flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Узагальнення практики розгляду суддями Київського окружного адміністративного суду справ зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби

 

На виконання плану роботи Київського окружного адміністративного суду (надалі - КОАС) впродовж 2014 року та І півріччя 2015 року, здійснено узагальнення судової практики розгляду суддями КОАС справ зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби.

Об'єктом дослідження даного узагальнення були судові рішення КОАС, прийняті суддями впродовж 2014 року та І півріччя 2015 року, у справах зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби.

Метою даного узагальнення є виявлення проблемних питань, що виникають під час розгляду та вирішення справ зазначеної категорії, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що регламентують вирішення таких спорів, вивчення причин їх виникнення та виявлення шляхів їх усунення, а також забезпечення однакового та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з метою забезпечення захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів як фізичних осіб, так і юридичних осіб.

КОАС у своїй практиці по вирішенню даної категорії справ керується принципом верховенства права та принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

 Статистичні дані, що характеризують об’єкт дослідження, їх аналіз

 Аналіз судової практики показав, що до КОАС впродовж 2014 року та І півріччя 2015 року на розгляд надійшло 128 позовних заяв та справ щодо звільнення з публічної служби.

 Всього розглянуто 111 адміністративних справ та матеріалів позовних заяв зазначеної категорії.

За результатами розгляду:

постановлено 27 ухвал про повернення позовної заяви;

6 ухвал про відмову у відкритті провадження;

у 14-ти справах постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду (на підставі ст. 100 КАС України).

Також у 64-х справах, закінчених провадженням, постановлено 2 ухвали про передачу справи до іншого суду за підсудністю; у 14-х справах позовні заяви залишено без розгляду (на підставі ст. 155 КАС України); закрито провадження - у 3-х справах; прийнято 45 постанови, з них із задоволенням позовних вимог – 30.

Впродовж зазначеного періоду в апеляційному порядку оскаржено 31 судове рішення КОАС у справах зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби. 

За результатами розгляду апеляційних скарг, поданих на рішення Київського окружного адміністративного суду у справах зі спорів зазначеної категорії, переглянуто рішення у 28 справах, серед яких скасовано постанов - 9, ухвал - 3, залишено без змін – 19.

Щодо касаційного оскарження судових рішень КОАС зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, то впродовж вказаного періоду ВАСУ витребувано з КОАС для перегляду в касаційній інстанції 12 адміністративних справ названої категорії, з них переглянуто рішення у 4 справах, серед яких залишено без змін – 2 постанови, скасовано – 1 постанова, 1 постанова залишена в силі, постанову КААС - скасовано, решта адміністративних справ станом на 31.12.2015 до КОАС не повертались.

Наведемо наступні приклади судової практики розгляду справ зазначеної категорії.

 

Так, у справі № 810/1557/15 за позовом Бурмака Олександра Олександровича до Головного управління МВС України в Київській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Бориспільський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання дій неправомірними, скасування наказів відповідача № 2725 від 17.12.2014, № 39 о/с від 23.01.2015 та поновлення на займаній посаді.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 17.12.2014 Головним управлінням МВС України в Київській області було винесено наказ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Бориспільського МВ», відповідно до ч. 3 резолютивної частини якого позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни. Зі змісту даного наказу слідує, що фактичними підставами для застування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення були наступні обставини, встановлені раніше у висновку службового розслідування від 17.12.2014, копія якого залучена до матеріалів справи. 

15.12.2014 під час моніторингу працівниками відповідача Інтернет мережі «Facebook» виявлено публікацію, розміщену від імені Генерального директора ТОВ «Спадщина-Капітал» Володарського O.E. щодо неправомірні дії окремих працівників міліції Бориспільського MB ГУМВС України в Київській області, що виявилось у порушенні службової дисципліни, Конституції України та Етичного кодексу працівника правоохоронних органів. Інформація викладена в Інтернет мережі зареєстрована до ЖЄО ГУ за №2115.

У публікації вказано, що поведінка певних посадових осіб Бориспільського MB наділених владними повноваженнями зводить нанівець всі зусилля уряду Держави щодо встановлення та відновлення довіри до правоохоронних органів. Зокрема автор повідомляє, що до Товариства потрапили фотознімки, зроблені 20.11.2013, за день до початку “Революції Гідності” оперуповноваженим СКР Бориспільського MB лейтенантом міліції Ястрембовичем I.A. на власний мобільний телефон, на яких зафіксовано, як працівники цього ж міськвідділу роздягли затриманого нижче поясу, потім у такому вигляді принижуючи його гідність, заламуючи йому руки водили по міськвідділу та осміхаючись били його.

У ході службового розслідування відповідачем під час вивчення фотознімків, викладених в Інтернет мережі «Facebook», встановлено, що на них зафіксовані оперуповноважені СКР Бориспільського MB  ГУМВС України в Київській області, серед яких зокрема - лейтенант міліції Бурмака Олександр Олександрович, 1992 року народження, освіта вища, в органах внутрішніх справ працює з 2009 року, на займаній посаді - з 2013 року.

Крім того у ході службового розслідування встановлено, що 23.08.2013 в зв’язку з наданням Бурмаці О.О. допуску до державної таємниці він підписав зобов’язання, на згоду в обмеженні його прав, відповідно до ст. 29 Закону України “Про державну таємницю” зокрема обмеженого виїзду за межі держави.

08.11.2014 позивач звернувся до керівництва Бориспільського MB з рапортом про надання йому додаткової відпустки за 2014 рік в зв’язку з сімейними обставинами з 11.08.2014 по 20.08.2014. В рапорті позивач повідомив, що відпустку буде проводити за адресою: вул. Лютнева, 6, кв. 22, в м. Бориспіль, Київської області та не вказав, що має намір виїжджати за кордон.

Однак в порушення ч. 6 ст. 28 Закону України «Про державну таємницю» та             п. п. 651 та 652 Порядку організації та забезпечення режиму секретності у державних органах місцевого самоврядування на підприємствах в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №1561-12, Бурмака О.О. без погодження з керівництвом відповідача та відповідних документів здійснив виїзд з 12.08.2014 по 20.08.2014 до м. Анталія (Турція).

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення з даного приводу та вказав, що позивач одружився і з нагоди цієї події отримав у подарунок путівку до Анталії. Про свій від’їзд він нікого з керівництва Бориспільського MB не інформував, рапорт щодо виїзду за кордон не погоджував.

На підставі висновку від 17.12.2014 було видано вищезазначений дисциплінарний наказ відповідача, яким за порушення службової дисципліни, яке виявилось у порушенні вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту в частині дотримання законодавства ст. 28 Закону України “Про державну таємницю” від 21.01.1994                  № 3855-ХІІ та ст. 116 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державі, органах місцевого самоврядування підприємствах, установах, організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939, а саме, не дотримання обов’язку щодо збереження державної таємниці, - оперуповноваженого сектора карного розшуку Бориспільського MB ГУМВС України в Київській області лейтенанта міліції Бурмаку Олександра Олександровича звільнено з органів внутрішніх справ за 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В порядку виконання дисциплінарного наказу від 17.12.2014, відповідачем було винесено наказ по особовому складу. Так 23.01.2015 відповідачем було винесено наказ №39 о/с з якого слідує, що позивача звільнено з 26.01.2015 у запас (з постановкою на військовий облік) за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та на підставі наказу відповідача від 17.12.2014 № 2725, протоколу засідання кадрової комісії відповідача від 20.01.2015.

Викладені вище обставини, встановлені висновком та наказом від 17.12.2014 позивач та його представник не заперечують, однак вважають застосовану відповідачем міру дисциплінарної відповідальності неспіврозмірною дисциплінарному проступку. На підтвердження такої неспіврозмірності представник позивача вказав на те, що до винесення наказу № 2725 від 17.12.2014, позивач не отримував жодного дисциплінарного стягнення. Однак такі твердження були спростовані відповідачем по справі.

Так в судовому засіданні встановлено, що позивач до винесення оскаржуваних наказів вже притягався до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до наказу відповідача від 16.12.2014 №2704 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Бориспільського МВ», позивача було вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність – за порушення службової дисципліни, яке виявилось у порушенні в           ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ», Присяги працівника органів внутрішніх справ України, ігноруванні вимог ст.ст.10, 11 Закону України «Про міліцію», невжитті заходів реагування для попередження вчинення кримінального правопорушення, безпідставному залишенні працівником міліції місця події, що призвело до загибелі та травмування громадян, пошкодження їхнього майна, виявленій нещирості під час проведення службового розслідування. 

Суд не знайшов спростування обставинам, які були підставою для звільнення позивача з займаної посади.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходив з наступного.

Проходження служби в органах внутрішніх справ регламентується спеціальним законодавством, зокрема, Законом України “Про міліцію” від 20.12.1990 № 565-XII (далі – Закон №565), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі – Положення №114), Законом України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ” від 22.02.2006 № 3460-IV (далі – Закон №3460).

Статтею 1 Закону № 3460 визначено, що службова дисципліна – це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно ст. 2 Закону № 3460 вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно ст. 12 Закону № 3460 - на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність;6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Закону №3460 визначено порядок накладення дисциплінарних стягнень. З цієї статті зокрема, слідують, серед іншого, наступні норми.

З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

Вищезазначене приводить суд до висновку, що відповідач мав повноваження для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення - зважаючи на відсутність у справі спростування обставин, які були підставою для дисциплінарного провадження щодо якого було складено висновок від 17.12.2015, на повторність вчинення дисциплінарного проступку та на порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб, які перебувають на службі в органах МВС.

Окрім того, суд приходить до висновку, що відповідач мав право змінювати дату звільнення позивача зі служби, зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 10 Положення №114 - особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Пунктом 64 Положення № 114 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років; б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії; в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад; г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; д) через службову невідповідність; є) за порушення дисципліни; ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації); и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; і) у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку; ї) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", або кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону №3460 - такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Такий наказ є формою волевиявлення роботодавця на припинення трудового договору (служби) за ініціативою власника (особи, уповноваженої на припинення служби). Законодавством не виключена можливість формування такого волевиявлення шляхом внесення змін власника (особи, уповноваженої на припинення служби) до наказу про звільнення, зокрема, і в частині дати звільнення.

За вказаних обґрунтувань суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог.

Однак суд апеляційної інстанції не погодився з рішення КОАС та апеляційну скаргу позивача задовольнив.

Постанову КОАС від 19.06.2015 скасував і прийняв нову постанову про задоволення адміністративного позову та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 2725 від 17.12.2014 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Бориспільського МВ» та № 39о/с від 23.01.2015 «По особовому складу» в частині звільнення Бурмаки Олександра Олександровича з органів внутрішніх справ, а також поновити Бурмаку Олександра Олександровича на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориспільського міського відділу (з обслуговування м. Бориспіль та Бориспільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Не погоджуючись з рішення КОАС суд апеляційної інстанції вказав, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Відповідно до ст. 12 Закону № 3460 на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений ст. 14 Закону              № 3460, який визначає, що з метою з’ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Так, згідно частини 10 статті 14 Закону № 3460 при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов’язків, рівень кваліфікації тощо.

Частиною 14 статті 14 Закону № 3460 передбачено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Разом з тим, при накладенні дисциплінарного стягнення керівництвом ГУ МВС України в Київській області не було враховано, що Бурмака О.О. досить нетривалий час працював у Бориспільському МВ, позитивно характеризується, заздалегідь не планував виїзд за кордон, а отримав таку можливість перебуваючи у відпустці, будь-якої шкоди в результаті порушення позивачем службової дисципліни завдано не було.

При цьому, відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено з яких підстав дії Бурмаки О.О., з урахуванням тієї обставини, що останній перебував у весільній подорожі, визнано такими, що є несумісними з його перебуванням в органах внутрішніх справ.

Помилковим є твердження відповідача про те, Бурмака О.О. раніше притягався до дисциплінарної відповідальності і знову скоїв дисциплінарний проступок.

Із тексту наказу № 2704 від 16.12.2014 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Бориспільського МВ” вбачається, позивача було  попереджено про неповну посадову відповідність у зв’язку з подіями, які відбулися 10.12.2014, тоді як за межами України Бурмака О.О. перебував у серпні 2014.

Тобто, проступок, за який позивача звільнено з органів внутрішніх справ, було скоєно на 4 місяці раніше того, за який його попереджено про неповну посадову відповідність, а отже у даній правовій ситуації відсутня повторність.

На момент виїзду за кордон Бурмака О.О. не мав дисциплінарних стягнень, що мало бути враховано при визначенні йому виду дисциплінарного стягнення.

За таких обставин, КААС прийшов до висновку, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення не відповідає тяжкості проступку та обставинам, за яких його скоєно, а відтак ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

 

Крім того, у провадженні КОАС знаходилась справа № 810/2491/14 за позовом Маришкіна Ігора Михайловича до Державного підприємства обслуговування  повітряного руху України, Міністерства оборони України  про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у запас за станом здоров'я у розмірі 192 665,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наявності відповідних законодавчих підстав, позивачу після звільнення з військової служби не виплачено одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, гарантії щодо виплати якої встановлено статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Після звільнення із Збройних сил України позивач звертався з заявами щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби до відповідачів, проте у виплаті йому було відмовлено, що на думку позивача є протиправним.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України одноразової грошової допомоги. Свою позицію мотивував тим, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки за своїм правовим статусом не належить до суб'єктів владних повноважень, є державним комерційним підприємством, яке не отримує кошти ні з державного ні з будь-якого місцевого бюджетів. Отже, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, повинна бути нарахована та виплачена при звільненні позивача з військової служби Міністерством оборони України. Вважає незаконними та безпідставними позовні вимоги до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Представник Міністерства оборони України в свою чергу проти позову заперечував. На обґрунтування заперечень проти позову вказав на те, що позивач був звільнений згідно з наказом Міністерства оборони України, за станом здоров'я, безпосередньо з посади у структурі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Таким чином, вважає що саме на Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в силу ч. 7 ст. 9 та абз. 5 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»        покладено обов'язок щодо виплати позивачу грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Судом першої інстанції встановлено, що Маришкін І.М. проходив військову службу з 05.08.1982 по 21.02.2014, що підтверджується витягом із послужного списку.

На виконання наказу Міністра оборони України від 08.12.1999 №704, Маришкін І.М. був відряджений із залишенням на військовій службі до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Міністерства транспорту і зв'язку України із залишенням на військовій службі на підставі Указу Президента України від 25.10.2007 №1020, постанов Кабінету міністрів України від 20.06.2003 №933, від 19.07.1999 №1281 про відрядження в установленому порядку військовослужбовців Збройних сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України міністерства транспорту і зв'язку України, що підтверджується Довідкою від 18.02.2014 №1.6.40-8 Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України.

На підставі наказу Міністра оборони України №26 від 03.02.2014, Наказом генерального директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 20.02.2014 №91/о, Наказом регіонального структурного підрозділу Київського районного центру «Київцентраеро» ДП «Украерорух» №102/0 від 21.02.2014 Маришкін І.М. був звільнений з військової служби у запас з посади старшого штурмана (старшого дипетчера з руху літаків РПС «Київцентраеро» у військовому званні майора провідного інженера відділу організації експлуатації засобів зв'язку, навігації та спостереження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відповідно до пункту «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).

На день звільнення з військової служби, вислуга позивача у Збройних силах України у календарному обчисленні становить 31 рік 05 місяців.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України з вимогами виплатити належну суму одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби, на що позивач отримав відповідь №248/3/9/1/208 від 02.04.2014, у якій повідомлялось, що враховуючи положення п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплату  одноразової грошової допомоги  при звільненні з військової служби повинно здійснювати ДП «Украерорух».

Позивач, також, звернувся з листом до ДП «Украерорух» з вимогою здійснити виплату одноразової грошової допомоги.

Листом від 15.03.2014 №1.24-8 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України повідомило позивача Маришкіна І.М. про те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких Інших осіб» та п. 4 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплата одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби має виплачуватись за рахунок коштів державного бюджету, призначених для утримання Збройних Сил України. ДП «Украаерорух» не отримує кошти з державного бюджету України і тому не може здійснювати виплату зазначеної грошової допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших формуваннях, а також членів їх сімей.

Законодавчим актом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Умови і порядок виплати пенсійного забезпечення та допомоги військовослужбовцям визначено ст.. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до ч. 2 зазначеної статті , військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата допомоги при звільненні військовослужбовців з військової служби також гарантована ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, якою встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Маришкін І.М. у період з 05.08.1982 по 21.02.2014 проходив військову службу та був звільнений з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я)               ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в званні  майора із вислугою у збройних силах 31 рік 05 місяців.

Суд першої інстанції виходячи з вищевказаного вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії щодо виплати якої встановлені ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 цього ж Закону, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Положення ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» кореспондуються із положеннями ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .

Згідно із абз. 4 та 5 ч. 2 ст. 15 вказаного закону, виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Тобто, обов'язком виплати одноразової грошової допомоги на користь військовослужбовця у зв'язку з завершенням такою особою проходження військової служби через стан здоров'я, законодавець обтяжив Міністерство оборони України, оскільки в розумінні Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” саме Міністерство оборони України є тим суб'єктом права, з яким у військовослужбовця виникають і тривають правовідносини з проходження публічної служби.

Частиною 7 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, установ, організацій, а також Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, зберігаються всі види забезпечення, передбачені ст.ст. 9 і 9-1 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Суд першої інстанції вказав, що у публічних відносинах з приводу проходження військової служби Маришкін І.М. перебував саме з Міністерством оборони України, наказом якого позивача звільнено з військової служби у запас. У такому випадку, позивач не підпадає під категорію осіб, що безпосередньо звільнені з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, оскільки підставою та передумовою звільнення позивача з посади в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху був наказ Міністра оборони України. Таким чином, нарахування та виплата одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні його з військової служби має здійснюватися саме за рахунок коштів Міністерства оборони України.

Крім того, судом першої інстанції було наведено практику розгляду даної категорії справ, а саме Київського апеляційного адміністративного суду у рішенні            № 2а-1655/12/1070 від 12.02.2013 та Вищого адміністративного суду України у рішенні № К/800/20119/13 від 07.08.2013, від 26.11.2013 у справі № К/9991/81832/12, від 13.02.2013 у справі № К/9991/69001/12  та № К/9991/25954/12.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 1294 від 07.11.2011 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з довідкою, виданою Державним підприємством обслуговування повітряного руху України від 24.02.2014 № 10.1-242, місячне грошове забезпечення позивача складається з: окладу за військовим званням у сумі 125,00 грн., посадового окладу у сумі 8 170,00 грн., надбавки за вислугу років у сумі 3 318,00 грн. , за роботу з  документами, які містять державну таємницю – 817,00 грн. Отже, загальна сума місячного грошового забезпечення позивача становить 12 430,00 грн.

Таким чином, при звільненні з військової служби за станом здоров'я, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачу належить до виплати одноразова грошова допомога у розмірі 192 665,00 грн. (12430/2х30 = 192665).

За таких обставин, відмова Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби є необґрунтованою та протиправною.

Водночас, враховуючи відсутність у даному випадку законодавчих підстав для стягнення вказаної суми одноразової грошової допомоги із Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, вимоги позивача до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задоволенню не підлягають.

З огляду за вищевикладене суд першої інстанції позов задовольнив частково, а саме стягнув з Міністерства оборони України на користь Маришкіна І.М. одноразову грошову допомогу  при звільнені з військової служби у розмірі 192 665,00 грн. та в решті позовних вимог відмовив.

Постановою від 28.10.2014 суд апеляційної інстанції рішення КОАС скасував та виніс нову, якою у задоволенні позовних вимог Маришкіна І.М. до Міністерства оборони України відмовив.

Позов задовольнив частково та зобов’язав Державне підприємство обслуговування повітряного руху України здійснити нарахування та виплату Маришкіну Ігору Михайловичу одноразової грошової допомоги у зв’язку із звільненням з військової служби передбаченому ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходила з наступного.

Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ.

Абзацом 1 п. 2 ст. 15 зазначеного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров’я чи у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (у редакції, чинній на час вчинення спірних відносин) військовослужбовці Збройних сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, установ, організацій, а також Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями в цих державних органах, установах, організаціях, а також Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, затверджується Президентом України.

Згідно абз. 4 та 5 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Колегія суддів зробівши аналіз зазначених норм матеріального права вважає, що обов’язок з виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби законодавець покладає як на Міноборони, інші утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, так і на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади залежно від того, були відряджені зазначені військовослужбовці для подальшого проходження служби в органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади чи ні.

У разі коли військовослужбовці звільняються безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах, куди вони були відряджені для подальшого проходження служби із залишенням на військовій службі, обов’язок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби покладається законодавцем на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації,  вищі навчальні заклади відповідно, до яких були відряджені зазначені військовослужбовці та у яких вони працювали.

Крім того, п. 1 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров’я чи у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною 5 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Пунктом 14 Постанови № 393 встановлено, що військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, звільненим зі служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

Відповідно до п. 4 Постанови № 1281 грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється у порядку, визначеному постановою № 104.

При цьому передбачено, що фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до п. 1 Постанови № 104 виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення, зокрема, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, видатки на її виплату здійснюються за кодом «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Підприємства, здійснюється за рахунок коштів цього підприємства, то виплата одноразової грошової допомоги зазначеним військовослужбовцям при звільненні зі служби також здійснюється за рахунок коштів Підприємства.

Колегія суддів також вказала на аналогічну правову позицію викладену і у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014, справа за № 21-398а14.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказала на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з помилковим застосуванням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.

 

Також можно навести, як приклад справу за № 810/2697/14 за позовом Гамайди Тетяни Іванівни до Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області, Головного Управління Держземагентства у Київській області, Державного земельного агентства України  про визнання протиправним та скасування наказу Державного земельного агентства України від 10.04.2014 № 121-кт/а «Про звільнення Гамайди Т.І.» та наказу Головного Управління Держземагенства у Київській області від 10.04.2014 № 40-к «Про звільнення Гамайди Т.І.».; поновлення Гамайди Тетяни Іванівни на посаді начальника Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області з 10.04.2014; стягнення з Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області на користь Гамайди Тетяни Іванівни середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.04.2014 по день розгляду справи у суді.

В обґрунтування позовних вимог було вказано, що Державним земельним агентством України була проведена перевірка діяльності Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області, начальником якого вона була, та встановлено, що робота в управлінні організована на неналежному рівні. Водночас, на думку позивача, виявлені під час перевірки Управління порушення не відповідають фактичним обставинам, в своїй більшості були відсутні, а ті, що дійсно були, не є грубими та не можуть свідчити про неналежну організацію роботи Управління. Окремо зазначила, що оскаржуваними наказами її було звільнено з займаної посади за порушення присяги державного службовця. Зазначила, що звільнення за порушення присяги це найсуворіший вид відповідальності державного службовця, який передбачає вчинення діяння, несумісного з продовженням державної служби на будь-якій посаді у будь-якому державному органі.

Судом першої інстанції встановлено, що у квітні 2014 року спеціально створеною комісією при Державному земельному агентстві України проведено перевірку окремих питань діяльності Управління Держземагенства Броварському районі Київської області, за результатами якої був складений Акт перевірки (без номеру, без дати).

Під час судового розгляду на запитання суду на підставі чого була проведена перевірка та що стало причиною її проведення, представник відповідача-3 відповів, що перевірка проведена на підставі Наказу Державного земельного агентства України від 03.04.2014 № 120. Причину проведення перевірки (планова, звернення громадян тощо) навести не зміг.

Перевіркою встановлено, що у своїй діяльності Управління допускає численні порушення вимог чинного законодавства.

Зокрема, в частині роботи з документами та контролю за їх виконанням виявлені наступні порушення: в Управлінні відсутня власна інструкція з діловодства та номенклатура справ, окремий облік запитів на інформацію, місце для роботи запитувачів з документами, форми для подання запитів на отримання публічної інформації; в Управлінні не ведеться облік документів з грифом обмеження доступу «Для службового користування»; в Управлінні відсутній журнал обліку та видачі печаток і штампів, не визначено порядок обліку та зберігання печаток, не визначено відповідальних осіб за зберігання та використання печаток і штампів.

В частині кадрової роботи Управління виявлені порушення: не розроблені положення про структурні підрозділи, не на всі посади розроблено посадові інструкції; за перевіряємий період не відбувалось призначень з кадрового резерву, а сам резерв не формувався; формування особових справ ведеться з порушенням вимог законодавства; особові справи зберігаються на відкритій полиці, а не в сейфах; атестація державних службовців у 2013 році проходила з порушенням, а саме: результати атестації не затверджувались, протокол засідання наданий під час перевірки не був.

В частині надання адміністративних послуг Управлінням виявлені наступні порушення: на стендах Управління розміщені інформаційні та технологічні картки, які за своїм змістом не відповідають встановленому зразку; в Управлінні не забезпечено прийому суб’єктів звернень з надання адміністративних послуг в кількості не менше сорока годин на тиждень; Управлінням не розроблено власний сайт; витяги з Державного земельного кадастру надаються з порушенням встановлених законодавством строків; не встановлено скриньки для висловлення суб’єктами звернення зауважень та пропозицій.

У подальшому, на підставі вказаного Акта перевірки, доповідної записки голови комісії з перевірки Управління та пояснень Гамайди Т.І., наказом Державного земельного агентства України від 10.04.2014 № 121-кт/а «Про звільнення Гамайди Т.І.» відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України та п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу» позивача звільнено з займаної посади начальника Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області за порушення присяги державного службовця.

Зазначений наказ був оголошений позивачу 14.04.2014 на прийомі у заступника начальника Головного управління Зубовича І.О. наказом Головного Управління Держземагенства від 10.04.2014 № 40-к.

Згідно із Положенням про Управління (Відділ) Держземагентства у районі, затвердженого Наказом міністерства аграрної політики  та продовольства України                        від 10.05.2012 № 258 Управління (Відділ) Держземагентства у районі є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України.

Управління (Відділ) підпорядковане Держземагентству України та відповідно Республіканському комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Головному управлінню Держземагентства в області.

Управління (Відділ) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр) та його заступників, наказами Держземагентства України, дорученнями Голови Держземагентства України та його заступників, актами відповідної місцевої держадміністрації та відповідного органу місцевого самоврядування, наказами Головного управління, а також цим Положенням.

Завданням Управління (Відділу) є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до п. 9 Положення про Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області, затвердженого наказом Держземагенства України від 14.06.2013 № 263, Управління очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється Головою Держземагенства України.

Згідно із Наказом Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області від 16.09.2013 № 25 начальник здійснює керівництво Управлінням, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.

Начальник, окрім іншого, організовує та забезпечує виконання Управлінням відповідних актів законодавства, наказів Мінагрополітики та Держземагенства,

Як убачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача за результатами перевірки діяльності Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області виявлено ряд порушень, які на думку відповідача, є грубими, свідчать про неналежну організацію позивачем роботи ввіреного йому Управління та по своїй суті є порушенням позивачем присяги державного службовця.  

 

Під час перевірки посадові особи Державного земельного агентства України  встановили, що в Управлінні на порушення вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1242 (надалі-Типова інструкція) відсутня власна інструкція з діловодства та номенклатура справ, місце для роботи запитувачів з документами, окремий облік запитів на інформацію, форми для подання запитів на отримання публічної інформації, не розроблено власний сайт.

Водночас, відповідно до п. 4 Типової інструкції відповідальність за організацію діловодства в установах несуть їх керівники.

Згідно із п. 5 Типової інструкції організація діловодства в установах покладається на їх структурні підрозділи (департаменти, управління, відділи, сектори) діловодства (документального забезпечення), загальні відділи, канцелярії тощо (далі - служба діловодства).

Під час судового розгляду судом встановлено, що на час призначення позивача начальником Управління інструкція з діловодства та номенклатура справ у Управлінні були відсутні.

Наказом начальника Управління від 16.08.2013 № 11 організацію діловодства в Управлінні було покладено на головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Джемілєву А.А.

Тобто, позивач після призначення начальником Управління, майже одразу вчинив передбачені чинним законодавством дії щодо організації діловодства у ввіреному йому Управлінні.

Відповідно до п. 6 Типової інструкції служба діловодства відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, розробляє інструкцію установи з діловодства та номенклатуру справ установи.

Як убачається з наданих суду пояснень Джемілєвої А.А., в Управлінні дійсно відсутня інструкція з діловодства та частково номенклатура справ, проте, такі документи перебувають в стадії розробки, на даний час у своїй діяльності Управління керується посадовими інструкціями.

Номенклатура справ розроблена більшістю структурних підрозділів Управління, а в решті перебуває на стадії розробки.

Щодо відсутності окремого приміщення для роботи запитувачів з документами позивач під час судового розгляду пояснила, що в Управлінні дійсно такого окремого приміщення не має. Проте, у коридорах Управління наявні столи і стільці, на яких суб’єкти звернень мають змогу як ознайомитись з певними документами, так і написати заяви, листи тощо. Вказаний факт у судовому засіданні підтвердив представник Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області. Відсутність окремого приміщення пояснюється відсутністю належного фінансування Управління, та як наслідок, неможливістю виділити окреме приміщення для зазначених цілей.

Натомість позивачем було вчинено всі дії задля належної організації діловодство в Управлінні, начальником якого вона була.

Щодо відсутності в Управлінні окремого обліку запитів на інформацію та форм для подання запитів на отримання публічної інформації позивач пояснила, що на стендах в Управлінні наявні примірні зразки для написання запитів. Окремий облік запитів дійсно не ведеться, проте кожна особа може подати запит до канцелярії Управління, доступ до якої є вільним. Такі запити реєструються в журналі вхідної кореспонденції.

Щодо відсутності в Управління власного сайту, судом встановлено з пояснень позивача, що жодних письмових доручень від Головного управління та від Державного земельного агентства щодо необхідності розробити власний сайт за весь час роботи в Управлінні до неї не надходило.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку хоча такі порушення, як відсутність Інструкції з діловодства та номенклатури справ, відсутність окремого обліку запитів та власного сайта насправді мали місце, проте, такі порушення не призвели до неналежного виконання Управлінням покладених на нього обов’язків.

Стосовно викладеного в Акті перевірки твердження перевіряючих, що в Управлінні відсутній журнал обліку та видачі печаток і штампів, не визначено порядок обліку та зберігання печаток, не визначено відповідальних осіб за зберігання та використання печаток і штампів, судом встановлено, що наказами Управління від 16.08.2013 № 3 та № 6 було введено в дію гербову печатку управління та власні печатки державних кадастрових реєстраторів, і покладено відповідальність за їх обліком та зберіганням на Гамайду Т.І. та державних кадастрових реєстраторів відповідно.

Під час судового розгляду судом витребувано у відповідача журнал реєстрації наказів та встановлено, що вказаний журнал містить запис про вищенаведені накази.

А відтак, наведене спростовує висновок перевіряючих про відсутність в Управлінні контролю за обліком та видачею печаток і штампів.

Щодо виявлених під час перевірки порушень у веденні кадрової роботи Управління, судом першої інстанції встановлено, що в Акті перевірки встановлено, що в Управлінні не розроблені положення про структурні підрозділи, не на всі посади розроблено посадові інструкції.

Відповідно до п. 10.2 Положення про Управління (Відділ) Держземагентства у районі, затвердженого Наказом міністерства аграрної політики  та продовольства України від 10.05.2012 № 258, начальник Управління затверджує положення про структурні підрозділи Управління (Відділи) і посадові інструкції працівників.

В п. 5 Типової інструкції вказано, що за зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні інших документів, а також організацію діловодства та зберігання документів у структурних підрозділах установи відповідають їх керівники.

Наведене свідчить, що обов’язок по розробці положень про структурні підрозділи управління покладено на керівників відповідних структурних підрозділів та мають лише затверджуватись начальником управління.

Судом встановлено, що після вступу позивача у червні 2013 року на посаду начальника Управління, нею було доручено всім керівникам структурних підрозділів розробити положення про структурні підрозділи. На більшість посад посадові інструкції були розроблені та затверджені Наказом начальника Управління від 16.08.2013 № 11.

Під час судового розгляду справи встановлено, що в Управлінні відсутня лише одна посадова інструкція на посаду головного спеціаліста. Проте, це пов’язано з тим, що особа, яка займає вказану посаду, перебуває у декретній відпустці, а на її місці працює інший спеціаліст, інструкція на якого розроблена та затверджена.

Наведене свідчить, що і в даному питанні позивачем вчинено усіх необхідних дій для належної організації діяльності Управління, а висновки Акта не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо твердження відповідача, що за перевіряємий період не відбувалось призначень з кадрового резерву, а сам резерв не формувався, судом зазначалось наступне.

Відповідно до п. 4 Положення про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №199 від 28.02.2001 на кожну посаду державного службовця кадровий резерв формується з  такого розрахунку: на посаду керівника - не менше двох осіб, на посади спеціалістів  складаються списки осіб, зарахованих до кадрового резерву, з урахуванням фактичної потреби.

Позивач зазначав, що за період перебування на посаді Начальника Управління фактичної потреби у формуванні кадрового резерву спеціалістів та призначення з нього взагалі не було (за весь період роботи звільнилось лише двоє працівників і на їх місця були переведені особи з інших територіальних Управлінь Держкомзему).

Кадровий резерв на посади начальника та заступника управління формувався, що було підтверджено в судовому засіданні представником відповідача-1.

Щодо формування особових справ з порушення вимог законодавство, встановлено, що дійсно (підтверджується поясненнями відповідальної за кадрову роботу особи Гардобій Н.Д.) справи формувались з певними порушеннями, проте на даний час порушення усунуті.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що порушення вимог щодо формування особових справ (не заповнені пункти 14 та 16, розділи III та IX, документи у справах розміщені хаотично) є порушеннями не грубого характеру та жодним чином не впливають на основну діяльність Управління Держземагенства Броварському районі Київської області - реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Щодо проведення атестації державних службовців у 2013 році, судом встановлено наступне.

Відповідно до Наказу Управління від 04.11.2013 № 45/1 затверджено склад атестаційної комісії, з одночасним призначенням заступника голови Управління головою комісії.

За результатом проведеної атестації комісією прийнято Протокол від 05.12.2013             № 4, яким встановлено, що всі працівники Управління відповідають займаний посадам.

Під час судового розгляду судом витребувано у відповідача журнал реєстрації наказів та встановлено, що вказаний журнал містить за про вищенаведені накази.

А відтак, наведене спростовує висновок перевіряючих про порушення Управлінням порядку проведення атестації державних службовців у 2013 році.

Крім того, щодо виявлених під час перевірки порушень в частині надання адміністративних послуг Управлінням, судом встановлено наступне.

Як вбачалось з Акту перевірки, посадові особи відповідача встановили, що: на стендах Управління розміщені інформаційні та технологічні картки, які за своїм змістом не відповідають встановленому зразку; в Управлінні не забезпечено прийому суб’єктів звернень з надання адміністративних послуг в кількості не менше сорока годин на тиждень; витяги з Державного земельного кадастру надаються з порушенням встановлених законодавством строків; не встановлено скриньки для висловлення суб’єктами звернення зауважень та пропозицій.

Як пояснив під час судового розгляду позивач, вказані твердження відповідача не в повній мірі відповідають фактичним обставинам з огляду на наступне.

Так, у квітні 2013 року (ще до вступу позивача на посаду начальника) в Управлінні Наказом від 10.04.2013 № 32 були затверджені примірні Інформаційні та Технологічні картки для кожної адміністративної послуги.

У червні 2013 року, після призначення позивача на посаду начальника Управління, нею доручено Джемілєвій А.А. (відповідальній за діловодство) привести вказані картки у відповідність до вимог законодавства.

Картки були розроблені, затверджені позивачем та розміщені на інформаційних стендах Управління.

Під час судового розгляду представник відповідача підтвердив, що вказані картки не в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства, проте дають змогу в повній мірі встановити обсяг, час виконання, ціну тощо послуг, які надаються Управлінням.

Зазначив, що повна інформація щодо надання послуг розміщена також на дверях кабінетів, де надаються такі послуги.

Суд зазначив, що вказане порушення не призвело до будь-яких негативних наслідків, оскільки у випадку виникнення у суб’єктів звернення питань щодо обсягу послуг, які надаються Управлінням, вони могли звернутись до канцелярії Управління та отримати всю необхідну інформацію або ознайомитись з нею на стендах, розміщених на дверях відповідних кабінетів.

Щодо не забезпечення прийому суб’єктів звернень з надання адміністративних послуг в кількості не менше сорока годин на тиждень позивач зазначила, що Управління згідно із графіком роботи надає громадянам та юридичним особам адміністративні послуги з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00 та у суботу з 10-00 до 16-00.

Також, позивач зазначала, що дійсно окремі послуги надаються спеціалістами Управління не щоденно. Вказаний факт пов'язаний з тим, що кількість звернень до Управління не є великою, черг майже ніколи не має, скарг щодо малої кількості часу для прийому громадян та юридичних осіб до Управління за час роботи позивача не надходило.

Крім того, окрім прийому документів спеціалістам потрібен час на їх обробку (підготовку відповідей, витягів тощо). Кількість працівників Управління затверджується на рівні Державного земельного агентства України та на даний час не дозволяє створити безперервний прийом документів від громадян та юридичних осіб.

Стосовно посилань відповідача на скарги громадян стосовно надання Управлінням адміністративних послуг (були надані громадянами перевіряючим особам під час перевірки) , позивач зазначила, що до самого Управління жодних таких скарг ані під час перевірки, ані раніше не надходило. Про їх існування їй стало відомо лише з Акта перевірки.

Щодо не встановлення скриньки для висловлення суб’єктами звернення зауважень та пропозицій пояснила, що дійсно такої скриньки не було. Проте, зазначила, що доступ до канцелярії Управління є вільним, будь-яка особа може звернутись зі скаргою чи пропозиціями і така заява обов’язково буде прийнята і розглянута. Окремо зазначила, що ще до завершення перевірки скринька була встановлена. Вказаний факт підтвердив представник відповідача-1.

Як вбачалось з Акту перевірки, перевіряючими встановлено, що витяги з Державного земельного кадастру надаються в Управлінні з порушенням встановлених законодавством строків.

Під час судового розгляду позивач пояснила, що дійсно на робочому місці Державного кадастрового реєстратора Бабича К.О. під час перевірки було виявлено деяку кількість сформованих, але не виданих витягів з Державного земельного кадастру.

Проте, до роботи вказаного кадастрового реєстратора нарікання виникали і раніше. Так, у березні 2014 року, за результатами перевірки міжрайонної прокуратури було виявлено в роботі кадастрових реєстраторів Управління певні порушення Закону України “Про державний земельний кадастр” .

За наслідками перевірки п’ятьом реєстраторам (у тому числі, Бабичу К.О.), відповідно до статті 14 Закону України “Про державну службу”, позивачем було винесено попередження про неповну службову відповідність.

Таким чином, суд констатував, що виявлене перевіркою порушення термінів видачі витягів з Державного земельного кадастру насправді відбувалось. Проте, позивачем вживались визначені законодавством заходи задля належної організації такої видачі. Фактично, саме порушення пов’язано з невідповідальним ставленням до своїх обов’язків саме державного кадастрового реєстратора, а не позивача.

Стосовно використання начальником Управління факсимільного підпису  для засвідчення службових документів, судом встановлено наступне.

Як убачається з Акта перевірки, на «значній кількості» висновків про погодження документації із землеустрою позивачем проставлявся факсимільний підпис.

Відповідно до п. 59 Типової інструкції факсимільне  відтворення підпису  посадової особи на організаційно-розпорядчих, фінансових, бухгалтерських документах за допомогою механічного або іншого копіювання не допускається.

Водночас, під час судового розгляду позивач заперечила факт використання нею факсимільного підпису на висновках про погодження документації із землеустрою. Зазначила, що письмові пояснення щодо використання факсимільного підпису, які лягли в основу викладеного в Акті перевірки твердження відповідача-3, були надані нею помилково. Пояснила, що дійсно використовувала факсимільний підпис, проте лише на супровідних листах.

На вимогу суду надати докази на підтвердження факту використання позивачем факсиміле для підпису висновків про погодження документації із землеустрою (оригінал для огляду, копії таких витягів, фотографії тощо) відповідачем таких доказів надано не було.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що викладене в Акті перевірки твердження відповідача про використання позивачем для підпису висновків про погодження документації із землеустрою факсимільного підпису, не підтверджується належними та допустимими доказами.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції зазначив, що встановлені Актом перевірки порушення в діяльності Управління в більшій своїй частині були спростовані під час судового розгляду. Порушення, які фактично мали місце бути, не є грубими, відповідальність за них лежить як на позивачеві, так і на відповідальних особах Управління. Загалом такі порушення не призвели до суттєвих збоїв в роботі Управління та не вплинули на виконання Управлінням покладених на нього завдань.

Суд звертає увагу, що оскаржуваними Наказами позивача було звільнено з посади за порушення присяги державного службовця відповідно до ст. 17 Закону України «Про Державну службу».

Колегія суддів першої інстанції не погодилась з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про Державну службу»  передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, у разі порушення держслужбовцем присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про Державну службу» громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Аналізуючи текст присяги, можна зробити висновок, що в основу поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення присяги.

Тому, складаючи присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим під порушенням присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Державну службу» за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.

Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (догана та звільнення, у відповідності до ст. 147 Кодексу законів про працю), до держслужбовців можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка на строк до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Тобто, чинним законодавством передбачено ряд дисциплінарних стягнень до держслужбовців, які застосовуються до працівників в залежності від тяжкості вчиненого проступку.

Чіткого розмежування діянь державних службовців, які є порушенням присяги та є підставою для припинення державної служби, а також діянь, які є підставою для притягнення лише до дисциплінарної відповідальності, чинне законодавство не містить.

Водночас, звільнення за порушення присяги державного службовця - це найсуворіший вид відповідальності державного службовця, який передбачає вчинення діяння, несумісного з продовженням державної служби на будь-якій посаді у будь-якому державному органі, яке, окрім іншого, є більш значущим та істотним, ніж дисциплінарні правопорушення.

Такий вид відповідальності повинен застосовуватися лише у випадках, коли інші заходи відповідальності, зокрема, дисциплінарної, є недостатніми.

Зокрема суд першої інстанції навів ряд аналогічних правових позицій викладених у постановах Верховного Суду України від 03.12.2013 та від 09.07.2013.

Суд зазначає, що звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Крім того, під час прийняття оскаржуваного наказу відповідачем не враховано, що позивач понад 15 років працює на державних посадах, пов’язаних з земельними відносинами.

За весь час роботи позивачка жодного разу не притягалась до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів першої інстанції зазначає, що вирішуючи питання про те, чи є виявлені порушення грубими та такими, що свідчать про порушення позивачем, як державним службовцем, присяги, суд має виходити з їх характеру, обставин, за яких їх вчинено, яку завдано ними (могло бути завдано) шкоду.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані наказ Державного земельного агентства України від 10.04.2014 № 121-кт/а «Про звільнення Гамайди Т.І.» та наказ Головного Управління Держземагенства у Київській області від 10.04.2014 № 40-к «Про звільнення Гамайди Т.І.» прийняті безпідставно та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, враховуючи той факт, що судом встановлено незаконність звільнення позивача із займаної посади, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині поновлення Гамайди Т.І. на посаді начальника Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області з 10.04.2014 підлягають задоволенню

Щодо позовних вимог про стягнення з Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області на користь Гамайди Тетяни Іванівни середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.04.2014 по день розгляду справи у суді, суд зазначив наступне.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньоденної заробітної плати встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.        

Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено, що за лютий 2014 року позивачу виплачено заробітну плату у розмірі 1931,27 грн., а за березень 2014 року – 2064,19 грн., що підтверджується наданою відповідачем-1 довідкою за відповідні періоди.

Сума робочих днів, відпрацьованих позивачем за два календарних місяця, що передували звільненню, становить 40 днів [20 у лютому + 20 у березні = 40], а середньомісячне число робочих днів становить 20 календарних днів [40 / 2=20].

Середньоденна заробітна плата позивача у такому випадку становить 99,88 грн. [(1931,27+2064,19):40=99,88 грн.].

Позивача було звільнено з 10.04.2014, отже, на момент винесення рішення у справі час вимушеного прогулу становить 27 робочих дні, а відтак сума грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу, становить 99,88*27=2696,89 грн.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції позов задоволено та визнано протиправним та скасовано Наказ  Головного Управління Держземагенства у Київській області від 10.04.2014 № 40-к «Про звільнення Гамайди Т.І.»; визнано протиправним та скасовано Наказ Державного земельного агенства України від 10.04.2014 № 121-кт/а «Про звільнення Гамайди Т.І.»; поновлено Гамайду Т.І. на посаді начальника Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області з 10.04.2014, а також стягнуто з Управління Держземагенства у Броварському районі Київської області на користь Гамайди Тетяни Іванівна середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2014 по 22.05.2014 у розмірі 2696 (дві тисячі шістсот дев'яносто шість) гривень 89 копійок.

04.12.2014 постановою суду апеляційної інстанції вищевказану постанову КОАС було скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог Гамайди Т.І. відмовлено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що Наказом Держземагентства України від 10.04.2014                № 121-кт/а позивач звільнена з посади начальника Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області за порушення Присяги державного службовця.

Зокрема, підставою для звільнення позивачки стали грубі порушення в організації діяльності Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області (далі за текстом - Управління) при наданні адміністративних послуг, що були виявлені Комісією під час проведення перевірки окремих питань діяльності Управління та дотримання вимог законодавства при наданні адміністративних послуг, та зафіксовані в загальному Акті про результати перевірки Управління.

Так, за результатами проведеної відповідно до наказу Держземагентства України від 03.04.2014 № 120 перевірки Управління, яке очолювала позивач, встановлено, що всупереч Закону України “Про адміністративні послуги” та наказів Держземагентства України від 29.03.2013 № 133 та від 17.07.2013 № 295 Управлінням систематично, протягом усього періоду перебування позивача на посаді керівника ігнорувалися та не виконувалися вимоги Закону України “Про адміністративні послуги” та накази Держземагентства України з цих питань.

Саме зазначені порушення в сфері надання адміністративних послуг були покладені в основу доповідної записки Заступника директора Юридичного департаменту - голови Комісії з проведення перевірки, яка стосувалася розгляду , питання щодо звільнення Гамайди Т.І. з посади.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що решта причин значених в Акті перевірки, не стосуються звільнення позивачки і не повинні були досліджуватися судом при прийнятті рішення.

Натомість при винесенні рішення судом першої інстанції надано розширену оцінку всім зазначеним в Акті порушенням, крім тих, що дійсно стали підставою для звільнення позивача.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адміністративні послуги» державна політика у сфері надання адміністративних послуг базується на принципах: стабільності; рівності перед законом: відкритості та прозорості; оперативності та своєчасності; доступності інформації про надання адміністративних послуг; неупередженості та справедливості; доступності та зручності для суб'єктів звернень.

Суб'єкти надання адміністративних послуг зобов'язані забезпечити: облаштування у місцях прийому суб'єктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних документів та інформації в обсязі, достатньому для отримання адміністративної послуги без сторонньої допомоги: створення та функціонування веб-сайтів, на яких розміщується інформація про порядок надання відповідних адміністративних послуг, режим доступу до приміщення, в якому здійснюється прийом суб'єктів звернень, наявність сполучення громадського транспорту, під'їзних шляхів та місць паркування; здійснення посадовими особами прийому суб'єктів звернень згідно з графіком, затвердженим керівником відповідного суб'єкта надання адміністративних послуг. Кількість годин прийому суб'єктів звернень має становити не менше 40 годин на тиждень, у тому числі в суботу - не менше шести годин; надання суб'єкту звернення, який звернувся за допомогою засобів телекомунікації (телефону, електронної пошти, інших засобів зв'язку), інформації про порядок надання адміністративних послуг; видання довідково-інформаційних матеріалів про адміністративні послуги та безоплатне поширення таких матеріалів у приміщеннях, в яких здійснюється прийом суб'єктів звернень; облаштування скриньки для висловлення суб'єктами звернень зауважень і пропозицій щодо якості надання адміністративних послуг, проведення щорічного аналізу таких зауважень і пропозицій, вжиття відповідних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про адміністративні послуги» суб'єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб'єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.

Інформаційна картка адміністративної послуги розміщується суб'єктом надання адміністративних послуг на його офіційному веб-сайті та у місці здійснення прийому суб'єктів звернень.

На виконання даного Закону України «Про адміністративні послуги» наказом Держземагентства України від 29.03.2013 № 133 «Про затвердження Примірних формаційних та Технологічних карток адміністративних послуг, які надаються територіальними органами Держземагентства України” та 07.07.2013 № 295 «Про деякі питання щодо надання адміністративних послуг Держземагентством України та його територіальними органами», керівникам територіальних органів Держземагентства України доручено забезпечити здійснення відповідних заходів.

Разом з тим, за результатами проведеної перевірки було встановлено, що Управлінням зазначені вимоги Закону України “Про адміністративні послуги” та доручення Держземагентства України було проігноровано, зокрема: не затверджено Інформаційні та Технологічні картки до кожної адміністративної послуги, які повинні надаватися територіальними органами Державного агентства земельних ресурсів України на районному рівні; не облаштовано у місцях прийому суб'єктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних документів та інформації в обсязі, достатньому для отримання адміністративної послуги без сторонньої допомоги; не створено та не забезпечено функціонування веб-сайтів, на яких розміщується інформація про порядок надання відповідних адміністративних послуг, не забезпечено прийому суб'єктів звернень з надання адміністративної послуги в кількості не менше 40 годин на тиждень, у тому числі в суботу - не менше шести годин, що підтверджується скаргами громадян, що наданні членам Комісії (в матеріалах справи наявні графіки, пояснення працівників та скарги громадян про надання адміністративних послуг по певних днях у кількості трьох годин, в суботу прийом взагалі не проводився); не встановлено скриньки для висловлення суб'єктами звернень зауважень і пропозицій щодо якості надання адміністративних послуг, порушення строків надання адміністративних послуг (витягів із Державного земельного кадастру про земельну ділянку та з Технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки).

Також, станом на момент проведення перевірки інформаційні та технологічні картки до десяти адміністративних послуг, які повинні надаватися Управлінням, взагалі не затверджено (відсутні) зокрема про: внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про обмеження у використанні земель; надання витягу з Державного земельного кадастру про обмеження використання земель; надання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; надання викопіювання з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру; виправлення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена не з вини органу, що здійснює його ведення; надання довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем); внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами; видача витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку на ствердження внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту; виправлення технічної помилки у відомостях з Державного земельного кадастру, яка була допущена органом, що здійснює його ведення; надання довідки про наявність та розмір земельної частки (паю), довідки про наявність у державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання).

Крім того, зазначеним наказом Управління затверджено примірні технологічні картки адміністративних послуг, повноваження надавати які Положенням Управлінню не надано, зокрема: прийняття рішення щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності; внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про межі державного кордону України у разі, коли замовником документації із землеустрою, на підставі якого вносяться відомості, є орган державної влади.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошувала на тому, що зазначеним порушенням судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення взагалі не надано оцінки, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи судом.

Також слід звернути увагу на те, що всупереч вимогами ст. 186-1 ЗК України, підготовка висновків про погодження документації із землеустрою здійснювалася безпосередньо їх замовниками, землевпорядними організаціями, на яких начальником Управління проставляється факсимільний підпис, який засвідчується печаткою. Використання факсимільного підпису відбувалося також і на витягах нормативної грошової оцінки, довідках по формі 6-ЗЕМ.

Висновок суду про відсутність в матеріалах справи доказів використання факсимільного підпису не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи міститься копія пояснень самої позивачки, а також завідувача юридичним сектором Управління про те, що такі дії нею вчинялися.

Слід також зазначити, що фактичне усунення Управління та його керівника від участі у погодженні документації із землеустрою, створює передумови для порушень та зловживань у сфері земельних відносин при реалізації органами місцевого самоврядування та виконавчої влади повноважень по наданню земельних ділянок державної та комунальної власності.

Тобто, позивачем внаслідок бездіяльності та неналежної організації роботи підконтрольного їй Управління, допущено грубі порушення Закону України “Про адміністративні послуги”, що відображається на якості та своєчасності надання Управлінням адміністративних послуг.

Відповідно до Положення про Управління (Відділ) Держземагентства України у районі, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року № 258, зареєстрованого в Мін'юсті 30.05.2012 № 854/21166, начальник Управління здійснює керівництво Управлінням (Відділом) та несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції пришла до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог та поновлення позивача на роботі, оскільки виявлені Комісією під час проведення перевірки порушення, є грубим порушенням в організації діяльності Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області (далі за текстом - Управління) при наданні адміністративних послуг.

Однак, рішення КААС було скасовано в касаційному порядку та первинне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 Висновки: 

Проаналізувавши вищевказане, можна зробити висновки про те, що дана категорія позовів становить незначний відсоток від загальної кількості позовів, що знаходиться або знаходилась у провадженні Київського окружного адміністративного суду. Проте, такий факт жодним чином не впливає на якість та оперативність розгляду такої категорії справ. Судді приймають законні та обґрунтовані рішення у справам, застосовуючи не тільки закон, який регулює загальні питання пов’язанні зі зверненням громадян, а й інші нормативно-правові акти, інструкції, положення. Законність прийнятих рішень підтверджується мінімальною кількістю скасованих рішень за наслідками апеляційного перегляду. Тобто, можна дійти висновку, що у Київському окружному адміністративному суді вироблена однакова судова практика при застосуванні законодавства по вирішенню спорів даної категорії справ, що сприяє оперативності та ефективності розгляду справ. В той же час, постійна динаміка розвитку та багатогранність суспільних відносин потребують постійного вдосконалення діючого законодавства з цих питань. А тому судді повинні постійно вдосконалювати свої знання норм матеріального права, чітко дотримуватись процесуальних норм, відповідально ставитись до завдань, визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи вищевикладене, пропоную: Довести дане узагальнення до відома суддів Київського окружного адміністративного суду та обговорити його на зборах суддів.Під час розгляду даної категорії справ врахувати судову практику Київського апеляційного адміністративного суду.