку у зв’язку із закінченням строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.

04.10.2011 р. позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Я. Л. та Фастівської міської державної нотаріальної контори про скасування свідоцтва від 03.03.2010 р., виданого Я.Л. про право на спадщину за законом на спірну частину будинку (в лютому 2010 р. після смерті Я.В., який є вигодонабувачем по договору дарування 4/13 спірної частини будинку, право власності на це нерухоме майно було зареєстровано за його спадкоємицею - ЯЛ.).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 20.12.2011 р. зазначене свідоцтво було скасовано. Проте, рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.04.2012 р. (яке набрало законної сили) зазначене рішення міськрайонного суду було скасовано.

Правова оцінка правовідносинам, які складали предмет позову в даній справі, судом була здійснена з урахуванням наступного.

Рішення, як індивідуальний акт щодо державної реєстрації за Я.В. права власності на спірну частину будинку відповідачем винесено не було, у зв’язку з чим суд констатував відсутність предмету позову в частині позовних вимог про скасування рішення відповідача про державну реєстрацію права власності на спірну частину будинку за Я.В.

Крім того, оскільки, позивачем не було оскаржено державну реєстрацію права власності за спадкоємицею Я.В,- Я.Л., суд не мав підстав для дослідження обставин переходу права власності в порядку спадкування від Я.В. до Я.Л. в 2010 р.

До того ж. при вирішенні справи судом було враховано принцип диспозитивності адміністративного судочинства, закріплений ст. 11 КАС України, а також, те, що обставини спадкування спірної частини майна та реєстрації права власності на цю частину були предметом розгляду в цивільній справі та стосовно них є рішення суду, яке набрало чинності.

Стосовно державної реєстрації права власності на спірну частину будинку за Я. В. в жовтні 1978 року, то на час такої реєстрації не було правових підстав та юридичних фактів, зокрема і рішень судів, у зв'язку з якими державна реєстрація могла би вважатись незаконною.

Водночас, щодо рішення Фастівського міського народного суду Київської області від 12.08.1981 р. суд наголосив, що в рішенні Апеляційного суду Київської області від 28.04.2012 р. зазначено, що позивачем не було заявлено вимоги про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно стосовно реєстрації права власності на спірну частину будинку за Я. В., а також вимоги про скасування реєстраційного запису в спадковому реєстрі щодо особи, на користь якої і було винесено рішення 1981 р.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав для вирішення питання про зміну рішення про реєстрацію права власності за Я. В., прийнятого в жовтні 1978 р.

Разом з тим, суд врахував, що позивачу було відомо про дії та рішення щодо державної реєстрації права власності на спірну частину будинку за Я. В. ще в 1978 р., що вбачається з рішення Фастівського міського народного суду Київської області від 12.08.1981 р.

Відповідно до вимог ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, пояснення позивача про те, що йому стало відомо про порушення його прав лише в лютому 2013 р. не нашли свого підтвердження.

Постановою КОАС від 26.04.2013 р. у задоволенні позову було відмовлено.

Зазначене рішення сторонами оскаржено не було.

Водночас, аналіз справи № 810/4488/13-а свідчить про таке.

До КОАС звернулася Г. (далі позивач) з позовом до Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - відповідач), в якому просив визнати неправомірними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо відмови у реєстрації земельної ділянки від 23.04.2013 р. № 1886908, зобов'язати відповідача провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень земельної ділянки приватної форми власності площею 0.167 га, що розташована на території с. Д. Дзвінковської сільської ради Васильківського району Київської області з цільовим призначенням земельної ділянки: «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».

Судом було встановлено, що 05.04.2013 р. позивач подав до відповідача заяву про державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0.167 га. розташовану в с. Д. Дзвінковської сільської ради Васильківського району Київської області. До заяви було долучено свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.02.2012 р. реєстровий № 3-459 та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200216412013 від 13.03.2013 р.

23.04.2013 р., за результатами розгляду зазначеної заяви, відповідачем було прийнято рішення № 1886908 про відмову у державній реєстрації прав га їх обтяжень, оскільки подані для проведення державної реєстрації документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Так, на думку відповідача, в свідоцтві про право на спадщину за законом зазначено цільове призначення земельної ділянки «для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства», а у витязі з Державного земельного кадастру - «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Правову оцінку спірним правовідносинам суд надав з урахуванням наступного.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон № 1952-1V.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна регулюється Порядком № 703.

Відповідно до вимог п. 16 названого Порядку за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно з вимогами ст. 24 Закону № 1952-1V у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Судом було встановлено, що у свідоцтві про право на спадщину за законом зазначено цільове призначення земельної ділянки «для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства», а у витязі з Державного земельного кадастру - «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

05.09.2013 р. КОАС було ухвалено постанову, якою Г. відмовлено в задоволенні позовних вимог, оскільки суд дійшов висновку, що при наявності такої невідповідності державний реєстратор правомірно відмовив позивачу у реєстрації прав на земельну ділянку.

Висновки.

З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що судді Київського окружного адміністративного суду у своїй правозастосовній діяльності дотримуються принципів адміністративного судочинства, зокрема, принципу законності, згідно з яким суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Такі висновки підтверджуються статистичними даними, зокрема, кількістю рішень, скасованих судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Водночас слід зазначити, що для формування єдиної судової практики застосування законодавства під час розгляду справ зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки) та з метою покращення якості розгляду даної категорії справ доцільно обговорити практику розгляду справ даної категорії на зборах суддів.

Крім того, для усунення помилок, які виникають при розгляді справ даної категорії спорів, бажаним є надання судами вищих інстанцій роз’яснень або методичних рекомендацій стосовно напрацьованих ними правових позицій з даного питання.