Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання плану роботи Київського окружного адміністративного суду на І півріччя 2013 року проведено узагальнення практики розгляду суддями Київського окружного адміністративного суду (КОАС) впродовж 2012 року справ зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організацій цих органів, зокрема зі спорів щодо забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Об'єктом дослідження були судові рішення Київського окружного адміністративного суду прийняті суддями упродовж 2012 року у справах з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організацій цих органів, зокрема зі спорів щодо забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Метою даного узагальнення є виявлення проблемних питань, що виникають під час розгляду та вирішення справ зазначеної категорії, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що регламентують вирішення таких спорів, вивчення причин їх виникнення та виявлення шляхів їх усунення, а також забезпечення однакового та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з метою забезпечення захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, зокрема забезпечення права осіб на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Визначення юрисдикції та підсудності стосовно спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів здійснених за наслідками розгляду звернень зацікавлених осіб.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави зазначено у статті 3 Конституції України.
Звернення громадян є одним із засобів захисту їх прав та законних інтересів. Це право закріплено основним законом України. А саме, у статті 40 Конституції України зазначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації права на звернення врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (із змінами і доповненнями), Указом Президента від 07 лютого 2008 року за №109/2008 “Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”. Крім того, деталізація правил розгляду звернень громадян здійснюється у відповідних інструкціях, які стосуються порядку розгляду звернень громадян та їх особистого прийому в конкретних органах і установах.
Матеріальні норми вищевказаних нормативно-правових актів визначають поняття звернень громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб; види звернень; вимоги до звернень; предмет звернень; права та обов'язки суб'єктів звернень; права та обов'язки органів, що розглядають звернення; сферу застосування законодавства про звернення громадян; відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян; компетенцію суб'єктів, що здійснюють контроль і нагляд щодо виконання законодавства про звернення громадян.
Так, Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Таким чином, у законодавстві України звернення громадян класифікуються за такими критеріями: по-перше, залежно від кількісного складу суб'єктів звернень (ст. 40 Конституції); по-друге, залежно від форми звернення (ст. 40 Конституції і ст. З Закону України «Про звернення громадян»); по-третє, залежно від змісту звернення (ст. З Закону України «Про звернення громадян»).
За кількісним складом суб'єктів звернення поділяють на: а) індивідуальні та б) колективні.
Залежно від форми звернення поділяють на: а) письмові та б) усні. При цьому законодавець конкретизує сутність письмового й усного звернення (ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»).
Письмовим є звернення, яке надіслане поштою або передано до відповідної установи. Така передача може бути здійснена громадянином як особисто, так і через уповноважену ним особу. Письмове звернення має бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Усним є звернення, що викладено громадянином на особистому прийомі у відповідному органі та записано посадовою особою.
Залежно від змісту звернення поділяються на: а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопотання) та в) скарги.
Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтінтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.
Скаргою також визнається незгода з рішенням або діями, що стосуються прав та охоронюваних законом інтересів громадян.
Крім того, вказаними нормами Закону встановлено порядок та механізм розгляду скарг, заяв та звернень громадян, а також проведення особистого прийому громадян, зокрема, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб цих органів.
Для того щоб звернення могло бути розглянуте, і на нього було дано відповідь, воно має бути оформлене належним чином, тобто мати всі необхідні складові частини (реквізити). А саме, у зверненні треба зазначити: прізвище, ім’я, по батькові громадянина, що звернувся; місце його проживання; суть порушеного питання; зауваження, пропозиції, заяви або скарги, прохання або вимоги.
На письмовому зверненні також обов’язково ставиться підпис заявника (заявників) із зазначенням дати.
Подавати звернення необхідно до тих органів, установ і тих посадових осіб, від яких залежить вирішення цього питання. Якщо питання, порушені в отриманому зверненні, не входять до повноважень адресата, звернення пересилається за належністю відповідному органу або посадовій особі у строк не більше п’яти днів. Про це має повідомлятися громадянину, що подав звернення. При цьому скарги не можуть направлятися для розгляду тому органу (посадовій особі), дії або рішення якого підлягають оскарженню.
Звернення розглядають і вирішують у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв'язати порушені в зверненні питання неможливо, то він може бути подовжений. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (ст. 20).
У той же час, з метою підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян Президентом України 07 лютого 2008 року було видано Указ “Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”, в якому підкреслено особливу роль звернень громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в забезпеченні постійного зв'язку між державою та громадянином, вирішення життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому, реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, утвердження демократичної, соціальної, правової держави. Забезпечення всебічного розгляду звернень громадян, порушених у них проблем, оперативне їх вирішення, задоволення законних прав та інтересів громадян розглядаються як одне з пріоритетних завдань державних органів, органів місцевого самоврядування, як відповідний обов'язок їх посадових і службових осіб, фактор забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі.
Крім того, Закон України “Про звернення громадян” закріпив, що контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян покладається на органи державної влади й органи місцевого самооврядування. Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюють органи прокуратури (статті 28, 29), а особи, винні в порушенні вимог вказаного Закону несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України (ст. 24).
В той же час, дію Закону України «Про звернення громадян» не поширено на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним і трудовим законодавством.
Також, норми вказаного закону передбачають, що звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством (ст. 26).
Слід відзначити, що особи, що не є громадянами України й законно перебувають на її території, також мають право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Так, 25 жовтня 1991 р. для України набув чинності Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські й політичні права. Згідно зі ст. 1 цього протоколу Україна визнає компетенцію Комітету з прав людини, створеного на підставі частини IV цього Пакту, приймати й розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушень якогось із прав, викладених у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Відповідно до цього протоколу Комітет може визнати неприйнятним повідомлення, яке є анонімним або яке, на його думку, являє собою зловживання правом.
Також правовідносини, що виникають при зверненні громадян опосередковано регулюються Законом України “Про інформацію” та Законом України “Про доступ до публічної інформації”
В усякому випадку, розгляд звернень громадян, безумовно, породжує правові наслідки, які зазвичай настають в разі неотримання заявником відповіді на своє звернення.
За таких обставин, заявник відповідно до статті 55 Конституції України, має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Київський окружний адміністративний суд у своїй практиці по вирішенню справ щодо забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Аналіз судової практики показав, що усі адміністративні справи, які надходили за вказаний період до Київського окружного адміністративного суду стосувалися звернень фізичних осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. При цьому левову частку серед вказаних справ, зайняли позови, в яких відповідачами зазначено правоохоронні органи, прокуратуру та суди.
Серед справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про звернення громадян", можна виділити такі категорії:
справи щодо зобов’язання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб вчинити дії по розгляду звернення особи;
справи про визнання бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з приводу не надання відповіді на звернення зацікавленоїособи.
Визначення юрисдикції судів
У практиці Київського окружного адміністративного суду не виникає ускладнень під час вирішення питання про юрисдикцію суду щодо вирішення цієї категорії справ.
Справи про оскарження дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з приводу розгляду звернень зацікавлених осіб є справами адміністративної юрисдикції.
Це випливає з положень частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
В той же час, законниками системно застосовуються і норми ст. 18 КАС України, яка передбачає, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих які підсудні адміністративним судам, та норми ст. 19 КАС України, які закріплюють правила територіальної підсудності адміністративних справ.
Поряд з цим, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Так, траплялись непоодинокі випадки, коли судді встановлювали, що вимоги позивача пов’язані з розглядом звернень в порядку ст. 97 КПК України, а норми закону України “Про звернення громадян” мали лише опосередкований вплив на спірні правовідносини, а тому не могли бути предметом розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Тому правильне визначення по таким категоріям справ предметної підсудності справ за суб'єктним критерієм має важливе значення для формування однакової судової практики, що в свою чергу сприяє оперативності та ефективності розгляду справ.
Статистичні дані, що характеризують об”єкт дослідження, їх аналіз
Аналіз статистичних даних Київського окружного адміністративного суду з приводу розгляду адмінстративних справ щодо забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів дає підстави стверджувати, що дана категорія справ була непоширеною у судовій практиці, що в свою чергу свідчить про належний рівень дотримання суб’єктами владних повноважень вимог Закону України “Про звернення громадян”.
Судову практику досліджуваної категорії справ характеризують такі статистичні показники.
Згідно з даними автоматизованої системи документообігу до КОАС у 2012 році надійшло 51 позовна заява зазначеної категорії, за наслідками розгляду яких прийнято наступні рішення:
Закінчено провадження по 24 адміністративним справам, за результатами розгляду яких:
В апеляційному порядку оскаржено 5 рішень Київського окружного адміністративного суду, з них: 1 постанову суду (2а-371/12/1070) та 1 ухвалу про відмову у відкритті провадження (2а-5433/12/1070) залишено без змін; 2 ухвали суду скасовано з направленням справ для продовження розгляду (2а-395/12/1070, 2а-3220/12/1070).
Інформація щодо розгляду в апеляційному порядку справи 2а-4642/12/1070 відсутня.
Аналіз практики розгляду Київським окружним адміністративним судом у 2012 році у справах за позовами громадян щодо забезпечення права на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів вказує на те, судом в переважній більшості приймались рішення про повернення вказаних позовних заяв позивачам, або відмовлялось у відкритті провадження по справі.
Прикладом повернення позовної заяви позивачу за суб’єктним критерієм є справа 2а-4266/12/1070.
Так, під час розгляду матеріалів позовної заяви, судом було встановлено, що Ведмеденко Микола Васильович звернувся з адміністративним позовом до Сільського голови Хотівської сільської ради Безпечного Миколи Григоровича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про те, що даний позов не підсудний Київському окружному адміністративному суду, та має бути повернутий позивачу з тих підстав, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Відповідно до частини другої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Відповідно до частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні справи з привод оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що даний спір підсудний місцевому загальному суду як адміністративному, оскільки має розглядатися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання Ведмеденка М.В. або за місцезнаходженням відповідача - Сільського голови Хотівської сільської ради Безпечного Миколи Григоровича - Києво-Святошинським районним судом Київської області.
Іншим прикладом повернення позовної заяви позивачу за територіальним критерієм є справа №2а-2962/12/1070.
Так, Коваленко Борис Іванович звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) у Київської області, Начальника інспекції Лизогуба А.А., за участю третьої особи - Управління Державного казначейства в Київській області про: визнання протиправною бездіяльність Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) у Київської області, яка виявилась у ненаданні відповіді на звернення позивача від 02.04.2012; зобов'язання відповідача надати, відповідно до законодавства, належну обґрунтовану відповідь на звернення від 02.04.2012 та стягнення моральної шкоди.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі суд виходив з того, що відповідно до завдання адміністративного судочинства, що закріплено у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд прийшов до висновку, що позов не підсудний Київському окружному адміністративному суду, оскільки дана справа йому не підсудна згідно із визначеними статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України правилами територіальної підсудності.
Так, територіальна підсудність адміністративних справ поряд з правилами предметної та інстанційної підсудності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Правила територіальної підсудності дозволяють визначити до якого конкретного адміністративного суду відповідної судової ланки необхідно звернутися у кожному конкретному випадку, тобто встановлюють персоніфікацію адміністративних судів.
Однак, якщо позивач оскаржує правовий акт індивідуальної дії, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), такі справи вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача (частина друга статті 19 Кодексу).
З огляду на те, що місцезнаходженням як позивача, відповідача та третьої особи є м. Київ, суд дійшов висновку, що дана справа підсудна адміністративному суду територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (Окружний адміністративний суд м. Києва).
У наведених прикладах законники проявили висновку обізнаність в застосуванні процесуальних норм законодавства України, за якими визначаються юрисдикційна належність та підсудність справ різним судовим спеціалізаціям. Так, суддями вірно надавалась оцінка суб’єктному складу сторін, визначався їх процесуальний статус, сфера їх повноважень, місце знаходження, предмет та характер виниклих правовідносин.
В той же, аналіз судової практики розгляду вказаної категорії справ, по яким приймались рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі ст. 109 КАС України, спостерігається проблема визначення юрисдикції, що в свою чергу впливає на забезпечення принципу доступності до суду.
Таким прикладом слугує справа 2а-395/12/1070 за позовом Назаренка Юрія Афанасійовича до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області, третя особа: головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про зобов'язання відповідача розглянути скаргу Назаренка Ю.А. від 20.10.2011 вх. № Н-676 об'єктивно і всебічно по суті; стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю у розмірі 1000,00 грн.
Суд, відмовляючи у відкритті провадження по справі виходив з того, що з позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачалося, що 20.10.2011 Назаренко Ю.А. звернувся до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області із скаргою, в якій просив притягнути до відповідальності посадових осіб працівників Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області за відмову у порушенні кримінальної справи за зверненнями позивача, невиконання ними вказівки суду та інші дії. 28 грудня 2011 року позивач отримав відповідь на його скаргу, однак, на його думку, розгляд звернення був здійснений поверхово, без наміру перевірити факти, викладені у скарзі. Тому відповідь від 11.11.2011 за № Н-676 вважав такою, що надана з порушенням норм чинного законодавства.
Тобто, суд встановив, що предметом позову є дії працівників Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області щодо відмови у порушенні кримінальної справи, неналежному виконанні своїх обов'язків, що виявилось, зокрема, у викривленнях пояснення опитаного Ленгенка Ф.І. Позивач вважав, що при опитуванні Ленгенка Ф.І. слідчим Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області не записані його зауваження та зазначені ним істотні обставини. Крім того, у скарзі позивач зазначив, що вищезазначені працівники не виконали вказівку суду та не витребували документи та відомості у Київської обласної спілки споживчих товариств.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на ч.2 ст. 2 КАС України відповідно до якої, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Однак, згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Розкриття злочинів, викриття винних з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у зв'язку з повідомленням ними про злочини, реалізація ними своїх прав, у тому числі й щодо надання інформації у зв'язку з розслідуванням кримінальних справ, оскарження дій органів дізнання здійснюються в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Крім того, відповідно до статті 12 Закону України від 02.10.1996 №393/96 «Про звернення громадян», його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений зокрема кримінально-процесуальним законодавством.
У Рішенні Конституційного суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки така діяльність посадових осіб прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.
У позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача об'єктивно і всебічно по суті розглянути його скаргу у зв'язку з порушенням відповідачем норм Закону України «Про звернення громадян». Однак посилання позивача в позовній заяві на Закон України «Про звернення громадян» не може бути підставою для зміни встановленого кримінально-процесуальним законом порядку розгляду заяв та звернень громадян.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги стосуються діяльності відповідача, регламентованої нормами Кримінально-процесуального судочинства України, а тому суд дійшов висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Переглядаючи вказану справу в апеляційній інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд, ухвалою від 05 червня 2012 року, скасував ухвалу Київського окружного адміністративного суду та направив справу для подальшого розгляду, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції не вірно встановив предмет позову. Оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій ставив вимогу щодо зобов'язання відповідача розглянути його скаргу від 20.10.2011 року об’єктивно і всебічно по суті, мотивуючи тим, що відповідач порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян», розглянув його скаргу формально, надав невмотивовану відповідь на його звернення, без посилання на норми закону, без зазначення порядку оскарження прийнятого рішення.
У зв’язку з чим, колегія суддів прийшла до висновку, що в даному випадку, вимоги позивача не стосуються питання провадження у кримінальній справі, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, є публічно-правовими.
У результаті вивчення судової практики також встановлено, що у сіддів Київського окружного адміністративного суду відсутні складнощі під час визначення строків звернення до суду та наслідків їх пропуску.
Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого зазначеним Кодексом або іншими законами.
За правилом частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою залишення позову без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Як приклад, можна навести справу № 2а-343/12/1070, за позовом Батури Павла Олександровича, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Васильківської міжрайонної прокуратури та зобов’язати відповідача дати відповідь позивачу на його запит від 06.04.2011.
Судом було встановлено, що листом від 05.07.2011 № 516-10 Васильківською міжрайонною прокуратурою надано відповідь на запит позивача, вважаючи, що відповідь не є вичерпною та, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність при розгляді запиту. Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 14.01.2012, що підтверджується відбитком на поштовому конверті, яким даний позов 19.01.2012 надійшов до суду, тобто більше ніж через шість місяців з дати надання Васильківською міжрайонною прокуратурою відповіді на запит позивача. З огляду на ту обставину, що позивач не скористався правом на подання разом із позовною заявою заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду; жодних належних та допустимих доказів, які б надавали суду підстави обчислювати цей строк від іншої дати ніж 05.07.2011, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов подано з порушенням строку на звернення до суду, внаслідок чого залишив позовну заву без розгляду.
Дослідження справ, по яких судом позовні заяви залишено без розгляду на підставі ст. 155 КАС України, можна дійти висновку, що в переважній більшості, вказані ухвали приймались за наслідком розгляду клопотань позивачів про відкликання позовних заяв, це наприклад справи 2а-1085/12/1070, 2а-6125/11/1070. Також, суддями Київського окружного адміністративного суду приймались такі ухвали внаслідок повторного неприбуття позивачів в судове засідання, та відсутності відповідних клопотань.
В той же час, апеляційною інстанцією було скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду по справі 2а-3220/12/1070, якою позов залишено без розгляду через повторну неявку в судове засідання позивачів.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що залишаючи позовну заяву без розгляду з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.155 КАС України суд першої інстанції повинен був з'ясувати: чи належним чином та у строк отримував позивач та його представник повідомлення про виклик до суду; чи повторно з поважних причин позивач не прибув у судове засідання; чи відсутнє повідомлення від позивача про причини неприбуття.
При цьому, суд повинен переконатися, що неявка в судове засідання мала місце два рази поспіль. Оскільки матеріали справи не містили даних щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, тому, вказана ухвала була скасована, а справа направлена для продовження розгляду до того ж суду.
Варто також зазначити, що за наслідками розгляду адміністративних позовів даної категорії справ, приймались постанови як про задоволення позову, так і про відмову у його задоволенні.
При цьому, аналізуючи рішення судів у справах зазначеної категорії, з’ясовано, що судді ухвалюють законні та обґрунтовані рішення, на підставі повного і всебічного з’ясування обставин справи. Вказані обставини підтверджує і той факт, що кількість переглянутих постанов апеляційною інстанцією є дуже незначний, а ті постанови, що переглядались залишені апеляційним судом без змін.
Прикладом може слугувати справа №2а-6138/11/1070 за позовом Багмет Юрія Петровича до полковника Грищенка А.М. командира військової частини А-2167, в якому просив: визнати бездіяльність командира військової частини А-2167 полковника Грищенко А.М. протиправною щодо ненадання відповіді у місячний термін на звернення, яке надійшло до військової частини А-2167 15 липня 2011 р.; визнати бездіяльність командира військової частини А-2167 полковника Грищенко А.М. протиправною щодо неприйняття рішення у сорока п’ятиденний термін на питання викладене у зверненні, яке надійшло до військової частини А-2167 15 липня 2011 р.; зобов’язати командира військової частини А-2167 полковника Грищенко А.М. прийняти рішення та надати відповідь на питання викладене у зверненні, яке надійшло до військової частини А-2167 15 липня 2011 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.07.2011 р. позивач керуючись Законом України „Про звернення громадян”, звернувся до командира військової частини А-2167 з проханням поновити його на квартирному обліку разом із сім’єю та надав копію житлової справи. Пояснив, що згідно поштового повідомлення звернення було отримано відповідачем 15.07.2011 р., однак станом на 19.12.2011 р. він не отримав від командира військової частини А2167 жодної відповіді на його звернення.
Суд приймаючи рішення про задоволення позову виходив з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів держаної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у всиновлений законом строк.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про звернення громадян” від 02.10.1996 р.393/96-ВР р.(далі Закон №393/96-ВР) законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Згідно зі ст. 3 вказаного закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Із аналізу вказаних норм Закону № 393/96-ВР вбачається, що звернення громадян є письмова або усна пропозиція (зауваження), заява (клопотання) і скаргу до органів державної влади, посадових осіб, державних і громадських органів, об'єднань громадян відповідно до їх статуту з метою внесення пропозицій про поліпшення їх діяльності, викриття недоліків в роботі та оскарження дій.
Судом також встановлено, що у липні 2011 року позивач направив на адресу відповідача звернення від 12.07.2011 р., в якому зазначив, що постановою суду від 20.04.2011 р. у справі № 134/11/1070 задоволено його позов до відповідача щодо факту не поновлення його разом із сім’єю на квартирному обліку
У зв’язку з цим позивач звернувся до відповідача із клопотанням щодо поновлення його на квартирному обліку із зарахуванням попереднього часу перебування разом із сімєю, а також включити його до списку осіб, які мають право на позачергове отримання житлового приміщення, однак відповіді не отримував, а тому на підставі ст. 20 Закону України „Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. №393/96-ВР позивач просив відповідача надати письмову відповідь щодо розгляду його звернення про поновлення його на квартирному обліку.
Згідно з даними наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0200217379732, звернення позивача отримано уповноваженою особою відповідача 15.07.2011 р.
Відповідно до ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідь на звернення позивача від 12.07.2011 р. відповідач не надав.
За таких обставин, суд пришов до висновку, що дії командира військової частини А-2167 полковника Грищенко А.М. щодо ненадання відповіді у місячний термін на звернення, яке надійшло до військової частини А-2167 15 липня 2011 р. та щодо неприйняття рішення у сорока п’ятиденний термін на питання викладене у зверненні, яке надійшло до військової частини А-2167 15 липня 2011 р. є протиправними.
Прикладом задоволення позовних вимог може також слугувати справа 2а-1191/12/1070 за позовом Крижевського Володимира Васильовича до начальника Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві полковника міліції Грінцевича І.П. про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на скаргу та зобов'язання вчинити дії.
Як вбачається з матеріалів справи що, 16.01.2012р., позивачем була направлена скарга начальнику УДАІ ГУ МВС України в місті Києві Курінному А.В. про порушення чинного законодавства з боку державних органів влади. Листом №10/К-162 від 25.01.2012р. позивача повідомлено, що вказана скарга надіслана начальнику Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві полковнику міліції Грінцевичу І.П. для прийняття рішення по суті та надання відповіді скаржнику. З відбитку поштового штемпеля 29.03.2012 р. на конверті вбачалось, що листом зареєстрованим за номером 59/І-525 від 03.02.2012р. начальником Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві полковником міліції Грінцевичем І.П. надано відповідь про результати розгляду звернення позивача.
При вирішення виниклих правовідносин, суд керувався ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» із змінами і доповненнями від 17 листопада 2011 року N 4054-VI якою передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем порушено положення статей 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», оскільки порушено місячний термін для розгляду скарги громадянина, що в свою чергу є підставою для визнання протиправними дії начальника Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві полковника міліції Гринцевича І.П. щодо ненадання у термін, передбачений законодавством письмової відповіді на скаргу Крижевського В.В. від 16.01.2012 р.
Крім того, аналіз судової практики Київського окружного адміністративного суду свідчить, що за наслідками розгляду позовів про забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів суддями також приймались постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зокрема, постановою по справі 2а-496/12/1070 відмовлено у задоволенні адміністративного позову Ревтова Олександра Миколайовича до Спеціального загону Дорожньо-патрульної служби особливого призначення при МВС України про визнання дії протиправними, а саме: відповідь Спеціального загону Дорожньо-патрульної служби особливого призначення при МВС України від 20.12.2011 №4/26-Р-4098 на заяву від 17.11.2011 такою, що не відповідає суті поставлених питань і є частковою, та зобов'язання вчинити певні дії: надати повну та ґрунтовну відповідь на питання, зазначені в заяві від 17.11.2011 та провести повне розслідування викладених в заяві та відео файлі фактів порушень законодавства, зобов'язати відповідача притягнути винних в порушенні норм законодавства до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.11.2011 він подав звернення до Спеціального загону Дорожньо-патрульної служби особливого призначення при МВС України щодо дій працівників цього загону, які на думку позивача були протиправними, при розгляді звернення просив вияснити певні обставини та вжити заходів щодо притягнення винних працівників до відповідальності, а про результати розгляду його звернення надати відповідь у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян». У заяві було зазначено вісім запитань. 27.12.2011 Спеціальним загоном Дорожньо-патрульної служби особливого призначення при МВС України надано відповідь на цю заяву, проте в ній на думку позивача не міститься повної та обґрунтованої відповіді по суті заяви з урахуванням усіх поставлених запитань. Вважає, що відповідачем не було забезпечено вирішення його заяви у повному обсязі, чим порушено права позивача, а тому ці дії відповідача є протиправними.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до Закону України від 02.10.96 р. N 393/96-ВР «Про звернення громадян»(далі - Закон №393/96-ВР) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян Закон №393/96-ВР розуміє викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3). Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Розділом II Закону №393/96-ВР встановлено порядок розгляду звернень громадян. Так, відповідно до ст. ст. 15, 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною 3 статті 15 зазначеного Закону відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Приписами статті 18 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 19 цього Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї статті.
Згідно з частиною 1 статті 20 вказаного вище Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Пунктом 1.1. Положення про спеціальний загін дорожньо-патрульної служби особливого призначення при Департаменті Державтоінспекції МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2009 №59, спеціальний загін дорожньо-патрульної служби особливого призначення при Департаменті Державтоінспекції МВС є складовою частиною Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII спеціальний загін входить до системи органів міліції. Відповідно до підпункту 13.7.4. пункту 13.7. Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом МВС від 27.03.2009 №111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2009 за №576/16592 встановлено, що до основних методів несення служби працівниками ДПС належить втручання при правопорушеннях, яке полягає в обов'язковому реагуванні на дії громадян з метою запобігання правопорушенням та їх припинення, застосуванні до правопорушників передбачених чинним законодавством заходів пливу.
Згідно з п.12.11 наказу МВС від 27.03.2009 №111 «Про затвердження Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС» при зупинці транспортного засобу повинна враховуватись дорожня обстановка, безпека інших учасників дорожнього руху. Для припинення правопорушення у виключних випадках (достатні підстави вважати, що водій перебуває у стані сп'яніння, підозрюється у скоєнні злочину, залишив місце ДТП, створює аварійні ситуації іншим учасникам руху) дозволяється зупинка у місцях, заборонених ПДР, крім залізничних переїздів.
Згідно з підпунктами 23.1.1, 23.1.5., 23.1.6 пункту 23 Інструкції під час несення служби працівник підрозділу ДПС зобов'язаний дотримуватися заходів особистої безпеки, а саме: знаходитись на тротуарі, а за його відсутності - на узбіччі дороги чи вулиці або на острівці безпеки. При проведенні відпрацювань, якщо маршрут патрулювання не визначено карткою, працівник підрозділу ДПС повинен вибирати місце несення служби таким чином, щоб знаходитися в межах чіткої видимості для всіх учасників дорожнього руху і мати можливість для своєчасного припинення правопорушення. Працівник підрозділу ДПС повинен проводити перевірку документів та розбір правопорушення лише на тротуарі чи узбіччі дороги (вулиці), острівці безпеки під прикриттям автомобіля. Службовий автомобіль (автобус, мотоцикл) при цьому необхідно ставити також на тротуарі чи узбіччі дороги (вулиці) за умови дотримання ПДР.
Суд прийняв до уваги, що позивач не звертався до відповідача з проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та законодавством його прав та інтересів, не повідомляв про порушення його прав службовими особами відповідача, не звертався з проханням про визнання за ним відповідного статусу, будь-яких прав чи свобод, не звертався з вимогою про поновлення його законних прав чи інтересів, які були порушені діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а зазначав про виявлені на його думку недоліки в діяльності службових осіб відповідача.
Крім того, судом установлено, що звернення позивача розглянуто відповідачем в установленому порядку, за цим зверненням проведено службову перевірку з виїздом на місце події, отриманням пояснень та дослідженням наданого заявником відеозапису а також усіх запитань, які зазначалися заявником, складено висновок за наслідками службової перевірки, до участі в розгляді звернення двічі запрошувався заявник Ревтова О.М., який не скористався цим своїм правом.
Службовою перевіркою в діях працівників спеціального загону ДПС особливого призначення при МВС України порушень ПДР України підчас зупинки патрульного транспортного засобу не виявлено. Відповідь, яка містила роз'яснення, за результатами вирішення звернення позивача заявнику надано у визначений законом місячний строк.
Проведення перевірки по зверненнях громадян врегульовано ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». Указана норма Закону регулює проведення додаткового вивчення звернення та не забороняє складання висновків за результатами перевірки, відібрання пояснень та інше. Ця норма Закону не розмежовує і звернення громадян (їх різновид: скарга, клопотання, заява та інше) по яких проводиться додаткове вивчення (перевірки), а по яких ні. Орган, який розглядає звернення, самостійно вирішує питання про необхідність додаткового їх вивчення.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем об'єктивно розглянуто звернення позивача та надано заявнику обґрунтовану відповідь із дотриманням строку, встановленого Законом України «Про звернення громадян». Суд визнає, що цю відповідь позивачу надано відповідачем по суті, в межах своїх повноважень та у термін, передбачений законом.
Суд визнав, що відповідач при розгляді і вирішенні звернення позивача та наданні йому відповіді діяв правомірно, в межах наданих повноважень, а тому підстави вважати права позивача порушеними, відсутні.
Із урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Ревтова О.М. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У розрізі наведеного доречно констатувати, що спірні правовідносини є досить специфічними і об’єктивна оцінка підстав їх виникнення в значній мірі залежить від дослідження відповідної доказової бази.
Висновки:
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновки про те, що вказана категорія позовів становить незначний відсоток від загальної кількості позовів. Проте, такий факт жодним чином не вплинув на якість та оперативність розгляду такої категорії справ. Судді приймають законні та обґрунтовані рішення по справам, застосовуючи не тільки закон, який регулює загальні питання пов’язанні зі зверненням громадян, а й інші нормативно-правові акти, інструкції, положення. Законність прийнятих рішень підтверджується поодинокими випадками зверненнями до апеляційної інстанції з апеляційними скаргами, хоча останні в переважній більшості залишаються без задоволення.
Таким чином, можна дійти висновку, що в Київському окружному адміністративному суді вироблена однакова судова практика при застосуванні законодавства по вирішенню спорів даної категорії справ, що сприяє оперативності та ефективності розгляду справ, підвищує рівень захищеності прав і свобод громадян.
В той же час, постійна динамика розвитку та багатогранність суспільних відносин потребують постійного вдосконалення діючого законодавства з цих питань. А тому, судді повинні постійно вдосконалювати свої знання норм матеріального права, чітко дотримуватись процесуальних норм, відповідально ставитись до завдань визначених у ст. 2 Кодексу адмінстративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, пропоную:
_03_03.png)
